Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 19 жовтня 2017 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Новини сайту

Григір Орлик - ад’ютант його величності короля Франції Людовіка XV.

Розідл з книги:Незнайома Кліо. Таємниці, казуси і курйози української історії. Козацька доба/ В.Горобець, Т.Чухліб, Київ, "Наукова думка", 2004р.- 310 с.

5 листопада 1702 р. у столичному місті Батурин у сім'ї генерального писаря Пилипа Орлика народився син, якого назвали Григором і невдовзі охрестили в місцевому соборі. Хрещеним батьком новонародженого був не хто інший, як сам ясновельможний пан гетьман «обох сторін Дніпра» Іван Мазепа, а хрещеною матір'ю — дружина впливового генерального судді Василя Кочубея. У ті святкові дні ніхто не міг передбачити ні долі цих поважних українських урядовців, ні долі самого Григора. А вона видалася не такою вже й прихильною до всіх, хто брав участь у тих урочистостях. Через деякий час за підозрою в зраді було страчено Кочубея, гетьман Мазепа програв вирішальну битву свого життя і разом із своїм писарем опинився поза межами України. У1709 р. старий гетьман вмирає, а його булава потрапляє до рук вірного побратима Пилипа Орлика. Він був українським гетьманом понад тридцять років, але, на жаль, більша частина його урядування відбувалася в еміграції. Далеко поза межами батьківщини пройшло й життя його старшого сина Григора Орлика, який, незважаючи на різні біографічні колізії, став визначним державним і військовим діячем Франції, генерал-поручником і довіреною особою французького короля Людовіка XV та отримав від свого зверхника високий графський титул.

Про життя й діяльність Григора можна було б зняти захоплюючий пригодницький художній фільм. Уже в 14-річному віці хрещеник Мазепи бере участь в одній з битв на боці шведського короля Карла XII Густава під фортецею Штральзунд. Після цього вступає до Люндського університету у Швеції і з відзнакою його закінчує. Протягом 1719—1720 рр. проходить службу у шведській, через деякий час у саксонській королівських гвардіях, а згодом виконує обов'язки осавула при польському коронному гетьмані Речі Посполитої. Від початку 30-х років XVIII ст. гвардійський офіцер Г. Орлик розпочинає військово-політичну кар'єру при французькому королівському дворі. Він виконує важливі дипломатичні доручення короля Людовіка XV і зустрічається з найвищими урядовцями Османської та Австрійської імперій, Кримського ханства, Речі Посполитої. Одночасно не забуває й про важливі і секретні завдання свого батька — українського гетьмана в еміграції Пилипа Орлика. У 1733 р. гетьманський син отримує звання офіцера королівської гвардії. На чолі кінного полку французької армії Г. Орлик бере участь у війні з Австрією 1744—1747 рр. і Семилітній війні європейських країн 1756—1763 рр., у ході якої отримує генеральське звання. За свої бойові заслуги він був нагороджений відзнакою шведського короля «Великий хрест ордена Меча» та французьким орденом «Хрест Святого Луї».

Цей сухий перелік щаблів військової та політичної діяльності не в змозі повністю висвітлити те надзвичайно цікаве і захоплююче, а разом з тим і складне життя Григора Орлика. Воно було насичене різними неймовірними пригодами та подіями: втечами й погонями, переодяганнями і видаванням себе за інших осіб, зустрічами з величними монархами і жорстокими розбійниками, участю у битвах регулярних армій і вуличних бійках.

Хаг, капітан з Сасесу, Ля Мот, Ернест Брамляк, Конорієр - ось неповний перелік тих імен і прізвищ, під якими Григор Орлик подорожував європейськими та азіатськими країнами. Це потрібно було йому не лише для виконання таємних дипломатичних доручень французького двору, а й задля введення в оману російських шпигунів, які полювали за всіма «мазепинцями», котрі після 1709 р. опинилися за кордоном.

Свою дипломатичну кар'єру Г. Орлик розпочинає з поїздки до Османської імперії та Кримського ханства. Після повернення до Франції 9 червня 1733 р. він мав аудієнцію у Людовіка XV. Король розпитував молодого дипломата про подорожі до Стамбула та Бахчисарая, цікавився службою Григора у шведського короля Карла XII і просив висловити свої враження про хрещеного батька Івана Мазепу. «Його Величність був такий добрий, що засвідчив мені своє задоволення», — занотував потім у своєму щоденнику молодший Орлик.

Мало хто знає, що саме Г. Орлик відіграв важливу роль у проголошенні польським королем Станіслава Лещинського. Влітку 1733 р., після смерті Августа II Сильного, коли боротьба профранцу-зького і пронімецького угруповань Польщі за королівський трон була у найвищій точці кипіння, Орлику було доручено таємно достави ти одного з найвірогідніших кандидатів на трон С. Лещинського з Парижа до Варшави, де той мав взяти участь в елекційній боротьбі. Ця подорож була дуже ризикованою, адже її шлях пролягав через землі Габсбурзької коаліції, яка була вороже налаштована до французького двору. Однак разом іще з одним французьким офіцером, за фальшивими паспортами, Орлику вдалося за два тижні, з 26 серпня до 8 вересня, подолати всі перешкоди й привезти Лещинського до Варшави. 12 вересня останнього було проголошено королем Речі Посполитої. За це Людовік XV вручив Орлику надзвичайно коштовний діамант, а французька королева подарувала йому свій портрет. Бездоганно виконуючи накази і доручення французького короля, Г. Орлик водночас намагається якось вплинути на свого патрона в справі вирішення долі своєї батьківщини. З грудня 1731 р. він подає до рук Людовіка XV меморіал, в якому зазначає, що «інтерес Франції та її слава покликають її дати захист пригніченим націям, а чи можна знайти більш пригнічену націю, як Козацьку?... Немає вже на Україні жодних вольностей, існує лише фантом свободи...» Григор просить звернути увагу на те, що Росія згідно з Прутським трактатом відмовилася від козацтва, а після цього підступно окупувала Україну. Це певною мірою вплинуло на короля, який наказав своїм посланцям до Туреччини і Криму просити султана і хана допомагати гетьману-емігранту Пилипу Орлику.

«Я дуже цікавлюся долею і станом пана Орлика, вважаю корисним для інтересів Франції підтримати пана Орлика в його правах, які він отримав, будучи гетьманом України... Треба, щоб Порта допомогла гетьманові Орликові зібрати біля себе свою націю, таку велику й хоробру, щоб вона могла скинути московське панування», — писав Людовік XV у той час, очевидно, перебуваючи під впливом неодноразових звернень до нього гвардійського офіцера Г. Орлика.

У серпні 1734 р. Григор під виглядом татарського купця пробирається на Лівобережну Україну, де зустрічається з полтавською та чернігівською козацькою старшиною. Вони запевнили, що шанують і пам'ятають його батька і готові при нагоді виступити за сина такої поважної людини. Лише випадковість врятувала в цей час Орлика від арешту росіянами, які розшукували його.

Зважаючи на російсько-турецьку війну 1734—1739 років, Г. Орлик складає план визволення України і подає його на розгляд французькому урядові: «...Як тільки турки почнуть наступ на Київ, - - а тут ключ цілої України, — батько мій розішле універсали по всій Україні для козаків, які повинні будуть піднести зброю проти віковічних ворогів... Вся Україна повстане. як тільки мій батько на чолі з запорожцями з'явиться на кордонах, маючи підтримку Порти та Франції». Водночас Г. Орлик виношував утопічний план перенесення Запорозької Січі разом з усіма козаками до Франції. А невдовзі, у зв'язку з початком шведське-російської війни у 1640 р., гетьманич звертається вже за допомогою до уряду Швеції і пропонує їй спільно боротися проти Росії: «...Порта допоможе у всьому задля ревіндикації (відбирання. -Ред) від Росії права на вільне посідання України, що належить батькові та його нації».

Після смерті у 1742 р. батька, гетьмана Пилипа Орлика, Григор у розпачі звертається в листі до французького міністра закордонних справ Амельо: «Ви не можете уявити собі мого горя: батько був для мене всім — другом, дорадником і вождем. Він був живим доказом, що людина в принципах може донести раз з'ясовані ідеали до кінця свого життя». Безмежна любов і велика повага до батька супроводжували Григора Орлика протягом усього життя. Перебуваючи в Парижі, Григор знайомиться з тоді ще маловідомим французьким письменником Вольтером. Під час зустрічей з ним Орлик повідав йому історію українського народу, гетьманування І. Мазепи та свого батька. А невдовзі побачила світ книга Вольтера «Історія Карла XII», в якій, зокрема, йшлося про те, що українці «завжди прагнули свободи» і наводилися мотиви, які штовхнули Мазепу до переходу з-під царської протекції до зверхності шведського короля. На знак подяки знаменитий француз подарував Орлику один з примірників своєї книги в дорогій оправі з червоної шкіри. Певний час вона зберігалася у французькому архіві родини Орликів.

З грудня 1747 р. Григор Орлик одружився з чарівною жінкою на ім'я Луїза-Олена де Брюн де Дентевіль. Вона походила з відомого французького аристократичного роду. Весілля відбувалося у Вер-салі в присутності всієї королівської родини на чолі з Людовіком XV. Саме король і підписав шлюбну грамоту «графа Орлика, первака небіжчика високомогутнього вельможі Пилипа графа Орлика, вождя Козацької нації». Лише від часу одруження Орлик став жити розміренішим, спокійнішим життям. Він навіть почав писати працю з історії України, яка називалася «Замітки про Україну й Козаків, про яких Європа мало що знає». На жаль, її повний текст до цього часу не віднайдений.

Невдовзі військовий обов'язок знову кличе полковника французької армії Орлика виконувати доручення свого короля. На чолі свого полку він воює на полях битв у Семилітній війні під Росбахом, Гановером та Франкфуртом-на-Майні. За досягнуті успіхи 25 квітня 1759 р. Орлик отримує від Людовіка XV звання генерал-поручни-ка. Під час важких битв коло Бергена та Міндена його було двічі поспіль поранено. У результаті отриманих ран 14 листопада 1759 р. Г. Орлик помер в одному з похідних госпіталів французької армії. Замок родини Дентевілів знаходився неподалік від Парижа і перейшов у спадок дружині Орлика. Вже у середині XX ст. на території, що у XVIII—XIX ст. належала Орликам-Дентевілям і, очевидно, тому називалася «Орлі», було збудовано один із найбільших аеропортів Франції, який успадкував цю милозвучну історичну назву. І тепер кожен українець, якому доводиться відвідати паризький аеропорт, може з гордістю сказати: ця сучасна європейська споруда названа на честь одного з найпалкіших українських патріотів свого часу, довіреної особи короля Людовіка XV, генерала і графа Франції, козацького сина Григора Орлика.




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Такими є історичні узагальнення українського досвіду державотворення в добу Богдана Хмельницького. Вони, звісно, мають подеколи й гіркий присмак, але головне тут полягає у тому, що Україна була, а отже — й цілком може знову бути самодостатньою європейською державою. Саме цю істину і повинні засвоїти сучасні українські державні мужі, політики, усі ті, кому не байдужа доля України.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka