Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 22 серпня 2014 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Подяка
Олег Тягнибок
ВО "Свобода"
акція
Жертводавці
Промышленных насосов грт в екатеринбурге www.pishmash.com. . Сколько стоит ремонт грузовых автомобилей в gruzavto-ek.ru?
лічилка
Новини сайту

КОРІННА ТЕРИТОРІЯ ФОРМУВАННЯ СЛОВ'ЯНСЬКОЇ РАСИ

А. ОСИПЕНКО

Найдавнішою батьківщиною перших слов'ян була виключно українська етнічна територія. Адже в перші століття по Р.Х. в сучасній Польщі проживали переважно германські племена - готи, гепіди, герули, сенони, а в польському помор'ї - пралитовці. В Чехії, Моравії і Словаччині, окрім германців, було ще й багато кельтських племен. Східна Німеччина, між Одрою та Ельбою, пізніша територія полабських слов'ян, вкрай перенаселена різним германським елементом. Угорщина і Трансільванія - земля різних тракійських народів. Балканські провінції Римської імперії, які сьогодні населяють серби, хорвати, болгари, тоді належали іллірійцям, грекам, македонцям, тракійцям, але - не слов'янам. Не могли слов'яни проживати і в землях на північ від Прип'яті і Десни. Археологія і топоніміка свідчать, що ці території були місцем розселення балтів та угро-фінів.

Таціт, Пліній, і Птоломей згадують про венедів біля підніжжя Карпат і на схід від Вісли. Звідси можна зробити висновок, що найзахіднішими районами розселення слов'ян були сучасні Волинь, Галичина, Холмщина, Перемишльщина і Підляшшя.

З найдавніших часів північними сусідами слов'ян були племена балтійської групи. За даними археології, лінгвістики і особливо - завдяки стійким топонімічним межам, територія балтів окреслюється досить чітко - вони проживали виключно в лісовій зоні. В басейні Північної Двіни та Оки балти граничили з угро-фінськими племенами. На півдні вони доходили до Прип'яті і Десни. Окрім двох згаданих великих етнічних масивів балтійського та угро-фінського - в степових та лісостепових землях Східної Європи (переважно - на Україні) існував третій - іраномовний (так вважають деякі науковці). Але якщо припустити існування в північному Причорномор'ї "іраномовного" світу, то знову ж - дуже мало залишається місця стародавнім слов'янам. Все ж логічно буде визнати, що на південь від балтів, тобто - на Україні, мали проживати не іранці, а саме перші слов'яни.

Про це свідчать і перші писемні відомості про слов'ян під іменем венедів (Пліній, Таціт, Птоломей, Помпоній Мелла). Назва "венеди" не є власною, а походить від готського "вінда" - пасовище, луки, тобто - ті, які живуть по луках. А звідси випливає, що древні слов'яни, у розумінні германців, переважно були степовим та лісостеповим населенням.

Щодо "іраномовності" степового населення України, то виявляється дуже дивним, що скити, які невідомо коли і звідки "прийшли", а потім - невідомо куди "поділися" - могли передати наддніпрянським полянам свої традиції (культ верховного бога, поклоніння річкам, вшановування берегинь та ін.) Анти, як і скити, отруювали стріли сильно діючою отрутою. У ремеслі, фольклорі та мистецтві полян теж повністю збереглись "іранські" елементи скитів. Звіриний стиль українських майстрів Київської Русі є генетичним продовженням подібного явища у скитській культурі. Але найдивовижнішим є те, що скити "передали" полянам та деяким іншим українським племенам у чистому вигляді свій расовий антропологічний тип. Як пояснити такі дивовижні речі, і те, що імператор Костянтин Багрянородний в книзі "Про управління імперією" називає русів скитським народом? Відповідь на це існує єдина. "Серед скитських та сарматських племен існували дві етнічні групи - одна номадська (кочова), яка мешкала перреважно в приазовських степах і на Кубані і друга осіла - проживала у лісостепі. Щодо останньої групи племен, то всі вони належали до слов'янського етносу. В свою чергу кочові скити і сармати були перехідною гілкою між, з одного боку, слов'янами і, з другого - іранцями та індоаріями. Можна припустити, що така етнічна гілка утворилася при розділенні індоаріїв та слов'ян, коли частина арійських племен рушила через Кавказ до Індостану. Особливо чітко індоарійські елементи відчуваються у синдів, савірів та дандаріїв. Готський історик Йордан пише, що гуни на своїй мові називають Дніпро - Вар. Але ж "вар" з індоарійського - вода. Проте через якийсь час певна різниця між слов'янами і спорідненими до них кочівниками повністю знівелювалась (територіальне, культурно і політично останні все ж більше тяжіли до слов'ян).

До найдавніших слов'янських осілих племен необхідно відносити роксолян, яких Птоломей розміщує вгору від сарматів, тобто - в зоні українського лісостепу. Римський історик Таціт пише, що вони носять важкі панцирі, які виготовляються з підігнаних одна до одної залізних пластин і які дійсно непроникні для стріл і каміння (кольчуги?). Користуються роксоляни списами і довжелезними мечами, які тримають обома руками (саме такі мечі були на озброєнні дружини київських князів). Цікаво, що Птоломей поряд роксолян розміщує гунів (ще за другого століття до їх "офіційного вторгнення"). У союзі з германцями, разом з іншим слов'янським племенем - борянами роксоляни брали участь у Маркоманській війні проти Риму 166-180рр.

Ще тривалий час Україну називали Роксолянією, а українців - роксолянами. В середньовічній Польщі не лише Галичину йменували Роксолянією, але й поширювали цю назву на решту українських земель. В європейських університетах теж називали українців роксолянами.

Деякі російські історики, свідомо підмінюючи наукові твердження, намагаються розмістити слов'янську батьківшину в центральних районах Росії (Третьяков, Вернер та ін.). Це не єдиний приклад, коли російська наука працює для укріплення примарної ідеї "великоросійського месіянства". Інша теорія, яка шукає підоснову слов'янства в Середній та Південній Польщі, теж залишається бездоказовою. Адже всі археологічні культури, які існували в перші ст. по Р.Х. у Польщі, були вкрай насичені культурними германськими елементами і повністю відріжнялися від синхронних слов'янських культур на Волині та в Подністров'ї.

При аналізі архаїчних гідронімів Верхнього та Середнього Подніпров'я було встановлено, що слов'янські назви найбільш чітко і у великій кількості зустрічаються на південь від Прип'яті і Десни - лівобережна Україна, басейн Південного Бугу і Середнього Дністра, на заході - до верхів'їв Дністра і Прип'яті. Але вже на північ від Десни і Прип'яті вони зникають у суцільному пласті балтійських гідронімів. Чеський вчений І.Удольп, проаналізувавши дані древньої слов'янської гідронімії на території Східної Європи, прийшов до висновку, що архаїчні слов'янські назви найбільш густо і компактно покривають Волинь і Галичину. Але цим вони не обмежуються, займаючи і весь правобережний український лісостеп. Тобто дані, лінгвістики і топоніміки співпадають з писемними джерелами римських авторів перших століть і візантійських істориків VI ст. віку по Р.Х. Вони чітко зафіксували слов'ян у римський період на схід від Вісли, а пізніше - на значно більшій території, що охоплювала басейни Дніпра, Дністра, Дунаю, Вісли, Одеру та Ельби. Уточнюючи межі слов'янських земель напередодні їх розселення, необхідно зрозуміти, що вони були вже досить значними і включали Середнє Подніпров'я, Подністров'я, зону лісостепу на південь від Прип'яті, верхів'я Пруту, Західного Бугу та степи Північного Причорномор'я. Саме на Україні з перших століть по Р.Х. стабільно і стійко трималися місцеві елементи слов'янської культури, які, не зважаючи навіть на сильну германську міграцію, завжди залишалися в даному регіоні визначальними. Саме тут ховалася та сила і потуга слов'янської, раси, яка в V-VІІ ст. затопила Балкани і всю Середню Європу.




Київський путівник
Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Холмщина - це вже поняття історичне, в основному внаслідок змін, які сталися тут упродовж XX століття. Історична Холмщина простягалася поміж Волинню, Галичиною, Люблінською землею і Підляшшям. Перші згадки про ці терени маємо в літописі Нестора, де мовиться, що по Бугу сиділи дуліби й бужани, а пізніше волиняни. Деякі дослідники вважають, що йдеться, тут про одне плем'я, яке згодом дістало назву від міста Волинь. Нагадаймо, що це місто стояло на лівому березі Бугу (тепер територія Польщі), відтак волиняни мешкали обабіч цієї річки, тому історично Холмщина є частиною Великої Волині.

Дружні ресурси
Дух Волі - суспільно-політичне інтернет-видання
Школа Бойового Гопака 'ХОРС', м.Павлоград
Ідея та створення сайту - Haidamaka