Юрій Гаврилюк, головний редактор часопису українців Підляшшя "Над Бугом і Нарвою". Газета "День" №73, субота, 23 квітня 2005

«Мiсто Холм в Русi» («Civitas Cheіmensis in Russia») — такий напис над панорамою мiста помiстив Федiр Раковецький, який гравiрував iлюстрацiї до книжки єпископа Максимiлiана Рило про здiйснену у 1765 р. коронацiю чудотворної iкони Пречистої Дiви Марiї в холмському греко-унiатському, тобто руському, соборi. У ХVIII сторiччi напис цей нiкого не тривожив — адже Холмська земля була частиною Руського воєводства i хоч входила до складу Польської Корони, недоречним було заперечувати iсторичну приналежнiсть цiєї територiї до Русi. Був це ще час, коли історично-етнічна Русь і політична Польща співіснували на одній території. Але вже півтора сторіччя пізніше, коли й холмські русини запрагнули бути не етнографічною особливістю краю, а частиною української нації — стало тут надто тісно, й під час Другої світової війни полилася кров. Після «репатріації» (1944—1946) українського населення холмсько-підляського Забужжя до СРСР та акції «Вісла» (1947) єдиною значущою нацією на цій території залишилися поляки — під час проведеного у 2002 році загального перепису населення у всьому Люблінському воєводстві тільки 700 осіб задекларувало українську національність. Але хоч руський Холм став польським Хелмом (інколи з додатком «Любельскі»), де 1944 року народилася «Народна Польща», то як українцям забути про місто, яке заснував король Данило, в якому народився Михайло Грушевський, в якому протягом століть славилася чудами ікона Пресвятої Богородиці, котра після багаторічних блукань нещодавно знайшла собі прихисток у Луцьку? Земля тут досі говорить про Русь...

Занесений до «Галицько-Волинського лiтопису» опис будови Холма князем Данилом, вiдноситься орієнтовно до 1237 року: «Коли вiн їздив по полю i дiяв лови, то побачив на горi гарне й лiсисте мiсце, оточене навкруги полем, i запитав тамтешнiх жителiв: «Як iменується се мiсце?» I вони сказали: «Холм йому iм’я є». І уподобавши місце те [...] спорудив він [...] город, що його татари не змогли взяти, коли Батий всю землю Руську захопив».

Успішна оборона Холма перед Батиєвими загонами спонукала Данила до розбудови міста, яке згодом стало столицею його держави. «Коли ж побачив князь Данило, — продовжує розповідь літописець, — що Бог сприяє місцю тому, став він прикликати приходнів — німців і русів, іноплемінників і ляхів. Ішли вони день у день. І юнаки, і майстри всякі утікали сюди од татар — сідельники і лучники, і сагайдачники, і ковалі заліза, і міді, і срібла. І настало пожвавлення, і наповнили вони дворами навколо города поле і села.

Звiв також Данило церкву святого Iоанна Златоустого, красну i гожу. [...] І вежа стояла посеред города висока, щоб бити з неї довкола города. Знизу зведена з каменю п’ятнадцять лiктiв у висоту, а сама зроблена з тесаного дерева i вибiлена, як сир, сяяла вона на всi сторони. Близь неї був студенець, тобто колодязь, що мав тридцять i п’ять сажнiв. [...] За поприще вiд города стоїть також башта кам’яна, і на ній — орел кам’яний вирізьблений; висота ж каменя — десять ліктів, а з верхівками і з підніжжями — дванадцять ліктів».

Церква Іонанна Золотоустого згоріла осінню 1257 року під час величезної пожежі Холма, коли, як засвідчує літописець, «полум’я було таке, що зо всеї землі Холмської заграву було видіти. Навіть і зо Львова дивлячись було видно її по белзьких полях од палахкотіння сильного полум’я... і мідь од вогню повзла, як смола».

Князь однак не пав духом та відбудував місто і церкву св. Іоанна, яку освятив місцевий єпископ Іоанн (єпископську кафедру в Угровеську Данило заснував ще під час княжіння у Володимирі та згодом переніс до Холма). У 1260 році на Холмській горі станув найвідоміший храм міста — собор Різдва Пречистої Богородиці: «Спорудив він також превелику церкву у городі Холмі на честь Пресвятої Пріснодіви Марії, величиною і красою не меншу од тих, що були раніш, і прикрасив її пречудовими іконами». Згодом, у 1264 році, церква ця стала усипальницею свого фундатора: «І положили його в церкві святої Богородиці в Холмі, що її він сам був спорудив».

З найдавнiших пам’яток холмської архiтектури вцiлiли залишки описаної літописцем кам’яної башти в Білавині. У кількох кiлометрах вiд Холма стоїть також кам’яна вежа в селi Стовп’я, яка була, мабуть, побудована раніше, може, навіть на зламі Х і ХI сторіч. Немає вже натомiсть жодних наземних споруд з княжої доби на територiї найдавнiшого Данилового міста, розташованого на т. зв. Високiй гiрцi, усипанiй на окраїнi Холмської гори. Але показалося, що земля й тут заговорила про Русь — польські археологи, які у 2001 р. проводили верифікаційне обстеження Високої гірки, підтвердили існування фрагментів палацу, який належав Данилу Романовичу. Відкритий мур палацу добре збережений до висоти понад 3,3 м. Тут також розташовані залишки оборонної вежі з цього ж періоду.

З усіх Данилових споруд найдовше, майже сiм сторiч, простояла соборна церква Різдва Богородиці. З огляду на значнi пошкодження внаслідок пожежі 1640 року та невмiлих перебудов, розiбрано її у 30-х роках ХVIII в. з наказу тодiшнього унiатського єпископа Фелiцiана Володковича й побудовано на цьому мiсцi набагато бiльшу церкву у стилi захiдноєвропейського бароко (1735—1756). Також внутрiшнiй вистрiй був взорований на латинських зразках, що було звичайною практикою після Замойського собору 1720 року (в місті Замості в південно-західній Холмщині), який узаконив латинізацію обряду Греко-уніатської церкви. Натомiсть пiдземелля пiд собором, який зараз є у володінні римо- католицького духовенства, походять, мабуть, із ХIII ст., є припущення, що можуть вони й досі ховати тлiннi останки не лише холмських єпископiв, а й руських князiв — Данила та деяких його нащадкiв.

Оскільки княжий собор був зовсім зруйнований, його історію попробував описати Яків Суша (1610— 1687), ректор василіянської школи в Холмі (згодом холмський єпископ) та склав польською мовою, насиченою притаманними цій епосі латинськими макаронізмами, твір який ще при його житті витримав три видання (Замостя, 1646, 1684; Львів, 1653). У цьому часі найдавніша історія Холма, який з ролі столиці Галицько-Волинської держави деградований був до рангу повітового містечка, а разом з цим і історія Пречистенського собору та його чудотворної ікони Богородиці були вже його жителями забуті. Не мавши й гадки про існування «Галицько-Волинського літопису», мусив Я. Суша спертися на усні перекази, пам’ятки матеріальної культури, врешті, на власні здогадки. Через те пов’язав він початки холмського Пречистенського собору з особою Хрестителя Русі Володимира Великого — саме така традиція була записана в пергаментових книгах в Юрієвській церкві волинського міста Любомля, а в самому соборі «число на склепінні мальованому, року тисячного першого по грецьку написане... від давності зотліле, немалим було доказом. [...] Адже і мури стародавні, як з олова вилиті, нічого іншого а старовинність оповідають». Також князеві Володимирові, хрещеному під іменем Василія, Суша приписував фундування холмської церкви св. Василія.

Однак основним об’єктом опису вченого монаха була старовинна ікона Богородиці й чуда, які при ній відбувалися. З’ясуванню обставин появи її в Холмі також послужила усна традиція, в якій мовилося, «що її з дорогими скарбами і духовними клейнотами (дорогоцінностями) з Константинополя від грецьких царів ставши християнином, нібито вивіз в подарунках посажних князь руський Володимир». Записав також Суша традицію старих людей про перше чудо за справою Богородиці, яке мало статися під час облоги Холма татарами 1241 року: «Дві дівчини, княжни холмські, коли татарин під Холмську притягнув гору, для спасіння свого присягу при цьому Св. Образі вічного дівоцтва і чернечого життя склавши і церкву прикрити черепицею обіцявши, Образ цей Чудотворний на вали як міцний винести наказали щит. Тоді ворог, що мав йти на Холм, поневолі взад відходив. А гора Холмська здавалася йому своєю в хмари входила висотою. Звідти приказка ворожа й по сьогоднішній день поміж людьми по-руськи славиться цими словами: «Холм городок під небеса висок».

Коротку згадку про Холмську ікону маємо й у творі найвідомішого українського проповідника XVII ст. Іоанікія Ґалятовського «Небо Новоє з новими звіздами сотворенноє, то єсть Преблагословенная Діва Марія Богородиця з чудами своїми» (Львів, 1665). У розділі «Чуда Пресвятої Богородиці от Образов Єї» читаємо: «Чудо двадцат осмоє. Холм єст місто знаменитоє в землі Руськой, названоє от холму, то єст пагорку, же на холмі, на пагорку високом маєт своє положеньє. В том місті єст Образ Пречистої Діви Борогородици, в котором образі знайдуются рази (сліди ударів. — Ю.Г. ). Єден раз на лівим раменю, тятий шаблею татарскою, другій раз на правой руці, стрілою татарскою учинений, але татарове за тоє посліпли і голови їм завернулися».

Визначною пам’яткою релігійної культури княжої доби є також «Холмське євангеліє» (апракос) з кінця ХIII ст., якого церковнослов’янський текст має виразні риси української фонетики (зараз зберігається у Москві, у Бібліотеці ім. Леніна).

Після смерті Данила Холмом володів Шварно, потім Лев Данилович і його нащадки. Коли у 1340 році помер останній з нащадків короля Данила — Юрій II, спалахнула багаторічна боротьба за землі Галицько-Волинської держави поміж Великим князівством Литовським і Польщею та Угорщиною, внаслідок чого значно потерпів і Холм, який остаточно перейшов у 1387 році у володіння Корони Польської та отримав статус центру Холмської землі у складі Руського воєводства. Про його величне минуле нагадував лише вцілілий з лихоліття собор Богородиці з монастирем, в якому надалі резидували православні єпископи (наприкінці XVI ст. на Холмщині нараховувалося біля 160-ти парафіяльних церков). Само місто, хоч у 1392 р. отримало магдебурзьке міське право й вважалося торговельним осередком, не було великим. У 1564 р. було тут всього 250 будинків, з чого 100 в самому місті, оточеному дерев’яним парканом, а решта на передмістях.

Хоч у містах Холмщини поселилося до цього часу багато поляків і євреїв, все ж таки зберігали вони переважно український характер. У Холмі на згаданих 100 будинків у центрі більше 30 належало українцям, а на передмістях жили майже самі українці. Такі міста, як Городло та Грубешів, мали майже повністю українське населення, яке переважало також у Тишівцях, а в Красноставі складало близько третини міщанства. Повністю руський характер мали сільські місцевості.

Отже, хоч у минуле відійшла руська державність, Холмщина надалі продовжувала жити на культурних та релігійних началах, закладених тут князем і королем Данилом, якого прийнято звати Галицьким, хоч не менш підстав іменувати його й Холмським, адже це він забужанську периферію Волині підніс до рангу важливого регіону, в якому й досі бринить голос української старовини.