Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 22 листопада 2017 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Новини сайту

ПРИСЯГА ПРЕДСТАВНИКІВ ВЛАДИ Пинщини УКРАЇНСЬКІЙ ДЕРЖАВІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО 20 червня 1657 року

20 червня 1657 року

Присяга їх милості панів обивателів Пинських, віддана гетьманові Богдану Хмельницькому, р. 1657

В ім'я найсвятішої трійці, отця, сина і духа святого. Амінь.

Великі війни попускаються до держави з двояким наслідком: або щоб по малім кровопролиттю принести спокій на довгі людські (віки), або для повного знищення і викорінення, на випадок, коли завзявшися не схаменуться. Такого попущення дізнало і кн. Литовське, і через вороже бушування різних військ ледве вирятувалось з повного і жалісного знищення — мабуть даючи заплату за гріхи свої. Повітові Пинському теж не мала частина тої кари мусіла дістатися в тім пожарі... Але за порадою висланих з-поміж себе шановних людей, щоб утекти видимої і близької вже божої кари, таку намовили ми приязнь з й. м.п. гетьманом запорозьким і всим військом, котру ми заприсягаємо в таких словах:

Ми, урядники Пинського повіту — Лукаш Єльський, маршалок, і Адам Спитек Джеський, стольник, — як вислані посли іменем своїм і всеї братії повіту нашого, присягаємось богові в трійці єдиному, найсвятішій діві і всім святим, згідно з обрядом і вірою нашою, через апостолів нам переданою і визнаною:

Все, в чому ми іменем всієї братії і за її дорученням договорилися з й. м.п. гетьманом військ запорозьких в справі вічної і нерозривної приязні, --те ми самі і ті, іменем котрих ми це постановляємо, все дотримаємо в усіх належних до тої приязні кондиціях і пунктах, і потомки наші будуть обов'язані дотримувати силою присяги, тепер нами даної. Обіцяємо, що не будемо ніколи думати про .якусь зраду і розірвання зв'язку нашого з Військом Запорозьким, як і потайки не підійматимемо на нього сторонніх неприятелів, ані фракцій ніяких не будемо чинити на його шкоду. Навпаки на усяких неприятелів того війська ми повинні стати, не вимовляючись ніякою близькістю й своятцтвом — хоч би то були й найближч нам люди. Іменем своєї братії зобов'язуємось своєчасно давать знати про всякі неприязні наміри, які будуть відомі на наши пограничі, остерігати про все, що могло б заноситись на шкоду України і всього війська і в нічому не ухибити приятельській вірності.

Одностайно з військом нашим Запорозьким ми і потомки наші будемо боронити віру православну грецьку так само як і римську, свободи і границі наші спільні, коли який-небудь неприя-тель мав би на них наступати.

Старшинства, гідності і начальства, як земські, так і військові, мають залежати від й.м.п. гетьмана запорозького, і з рук його одержуватись, з тим одначе, що для всіх урядів, які заміщались здавна вибором, зістається вибір вільний усім обивателям Пинського повіту, а після вибору має проситись конфірмація у й.м. Уряду, і власті військові будуть належати тільки до нього, і коли буде в тім потреба, ми чекатимемо наказу від нього або від того, кого він схоче настановити над нашими військовими урядами, і без його відомості ніхто не може проголошувати війни, ані не може нападати на які-небудь краї без його дозволу. Через нього ж, (будучи) при Війську Запорозькому, ми маємо признавати себе в вічнім підданстві цареві й.м., і в нічому не допомагати його неприятелям, ні радою, ні якими-небудь підмогами, явними чи потайними.

Узагалі, наскільки й.м.п. гетьман заховав нас при давніх, наданих від королів польських правах, прерогативах, вільностях, судах і зверхностях, ні в чому не порушуючи їх ваги, і відібрать тільки королівщини, належні до Пинського староста, недавно роздані, і не порушив навіть ленних і довічних надань, наданих здавна, тільки поставив умову, що до живоття по смерті особи, яка має на нього право, мають бути прилучені до Пинського староства, то і ми, і нащадки наші будемо заховувати до п. гетьмана теперішнього і наступного, і до всього Війська Запорозького таку саму вірну приязнь і зичливість, як до попередніх панів наших — в щасті і нещасті обопільне, на вічні часи, не піддаючись на лукаві чужі намови. Навпаки, коли б ми (довідались) про когось у сусідстві, в карях Польських чи Литовських, що вони уперто не хочуть горнутись до приязні й сполучення з й.м.п. гетьманом і всім Військом Запорозьким, ми обіцяємо відводити їх від тієї упертості нашою намовою, і взагалі пильнувати всього, що належить до обопільної приязні. І всім ми повинні залежати тільки від й.м.п. гетьмана запорозького — теперішнього і наступного, і не присвоювати собі ніяких урядів без його волі: не видумувати собі соймиків для нарад, не збирати хоругов без окремого сповіщення й.м.п. гетьмана — хіба в наглому і гарячому випадку.

Унію і інші чужі віри, обом сторонам неприязні й противні ми повинні викорінювати одностайно з усією братією, не даючи місця і припади в своїм повіті такій заразі душ християнських Але коли б хтось з духовних перепросив належного київського митрополита і одержав від нього свідоцтво покути за відступство і за нього гаряче прохало духовенство, такий має право на панську увагу й.м.п. гетьмана.

Нарешті, всі взагалі обов'язки приязні, хоч би й не названі тут, ми зобов'язані виконувати вічно.

Так допоможи нам, боже і невинна мука Христова.

А по виконанню присяги їх м.п.п. посли - й.м.п. Лукаш Єльський, маршалок, і п. Адам Спитек — Бжевський, стольник Пинського повіту, з тими браттями, що при них, для ґрунтовнішого скріплення підписалися при печаттях своїми власними руками, обіцяючи, що те ж саме без одволоки зроблять усі їх м. обивателі пинські.

Діялось у Чи гри ні 20 червня 1657 р.

За В.Сергійчук, "Етнічні межі і державвний кордон України"



Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Східною Слобожанщиною називаються українські землі, що розташовані зараз в межах Курської, Білгородської та Воронізької областей Російської Федерації. З давних-давен ці землі вважалися українськими. У часи Київської Русі тут знаходилося Курське князівство-частина Чернігівської Землі, яке надійно охороняло українські землі від зазихань ворожих степовиків-половців. Славетний український поет ХІІ століття, автор „Повісті про Ігорів похід” з великою пошаною казав про курян: „А ті куряни-свідомі воїни, під трубами повиті, під шоломами взлеліяні, з кінця списа вигодовані. Шляхи їм відомі, яруги їм знайомі, луки в них напружені, сагайдаки відчинені, шаблі вигострені; сами скачуть, як сірі вовки у полі, шукаючи собі честі, а князю слави.”

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka