Олександр Алфьоров

Датою народження Гаврила Голуба прийнято вважати 1550 р. Проте, нами була віднайдена дата найпершої згадки про цього полководця в 1561 коли Король, наказує старості ковельському надати йому двох конів. За контекстом, можна зрозуміти, що це було урядовим розпорядженням, і що Голуб вже тоді обіймав якусь військову посаду. Виходячи з цього, датувати народження, можна не пізніше, як 1540 р. Ймовірно – серединою 1530-х.

Про початки служби Гаврила Голуба, чи як він залишився в пам’яті поляків – Ґабріель Голубек (українскі варіанти Голубок або Голубко), сказати щось докладне важко. Особа, цього героя, овіяна багатьма міфами та переказами.

Одна з найперших звісток, про Голуба, як командувача військового загону, стосується полоцької кампанії Стефана Баторія. Здобуття Полоцька припадає на 30.08.1579 р. Тоді Голуб керував козацькою сотнею. Цікаво відмітити, що в Реєстрі 1578 р. Гаврило Голуб, ані серед старшини, ані серед козацтва не значиться. Натомість М.Грушевський, відзначає, що в часі походу Стефана Баторія під Полоцьк, козацькі війська можна було поділити на: реєстрове (під проводом Оришовського), низове (під проводом Матвія Самоватого і Миколая) та завербоване. Грушевський відмічає, що Голуб, якраз належав до останньої категорії. Він був одним із тих козацьких старшин, що вербували козацькі загони під час війни, практика чого була відома ще за Сигізмунда-Августа. Після здобуття Полоцька, Голуб був залишений в місті із своїми вояками в складі залоги. Цікаво відзначити, що козацька кінна сотня Голуба була із довгими рушницями, що інколи обумовлює їх назву, як “козаків”, або “стрельців”. Додамо, що козаки, з часу своєї появи завжди характеризувались, як піше військо, що озброєне рушницями. Тож не дивно, що у документах про сплату козакам Голуба грошей, останні названі стрільцями.

Переможно закінчивши полоцьку кампанію, Сетфан Баторій у 1580 р. рушив далі на території Московської держави. У відповідь на московське посольство, яке погоджувалось на втрату Полоцька та пропонувало в запоруку миру деякі міста Лівонії, Баторій рішуче вимагав віддати йому Великі Луки, Новгород, Псков та Смоленськ. В 1580 р. війська ВКЛ виступили до Великих Лук. В цій кампанії Голубок очолював роту в 200 вершників “Kozakow z d?ugiemi rusznicami na dobrych wa?aszech”. Козацький загін Голуба належав до авангарду, або як його ще називають “передня стража”, якою командував полоцький каштелян Ян Волмінський з Чашник. Шлях на Великі Луки пролягав через Вітебськ, Сураж та Усвят. В захоплені Усвята загін Голуба участі не брав, через те що авангард просувався в цей час ближче до Великих Лук. За дві милі від міста-фортеці, Голубек із своїм загоном розгромив “московських татар”. Цей загін, готував пастку для армії Баторія що рухалась під місто. За донесеннями полонених, напад татари планували зробити вночі на табір. Проти ворога було відправлено кілька загонів: Ю.Боболи (підкоморія упитського), ротмістра Дробиша та сили Голубка. Зазначимо, що в цей час кількість його загону була значно більшою. В зазначеній битві під Великими Луками, Голуб, командував ще іншою групою низових козаків на чолі яких стояв Гетьман Самуель Зборовський. Бобола та Дробиш, очевидно, участі в самій битві не взяли. 23 серпня, вночі, біля одного з озер Голубко здійснив напад на татар і розгромив їх. З битви ротмістр привів королю чотирьох в’язнів від котрих Баторій “wszystk? spraw? o Wielkim ?ukom wyrozumia?”. 5 вересня 1580 р., разом із королівською армією, козаки Голуба взяли штурмом Великі Луки. Взяття цього міста “розв’язувала руки” армії Баторія – дорога на Псков, Новгород та Москву була відкрита. Тут Голуб із своїми козаками був відданий під керівницто Філона Кміти, який був призначений комендантом фортеці. Зазначимо, що Кміта в цій кампанії утримував при собі велику кількість таких самих завербованих козаків. У Великих Луках Кміта, при допомозі італійського архітектора Домініко Рудольфіні відбудував фортефікацію і перетворив її на бастіон. В місті, на зимівлю, зупинялись польські частини. В грудні 1580 р., Гаврилові Голубу надали під командування загін у тисячу вершників для захоплення Холма. Як описує сучасник тих подій Рейнгольд Гейденштейн, Голубко, разом із Мартином Курцем, дізнались від полонених, що московити спалили місто і залишили лише фортецю – вночі напали на її стіни. Голубко скерував Курця на передню стражу, що знаходилась за стінами фортеці, а сам підпаливши якісь з її ділянок увірвався всередину. На ранок 25 грудня, Холм був взятий Голубом.

В серпні 1581 р., армія Баторія підійшла до Пскова та стиснуло місто в кільці облоги. Голуб, що вже командував сьома сотнями вершників, брав участь у великій військовій виправі Криштофа Радзивіла, з армією якого, під Торопцем, об’єднався Ф. Кміта. Військо пішло в бік Волги та захопило місто Ржев. Голуб із 700 вершниками пішов далі в бік Стариці. Ймовірно, не встигнувши на поміч Ржеву, ратники Івана Грозного сконцентрували свої сили саме тут. Наврядчи про це знав Радзивіл, який дозволив Голубу просуватись на схід. 3 тисячі московського війська відрізало козацько-литовський загін Голуба від основних сил і козацький ротмістр дав бій. Переважаюче в чотири рази військо ворога було вщент знищено. До свого успіху на полі бою, козацький ватажок додав взяття і самого міста Стариця. Скоріше за все діяльність козацького загону Голуба, як і самого з’єднання Радзивіла ставело за мету – відтягування ворожих сил з-під Пскова до Москви для її захисту. Невдовзі вояки повернули в бік Пскова і через Холм, звернувши на північ і захопивши Стару Русу, 25 жовтня підійшли до основних сил Баторія, які без особливих успіхів тримали облогу.

Стосовно самої облоги Пскова, Король покладав великі надії. Псков – було одне з найукріпленіших міст Московської держави і до того ж значним стратегічним об’єктом. Захопивши місто, Баторій, зміг би просувати свої війська в бік Новгорода. До того ж Псков, це було одне з історичних міст ВКЛ, яке десятиріччям раніше в результаті Лівонської війни було захоплено Іваном Грозним. В Пскові знаходився великий військовий гарнізон, який вів оборону не жаліючи сил. Один з тогочасних мешканців міста іконописець Васілій залишив цінний опис облоги міста: “Повесть о прихожении Стефана Батория на град Псков”. В Повісті, автор, описує боротьбу московських гарнізонів проти литовсько-польського війська. Методи тогочасної оборони свідчать про запеклість з якою велись бої: “... вооружившись кто чем, как Бог надоумил: одни из ручниц стреляли, другие камнями литву побивали... По-разному готовились к приступам: кто готовился, зажигая смолье, метать его в литовцев, кто подогревал в котлах кипяток с нечистотами или готовил кувшины с порохом, чтоб метать их в литовцев, кто сухую сеяную известь приготавливал, чтобы засыпать литовскому воинству бесстыдные глаза”.

Теж джерело повідомляє, що Великий Князь сформував з загону Радзивіла та Кміти сторожевий полк. Саме у складі нього і продовжували бойові дії козаки Голуба. Осада Пскова затягнулась на довгі місяці. Із настанням морозів, великий коронний гетьман Замойський, був змушений розконцентрувати військо, для фуражування. Рота Голубка відійшла в бік Старої Руси і розквартирувалась в Порхові. Звідси ж, в кінці грудня, козацький загін знову стає авангардом військової експедиції Спитка Йордана до Новгорода Великого. В листі до Замойського Йордан писав що козацьку роту доводив вже не Голуб, а його поручник. Ймовірно це сталось через здоров’я козацького ватажка. За описами, Гаврило Голубок – дуже хоробра людина, яка завжди була попереду загону, що пізніше буде мати для нього фатальні наслідки. Можливо шрами, що зображено на його портреті і стали причиною, чому Голубко не зміг довести свій загін.

Мирні переговори Івана Грозного із Стефаном Баторієм закінчили бойові дії під Псковом. Литовсько-польські війська містом оволодіти так і не змогли. Після війни, війська почали розходитись по своїх землях. 26.03.1582 р. в Рудці Голуб отримав лист із вказівкою на подальшу службу в чині ротмістра із козацькою сотнею. Його загін перебазовувався до околиць Слоніма, а з кінцем червня перейшов для охорони північних частин Речі Посполитої на Поділля.

Поділля, було однією з частин Полсько-Литовської держави, яка регулярно зазнавала нападів кримських татар. Тож, зрозуміло, чому загін з козаків направили на ці землі. Про те, що Гаврило Голуб, на цих землях був не чужим, свідчить один цікавий документ, що розкриває козацького ватажка не як вояка, а як представника шляхетського стану. В скарзі п. Григорія Володковича від 7 червня 1583 р., на п. Романа Гостського, описується наступна ситуація: Р. Гостський посватав свою доньку за Володковича; останній зібрав із собою “приятелів” (а саме: старосту Вишгородського; К. Чаплича-Шпановського, суддю Луцького; Гаврила Голуба, ротмістра Його Королівської Милості;) та приїхав в зазначений термін. Проте, батько нареченої відтягував весілля, чим наніс Володковичу та його приятелям значні збитки, так-як останні весь цей час святкували майбутнє весілля друга в Гостському замку. Ця єдина згадка про Г.Голуба в цивільних справах, звертає увагу на те, що “приятелі”, про яких зазначалось в скарзі Володковича, за своїми посадами в звичайний час розташовувались далеко один від одного. Територіально – Луцьк та Вишгород знаходились в різних воєводствах. Сам Голуб був відсутній на цих територіях через військові дії довгий час. Тож, залишається думати, що ці дружні стосунки, між вищезгаданими панами, були задовго до подачі скарги.

На Поділлі, Голуб став причетним до подій пов’язаних із Гетьманом Зборовським. Як відомо, Самуель Зборовський, за свою військову вдачу був обраний Гетьманом низового козацтва. Походив цей Гетьман з родини краківського каштеляна Мартина Зборовського і був польським ротмістром. Окрім нього, в сім’ї краківського каштеляна, було ще п’ять синів. При дворі Баторія (який в свій час приховував Зборовського від кари свого попередника Генріха Валуа), брати Зборовські склали своєрідну партію впливу. Гетьман Зборовський, як зазначалось вище, в загоні Голубка, із своїми козаками, розбив татар під Великими Луками. Коли ж похід Баторія під Псков закінчився миром, значна кількість козацтва рушила на “Низ”. Саме цим і скористався Зборовський, який став підбивати козацтво до війни у Молдову. В цей час з’явився новий претендент на молдовський трон, що називав себе Мануїлом, сином померлого Господаря Івонії. Цього вистачило українському Гетьманові для організації походу. Проте, рух козаків було зупинено брацлавським старостою Юрієм Струсем, який із своїми корогвами погромив козаків. Залишки козацького загону загорнули на територію Туреччини та пограбували кілька міст. Навколо цього походу в Варшаві почались політичні сутички партії Зборовських та прихильників гетьмана Замойського. Останній репрезентував силу Короля і був його правою рукою. Голубко ж був одним з найперших сторонників партії Замойського. І коли виникла ця ситуація, Король вимагав покарання винних. Зборовський був страчений в 1583 р.. С. Уруський згадує, що Голуб був одним з учасників ув’язнення та страти Зборовського. К.Нєсєцькі, говорячи про цього козацького Гетьмана, розповідає, що він був спійманий і “з життя вижитий” своїми ворогами, які заздрили його військовій вдачі. Грушевський зазначає, що Зборовський через цей похід нажив в особі Короля ворога і був банітований (тобто, позбавлений будь-яких прав. Баніта міг вбити будь-хто, не відповідаючи за цей вчинок перед законом). Так само історик зауважує, на певні зміни в стані реєстрового козацтва: страта писаря реєстрового війська Янчі Бегера; набрання ротмістром Ожельським нового реєстру. Грушевський зізнається, що він не знає хто був наступним козацьким Гетьманом в період 1583 – 1584 рр., проте, зазначає, що реєстровці квартирувались на Поділлі, разом із державним військом. Участь Голубка в “скиданні” козацького Гетьмана Зборовського, наводить на думки на певну політичну гру партії Замойського. Чи не став в цей період Голубко козацьким Гетьманом? Л.Винар, наводить пісню 1649 р. “Zaczny Kozak Krzywonos”, в якій Голубок згадується серед Гетьманів Підкови та Сагайдачного в одному смисловому ряді. Не можна твердити: чи то подальша слава Голуба вплинула на виникнення того образу в Аноніма, чи дійсно, тонка політична гра на певний час оголосила Голубка за козацького Гетьмана.

Із смертю Стефана Баторія у 1586 р., знову постало питання про обрання Короля. За корону почалась боротьба між шведським принцем Сигизмундом та ерц-гецогом Максиміліаном. Разом із партією Замойського, Голубко став на бік майбутнього Сигизмунда ІІІ. Відчуваючи велике зіткнення, Коронний гетьман вислав вкінці 1587 р. Голубка на кордон із Шлазком для нагляду за військами Максиміліана. Склад голубкового загону, з яким він опинився на Півночі, був досить не однорідним і заслуговую на певну увагу з боку дослідників козаччини. Голуб мав “козацьку роту” в 100 стрільців-вершників та загін татар. Останній факт наводить на ряд думок, що до козацьких реєстрів. Адже, Голубко керував саме реєстровцями, які безпосередньо вербувались урядом. Згадка про татар серед “найманців” ставить їх в один ряд із козаками.

Голуб із своїми силами був направлений до Рабштинського замку, що біля Олкуша. Невдовзі війська Максиміліана рушили на Польщу. Проходячи поблизу замку (в жовтні), Максиміліан, вирішив не гаяти часу на його облогу. Його метою був Краків. Проте, австрійський претендент запропонував захисникам замку перехід на його бік та здачу укріплень. На це Голубко відповів, що: “лише лютіше б бився за замок, якби герцог йому сказав, що в Польщі вже інших вояків не лишилось окрім його загону”. Максиміліан, що бачив за основну свою ціль – оволодіти першою столицею Польщі, з усім поспіхом рухався до Кракова. “Австрієць”, як називали його прихильники Сигизмунда, мав намір підійти до Кракова швидко, що гарантувало йому успіх у облозі. Тож, ерц-герцог пройшов повз невелику залогу Рабштина. З ходу Максиміліану взяти Краків не вдалось, тож стіни міста було вирішено підірвати. Для цього граф Схліцка віз до свого сеньйора 300 возів пороху. Ця кількість була достатньою для знищення не ділянки стіни, а самого міста. Розвідка Голуба донесла про пересування ворожої колони, яка оберігала порох: 330 вибірних німецьких вершників, 200 пехотинців та близька 500 людей слуг (з урахування возниць та обслуги вершників). Козацький ватажок цілком розумів, куди і навіщо направлявся такий запах пороху. Фактично, Голуб із своїм загоном замкнувся в замку, який, вже вважався на територіях ерц-герцога і знаходився в тилу військової арени. Втрачати йому та його воякам було нічого. Вступивши у переговори із місцевими мешканцями, які в більшості складались з гірників, Голуб зміг задіяти останніх у запланованій ним операції. Місцевість, яка оточувала Рабштинський замок, це скелясті гори, пісок та невеликі ліси. Саме в одному з лісів, через який проходила дорога, Голубко зробив пастку для ворожого загону. Розділивши свої сили на три частини, Голубко розраховував на елемент неочікуваності. Маючи у себе не більше 150 професійних вояків і невелике ополчення гірників, ватажок йшов на бій із переважаючими військами противника, що можна обрахувати загальною цифрою у 1 тисячу. Коли австрійський загін зайшов до лісу, він потрапив під вогонь рушниць з двох боків, а з центру був атакований вершниками. Зухвалий напад дав свої результати. Вояки, опановані думкою про оточення переважаючих частин кинулись навтіч. Багатьох було тут забито, або подавлено кіньми. Ті хто намагався втекти через ліс опинялись на пісковині, або скелястих пагорбах. Разом із порохом, було взято велику кількість полонених. Не багатьом вдалось врятуватись втечею. Ця битва, в якій приймали участь олкуські гірники, породила міф, про те що Голубко, сам був місцевим гірником.

Підтримка місцевого населення, надала Г.Голубу можливість утримувати рабштинський замок та здійснити ще кілька військових операцій. Серед успіхів козацького загону, науковці відмічають диверсії супроти сіл та містечок, в яких квартирувались загони Максиміліана. Серед останніх називають Бєлско та Якубовичі. Максиміліан, не дочекавшись пороху, мусив відступити від Кракова. На заваді розграбунку та знищення цієї давньої столиці поляків від австрійських ландскнехтів виявились українські козаки із татарами, які утримували в глибокому тилу рабштинський замок. Відступаючи, претендент на корону, вислав на захоплення замку тисячу вояків. Проте, останні не змогли подолати супротив замкової залоги і відійшли до основного війська. Почувши, що Максиміліан відступив від Кракова і Замойський рушив навздогін, Голуб вивів своїх вояків з замку і пішов на зустріч гетьманським військам. 14 січня 1588 р. загін Голуба зустрічали, як героїв, в армії Сигизмунда. З загону козаків, знову сформовують авангард війська. Бачимо під його командуванням загін Станіслава Стадницького. Разом вони громлят під’дїзди “максиміліанистів”, вніч з 21 на 22 січня під Пажимєхамі, Голуб увінчує свою славу блискучою перемогою над ворогом.

Ймовірно саме 23 січня Голубові надають військове звання регіментара. Це дуже високе звання, яке належить командуючому частиною війська, але при вакантному місці гетьмана. Проте, як відомо, вакантних гетьманських посад в той час не існувало. Але звання свідчить про якусь подію, яка не мала продовження після трагедії що розгорнулась для Голубка наступного дня. Із великою долею вірогідності, можемо припустити, що в такий спосіб, на офіційному рівні було зроблено, Габріеля Голубека, старшим над козацьким реєстром. Тобто, de facto, було оприлюднено намір офіційно ввести звання ще одного гетьмана. Вочевидь, оптимальною формою для уряду тоді стало звернення “регементар”. В козацьких колах – це звучало Гетьман. Для прикладу, саме регіментаром, називають козаки свого Гетьмана Антона Конашевича Бута при підписанні офіційної присяги у 1630 р. Будучи одним з найвідоміших тодішніх героїв, маючи коронного гетьмана за патрона, Голубко міг перегорнути нову сторінку в історії українського козацтва. Проте, тішився своєю булавою він не довго. Наступного дня, 24 січня, під містом Бичина, розпочалась битва, яка мала вирішити долю війни.

За різними свідченнями Голубко очолив лівий, або правий фланг. Саме цьому козацькому регементарю і було призначено розпочати битву. Основна ціль його маневру полягала у тому, що він мусив міцним ударом відігнати фланг супротивника від міста. В цій частині армії знаходився і сам Максиміліан, про що литовсько-польському війську відомо не було. Гаврило Голуб розпочав битву і першим ринувся в атаку. Проте, в цей раз, доля покарала Голубка за зухвальство перед смертю. Козацький ватажок, який завжди виходив переможцем і який завжди ставав із своїм загоном в авангард армії в цей раз не знайшов свого “поля слави”. Одним з перших впав новопроголошений Гетьман. Загинув Гаврило Голуб від кулі піштоля, що втрапила йому в око. Наступного ж дня Замойський напише Королю листа про перемогу під Бичиною. І серед всього зауважив, лише про двох загиблих – свого двоюрідного брата Жолкевського та Голубка.

Так закінчив життя один з славніших синів нашої Вітчизни. До Хмельниччини, Голубко сприймався в народі як один з козацьких героїв. Як раніше зазначалось Голуба порівнювали із Підковою та Сагайдачним. Проте, національно-визвольний рух, що розпочався у 1648 р., вивів на історичне тло нових ватажків, навколо яких з’являлись нові легенди.

За переказами поховали Гаврила Голуба в м. Ґрембаніні (Ґрембін) Кемпінської землі, що у Польщі. І до сього дня там стоїть кам’яна плита. В цьому ж році вийшла книга відомого поета та священика Станіслава Ґроховського “Но?ubek Stanis?awa Grochowsiego do ?o?nierzow. W Krakowie, w drukarni Jak?ba Siebeneichera r. P. 1588”, в якій було надруковано вірші про цього полководця. Слова, з двох епітафій цього автора, будуть слугувати найкращим закінченням даної розвідки:

Ho?ubku, s?awny rycerzu,
P?ki ?ywio?y w przymierzu
I dok?d s?once na niebie, -
Nie przepomni? w Polsce ciebie!

Ja tu, Hawry?ko, le??; Ho?ubkiem mi? zwano,
Zabity-m pod Byczyn?, a tu mi? schowano.
Sowicie si? swej krzywdy Polacy pom?cili:
Mnie, Go??bka, straciwszy – or?a utopili.