Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 21 липня 2018 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Новини сайту

Українці і росіяни: расова історія

Cвятослав Лютий

В науковій та публіцистичній літературі неодноразово порушувалась тема походження і антропологічних відмінностей українців і росіян. Нашою метою є чітко визначити віхи расової історії та сучасні відмінності у фізичному типі згаданих етносів.

Раса — це велика група людей, яка об’єднана генетичними ознаками, що зумовлюють її фізичний тип (комплекс морфологічних ознак), а також, що не є однозначним — психічні особливості. Представники певної раси завжди відтворюють собі подібних. Одразу треба зазначити, що не існує народів чистої раси, і майже всі народи є результатом расового змішування, хіба що в різних пропорціях. Також не треба плутати расу і етнос, ці поняття не збігаються і тому не існує „арійської”, „семітської”, „германської”, „слов’янської”, „фінно-угорської” та інших рас. Все це лише мовні поняття, а раса — насамперед біологічне.

Расові класифікації мають в основі ієрархічний принцип. Великі людські популяції поділяються на малі раси і антропологічні типи. Зокрема виділяють три великі раси: європеоїдну, монголоїдну і негроїдну. Вони поділяються на малі раси, яких нараховується від 20 до 40. В європеоїдній расі можна виділити від 5 до 10 малих рас та велику кількість антропологічних типів. Така класифікація є необхідною, адже навіть на побутовому рівні спостерігаються расові відмінності між європеоїдами: тип Джорджа Буша прийнято називати „білим”, а Саддама Хусейна пересічний обиватель зарахує до „чорних”, хоча обидва належать до великої європеоїдної раси, яку дилетанти інколи називають „білою”. Тому антропологи умовно поділяють європеоїдів на „північних” і „південних” за пігментацією (кольором) шкіри, очей, волосся. Проте, помилковим є виділення цілих рас на підставі лише пігментації, оскільки пігментація є рецесивною ознакою, в той час коли домінантними і основними є метричні (за вимірами тіла) і морфологічні (за будовою тіла) ознаки людини. Існування „рас”, що виділені на підставі лише пігментації, є сумнівним з огляду на змішані популяції і депігментацію (посвітління) нечистих європеоїдних типів. Так, наприклад, в Північно-Східній Європі у саамів, фіно-угрів і росіян поєднуються суб-монголоїдні (урало-лапоноїдні) метричні і морфологічні риси зі світлою пігментацією волосся і очей. Протилежною є ситуація у Північно-Західній Європі, зокрема на Британських островах люди сполучають чітко європеоїдний нордичний (найближчий до скандинавського) комплекс метричних і морфологічних ознак із досить темною пігментацією. Тому підстав виділяти єдину „північну” чи „південну” расу немає.

Загалом українці і росіяни належать до різних антропологічних комплексів. Так українцям найспорідненішими є білоруси, прибалтійські народи та поляки, які належать до спільного великого комплексу метричних і морфологічних ознак. Росіяни же споріднені до народів фінно-угорської мовної групи (мокшани, удмурти, марійці, комі, карели, фіни, ханти, мансі, вепси). Цей факт підтверджують чисельні антропологічні дослідження, які проводились упродовж XIX-XX століть. Результати досліджень показують, що в українців порівняно з росіянами більший розмір черепа, і відповідно більший об’єм головного мозку. Також українці більшого зросту, мають більший головний і менший лицевий показник, чим виявляють особливу спорідненість до білорусів і прибалтів, а росіяни до фіно-угрів. Особливо росіян від українців відрізняє значно більший носовий покажчик — вони мають короткий і широкий ніс, поширеніші кирпаті, плоскі носи з увігнутою спинкою, сплощене обличчя, виступаюча верхня губа, більший губолицевий покажчик і інтенсивніший розвиток складки верхньої повіки, що теж вказує на монголоїдну домішку, а також менш інтенсивний ріст бороди і волосся на грудях. Менший об’єм грудної клітки вказує на слабкий фізичний розвиток росіян, а висока частота генів типу „В” в крові характерна для монголоїдних популяцій.

Подібний стан речей легко пояснюється расовою історією двох сусідніх народів. Російський народ склався на основі фіно-угорського етнічного субстрату, домішкою до якого стали племена переважено тюркського, слов’янського та індо-іранського походження. У VIII столітті почалось проникнення нечисельних слов’янських племен (в’ятичі, кривичі, новгородські словени) на територію сучасної Центральної Росії і поступова асиміляція місцевих племен фінського походження (меря, мурома, мещера, весь). Результатом змішування цих етнічних елементів стало утворення російського етносу й антропологічного типу, який не відрізняється однорідністю. Росіяни окремих регіонів виявляють спорідненість не між собою, а з сусідніми етнічними групами. Так, на сході Європейської Росії, особливо на Поволжі і Уралі росіяни виявляють спорідненість до удмуртів, хантів, мансі, татар, башкирів, яким притаманний „в’ятсько-камський” і „приуральський” комплекс ознак урало-лапоноїдної раси: низький або середній зріст, світлий колір шкіри, помірно темне волосся і змішані очі, невелике, широке, низьке (за винятком в’ятсько-камського типу) і сплощене обличчя, невиражене підборіддя, часто угнутий, кирпатий і плоский ніс з широкими крилами, розвинена складка верхньої повіки, слабий третинний волосяний покрив (на території поширення цього комплексу ознак мешкає 25% європейських росіян). Ця раса утворилась внаслідок змішування європеоїдів і монголоїдів на території східніше Уральських гір.

У північних і північно-східних областях Європейської Росії москвини виявляють спорідненість із північними фіно-уграми — вепсами, комі, карелами, яким притаманний „білозірсько-камський” комплекс ознак східно-балтійської раси, що утворилась внаслідок депігментації (посвітління) суб-уральських і суб-лапоноїдних елементів і є на сьогодні найбільш світло-пігментованою расою в світі (10% європейських росіян). До перших двох антропологічних типів переважно і належали асимільовані слов’янами давні фіно-угри, до них же тяжіють і сучасні росіяни. Отже фінно-угорське походження росіян підтверджується антропологічними даними.

На півдні, зокрема в Середньому Поволжі, москвини „тягнуться” до мокшан і татар-мішарів, яких об’єднує „степовий” комплекс ознак, що має в основі понтійський расовий компонент, з домішкою змішаних центрально-російських і суб-монголоїдних типів, зокрема південно-сибирського, характерно для Казахстану (20% європейських росіян).

На крайньому заході РФ „прибалтійсько-білозірський” і „валдайський” комплекси „тягнуться” до прибалтів, білорусів і українців (10% європейських росіян), з переважанням на півночі означеної території рис нордичної раси з сильною східно-балтійською і урало-лапоноїдною домішкою. В Центральній Росії змішування прийшлих слов’ян (типу близького до українського і білоруського) з фіно-уграми призвело до утворення найбільшого російського комплексу (центрально-російського, або „східноєвропейського”) який охоплює 35% європейських росіян.

Українці є в цілому одноріднішим народом, адже окремі групи, які мають відмінності між собою, не є чисельними порівняно з основним типом. Україну можна розділити на кілька антропологічних областей, основною з яких є центрально-українська, що утворилась внаслідок змішування типів характерних для Півночі і Заходу України. На півночі, де поширений „полісько-волинський” і „деснянський” тип, переважають риси нордичної раси, що мають можливо балтійську домішку (10% українців). Представники цієї популяції відрізняються великим зростом, світло-рожевим кольором шкіри, часто світлими очима і волоссям, яке має м’яку структуру, інтенсивним розвитком волосяного покриву. Лицевий і головний покажчик нордичної раси відрізняються в різних її варіантах (підтипах). Так західні нордійці тяжіють до доліхокранії — довгого і вузького черепа та обличчя, а східному варіанту цієї раси притаманне відповідно округліше (насамперед ширше) обличчя і череп. До першого варіанту належала більшість давніх слов’ян, а до останнього давні індо-іранці (скити, сармати), нащадками яких є сучасні українці. Нордичне обличчя найчастіше є й гарно профільованим. Особлива ознака цієї раси — це довгий і вузький ніс із високим переніссям, що має пряму або опуклу спинку.

На Заході поширюється „галицько-подільський” тип (10% українців) — суміш нордійців з елементами динарської і карпатської раси. Ознаки динарської раси переважають серед українців східних Карпат — великий зріст, коротка голова, довге, інколи вузьке обличчя, сильно опуклий великий ніс, темне волосся і очі, а також темніший порівняно з нордичною расою колір шкіри (5% українців). На заході Карпатських гір відчувається наявність рис карпатської або східно-альпійської раси. Альпійська раса взагалі характеризується низьким зростом, круглою головою (брахікефалія), круглим обличчям і носом, і аналогічною до динарців темною пігментацією (5% українців).

На Півдні України виділяється „нижньодніпровський” тип (10% українців) складений на основі понтійської раси. Понтійська раса є гілкою середземноморської, але відрізняється більшим зростом, дещо більшим носовим і головним покажчиком, і меншим лицевим. Загалом же для середземноморців характерні такі ознаки: низький зріст, доліхокефалія (довгий і вузький череп), довге і вузьке обличчя і ніс, темна пігментація.

Більшість же українців (60%) належить до центрально-українського типу, який є сумішшю переважно полісько-волинського, деснянського і галицько-подільського типів.

Расовий склад двох народів беззаперечно обумовлює їхні етнічні і психічні особливості, серед іншого й абсолютно відмінний менталітет.

Отже, всупереч різноманітним мітам про „спільне походження”, факти свідчать — українці і росіяни виявляють суттєві расові відмінності, причому українці є одноріднішими в цьому відношенні і презентовані лише європеоїдними типами, москвини же мають суттєву монголоїдну домішку.

Використані джерела:

  1. Происхождение и этническая история русского народа (по антропологическим данным) / Под ред. В. В. Бунака. — М., 1965.
  2. Антропологічний склад українського народу, під ред. В.Д.Дяченка, К., 1965.




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Скарги турецьких і татарських правителів змусили уряд Великого князівства Литовського вже наприкінці XV ст. звернути увагу на діяльність українського козацтва. Південноукраїнські адміністратори, основним завданням яких був нагляд за несенням прикордонної служби, стверджували, що саме козацькі експедиції стримували агресивні дії ординців.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka