Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 19 жовтня 2017 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Новини сайту

До історії прабатьківщини слов\'ян

Джерело Ярослава МУЗИЧЕНКО ,"Україна молода"

Прорив у дослідженні слов'янства після Другої світової війни стався багато в чому завдяки відділу ранніх слов'ян Київського інституту археології. «Коли ми у 1973 році створювали у Києві відділ слов'ян, директор Московського інституту археології Борис Рибаков сказав: «У нас такого немає», — згадує відомий археолог, доктор історичних наук, член-кореспондент НАН України Володимир Баран. — Однак за сприяння президента Української академії наук Бориса Патона ми відділ таки створили». У Москві, звідки повсякчас найголосніше кричать про «слов'янську цивілізацію», тільки недавно заходилися формувати слов'янський сектор. Вочевидь, не надто потрібна там справжня історія слов'ян? Та й деякі наші історики, слідом за колишнім «центром», продовжують описувати важливі проблеми, виходячи не з фактів, а з ідеологічних міркувань.

Місто під селом

«Слов'янських поселень в Україні тисячі, — переконаний Володимир Баран. — Вони є майже під кожним селом». Утім повністю розкопано з них всього два — у Чернівецькій області, над самим Дністром. Їх «дістала з-під землі» у 1970-ті роки експедиція, яку очолював Володимир Данилович. Одне поселення мало понад 100 жител, друге — 80, там був залізоплавильний горн. За це єдине поки що відкриття маємо дякувати будівництву Дністровської ГЕС: за законом, місце під забудову повинні обстежити археологи за гроші електростанції.

Відділ ранніх слов'ян у Київському інституті археології НАНУ діє вже понад 30 років, його до 2005-го постійно очолював професор Володимир Баран. Він згадує, що його перші розкопки розпочалися з празько-корчацької (V — VII ст.) археологічної культури. Празько-корчацькою її названо на честь Праги, де вперше знайдені її пам'ятки — це суто слов'янська культура, поширена на всій території України. На Старокиївській горі відкрито житло, яке свідчить, що з початку VI століття там було поселення цієї культури, яке, очевидно, побудували предки древлян. А вже саме городище укріплювали поляни. «Так звана празько-корчацька культура свідчить, що ми в VI—VII столітті мали одну й ту ж культуру зі словаками, морав'янами і чехами», — каже Володимир Баран, відзначаючи, що з росіянами в нас ніколи не було спільної археологічної культури.

Володимир Баран має власну археологічну концепцію походження українського народу, він простежує корені українців, починаючи від перших століть нашої ери. Вчений створив Київську наукову школу археологів-славістів, входить до Бюро постійного виконавчого комітету Унії слов'янської археології, є почесним членом-кореспондентом Німецького археологічного інституту. Володимир Данилович визнає, що за різних обставин слов'янських пам'яток в Україні розкопано чимало, і нагадує, що дослідники ранніх слов'ян спираються як на археологічні матеріали — поселення, городища, могильники, так і на писемні джерела, фольклор, дані мовознавства та антропології.

«Не все, що в нашій землі, — слов'янське, — розповідає Володимир Данилович. — Поряд зі слов'янами на теренах України в різний час жили й інші етнічні групи — германці, балти, іранці, фракійці». Вчений розробив нову концепцію етногенезу слов'ян, за якою вирізняють слов'янські пам'ятки серед поліетнічних культур першої половини І тисячоліття. При цьому застосовують ретроспективний метод, спираючись на ті культури раннього середньовіччя, які можна пов'язати з писемними джерелами. Скажімо, автори середини VI століття Йордан і Прокопій Кесарійський, які найбільше писали про Східну Європу і переважно про Україну, називають племена склавінів та антів. Археологи також пов'язують пам'ятки VI століття зі склавінами та антами і встановлюють, що вони слов'янські. А тоді беруться за давніші, і якщо вони прив'язуються типологічно (такі ж поховання, житла, кераміка), визначають їхню слов'янську приналежність. Але вже ранішим племенам, венедам. Таким чином, археологи віднаходять витоки слов'ян на рубежі нашої ери.

Звісно, хотілося б, щоб слов'янських городищ в Україні розкопали більше: щоб знати, як і де жили наші далекі предки. І щоб хоч одне з поселень було відтворене і стало відомим музеєм, як це робиться в цивілізованих країнах з пам'ятками, пов'язаними з витоками народу. Однак Академія наук фінансується мізерно. «Сьогодні археологи в Україні працюють переважно на кошти, які виділяють різні будівництва — шляхів, газопроводів, будинків, — розповідає Володимир Баран. — Такі розкопки не можна спланувати. Коли гроші спеціально виділяли б для досліджень, ми могли б заздалегідь планувати пошуки слов'янських пам'яток».

Велике розселення

Прабатьківщиною слов'ян інколи називають місцину, що охоплює верхів'я Пруту і Наддністрянщину. Після Другої світової війни українські археологи здійснили прорив у вивченні слов'ян, уточнивши побудовану на писемних джерелах концепцію предків українського народу Михайла Грушевського. Це дозволило доповнити наших можливих предків і тією частиною склавiнів, що жила на північ від Карпат на всій Правобережній Україні.

Значні матеріали, зібрані археологами, доводять, що слов'янські народи зародилися в середині І тисячоліття після розселення слов'ян, що органічно влилося у «велике переселення народів». «Слов'яни в V столітті займали територію України, пограничні регіони Польщі, трошки Білорусі й Курську область теперішньої Росії», — розповідає Володимир Баран. Починаючи з V століття, коли готи відійшли на Захід і досягли Іспанії, основним народом на нашій території залишилися слов'яни. Вони створили самобутню культуру, яку рознесли по Європі, коли самі стали розселятися на Дунай і на Балкани, аж до Греції. Дехто переселився й далеко на Північ, на Волгу і Дон. Поглинувши місцеві племена, вони і самі ставали іншими народами. Тому є болгари, росіяни, білоруси. Вчені відзначають, що слов'янська експансія була мирною. Наші предки просувалися на нові землі як колоністи, а не загарбники. Слов'яни, які залишилися на корінній території, стосовно тих, що відселилися, також стали окремою етнічною одиницею. Якоїсь «єдиної слов'янської народності», як зазначає Володимир Баран, ніколи не існувало, а були слов'янські племена, кожне з яких вважало себе народом.

Одна за одною виникали слов'янські держави. Болгарська виникла раніше, ніж Київська. Так само Моравія. Бо там слов'яни сіли на римські колонії, населення яких уже знало, що таке держава. Невдовзі слов'яни і на своїй батьківщині почали створювати державу. У другій половині IX століття до того державотворчого процесу приєдналися нормани, зокрема князі Рюриковичі. Нормани, що в літописі звалися «варягами» або ж «русами», на той час долучалися до творення держав мало не на всьому Європейському континенті. (Західний науковець Артур Кемп, роботу якого можна також заватнажити з цього сайту, ввжажає що в ранньому Середньовіччі різниця між скандинавами і слов'янами була не значною. Можливо представники обох надетносів ввжали один одного "своїми" - ком.Гайдамака)

Зустрiч на Ельбi

Старігард — місто в Західній Німеччині, де майже півтора тисячоліття тому зустрілися південні й західні слов'яни. Коли частина слов'ян піднялася Дунаєм до Ельби і зайняла певну територiю теперiшньої Німеччини, а друга частина колоністів з території Польщі просувалася над Балтійським морем і також дійшла до Ельби — уявляєте, яка то була зустріч! Тепер на тому місці — містечко Ольденбург. Старігард був столицею слов'янського племені вагрів. У XX столітті це місто понад 7 років розкопувала спільна україно-німецька археологічна експедиція.

«Слов'яни, починаючи з перших віків нашої ери, створили житла, за якими можна будь-де розпізнати слов'янські поселення, — розповідає Володимир Баран. — Це квадратна напівземлянка з піччю-кам'янкою в куті». Коли слов'яни переживали період великого розселення і з території Наддніпрянщини, Наддністрянщини, Прикарпаття переселялися на Дунай, Балкани, Ельбу, вони несли із собою житла (звісно ж, не як равлики, а у свідомості) і відтворювали їх на місцях нових поселень.

«Коли ми розкопували Старігард, неподалік, майже на кордоні з Данією, експедиція ректора Кільського університету Мюллєра Віллє розкопувала поселення норманів, — згадує Володимир Данилович. — Але виявилося, що ті 12 жител вікінгів побудовані на більш ранньому поселенні слов'ян, де залишилися рештки понад 30 напівземлянок з печами-кам'янками в кутку. Ми їх бачили, професор привіз нас туди. Ті житла були ніби вирізані на Дніпрі й там укопані. Тільки в нас такі житла з'явилися в наприкінці IV століття, а на територiї вже сучасної Нiмеччини — десь на початку VIII-го». Те поселення розкопали біля німецького села Козель. Коли українські археологи запитали професора Віллє, звідки походить ця назва, він усміхнувся: «Німецькі мовознавці встановили, що це від слов'янського слова «козел». Німці на той час уже не приховували, що на цих землях були слов'яни. Хоча в часи гітлеризму в Німеччині побоювалися афішувати, що копають слов'янські городища. Всі тоталітарні режими схожі: за радянських часів вважалося дуже непатріотичним писати про сліди перебування готів на теренах України.

На третьому році спільної експедиції з Московського інституту археології написали листа в ЦК Компартії СРСР і рекомендували не посилати київських учених до Західної Німеччини. Утім дослідники домовилися безпосередньо з союзною Академією наук і їздили до Німеччини, аж поки цілком не розкопали Старігард. Німці музеєфікували городище, відтворили слов'янські житла і збудували музей, у якому розмістили матеріали розкопок. Для цього мешканцям шести будинків, що стояли над рештками стародавніх землянок, заплатили чималі гроші, на які вони придбали ділянки землі в іншому районі Ольденбурга й збудували собі ще комфортніші житла.

«Я вважаю, що українським ученим залишилося єдине — правда, — каже Володимир Баран. — Ми прямі нащадки родоначальників слов'ян. Ми такий же народ, як інші європейські. Але довго були підневільні, за нас писали історію то поляки, то росіяни. Коли українці писали гарну книгу — її не друкували, а вчених, бувало, розстрілювали. Нам треба написати правдиву історію тепер — виважено і спокійно».




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Якби якась соціологічна служба провела дослідження в усіх країнах світу щодо визначення найуживанішого представниками різних народів напою, то на одному з чільних місць, а можливо, й на першому, опинилася б кава. Більшість «кавоманів» знає, що їх улюблений напій потрапив до Європи зі Сходу та Африки, але на питання, яким чином він набув популярності серед європейців, відповісти можуть лише окремі ерудити. А відбулося це не так вже й давно, всього 320 років тому, під час останньої спроби Османської держави — однієї з наймогутніших тогочасних імперій — підкорити Європу.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka