Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 29 березня 2024 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Новини сайту

Лицарські турніри в Руському королівстві

Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. Т.1 До середини ХVII століття. К.: Либідь, 1992. - С.203-204.

"Данило виявив себе видатним адміністратором. Тільки наставали мирні часи - він будував нові міста, села. Він заснував Данилів, Львів, Холм, що його зробив своєю столицею. Приходили до нього «німці і русь, іноязичники й ляхи, - нотував літописець, - идяху день і ніч», і підмайстери і майстри, і ремісники різних фахів, які втікали від татар, «бЪ жизнь и наполниша дворы, окрест града поле и леса». Відзначаючи розмах колонізаторської діяльности, літопис писав, що за Данила у Галичині та на Волині засновано 70 міст, в яких розгорталися промисли, ремесла, будували пишні будівлі, храми. Княжий двір Данила у Холмі став визначним культурним осередком, в якому складали літопис, що став частиною Волинського. Знавці вважають його «перлиною» серед українських літописів. Писав його спочатку «печатник»-канцлер Кирил, а пізніше єпископ Іван. Двір Данила відзначався пишнотою, розкішшю. Як при европейських королівських дворах, тут відбувались турніри, виступали співаки, музики. Вживалося тут різних мов, але панувала латинська, властива тодішнім королівським дворам Західньої Европи. Державу Данила добре знали в Европі: вона репрезентувала і Україну-Русь. В англійській енциклопедії XIII ст. Бартоломея написано: «Галиція розлога й багата країна, quae nunc Rhutenia a pluribus nominatur», себто Галичину ототожнювали з Руссю."

В. Барагура Меч і книга: історічні та біографічні оповідання (репринтне видання). - Київ: Конкард, 1993. -C.26-30

Величаво й пишно приймав угорський король Беля свого гостя, Данила Галицького. Український володар прибув особисто до свого королівського сусіда, щоб відбути з ним важливі політичні наради. В почоті Данила були визначні бояри та кілька дружинників знатного роду, між ними молоденький, ясноволосий лицар, Звенислав Христинич. Одночасно гостювало в Буді й німецьке посольство. Кілька днів тривали наради, переплітані бенкетами, ловами й лицарськими ігрищами. У передостанній день перебування володаря Данила в угорській столиці мав відбутися на королівському замку лицарський турнір. Вістка про турнір вже кілька місяців наперед облетіла всю західню Европу й звідусіль прибували до Буди визначні лицарі.

Прибули лицарі з сусідньої Польщі, Богемії, Німеччини, соняшної Італії, славної вином франції, навіть з далекої замряченої Англії. Прибули й мандрівні лицарі-бурлаки, що блукаючи по світу, шукали синьої лицарської квітки та чаші св. Грааля зі сльозою Христа Спасителя, яку Він пролив під час тяжких страстей, на хресному дереві прибитий. А міг знайти її тільки праведний лицар. Вели ці лицарі життя богобоязливе, тіло своє постом суворим умертвляли, а душу ушляхетнювали горливою молитвою та добрими вчинками. Із власними пороками та з нечистою силою, що на непорочну душу лицарську чатували, завзято боролися. Меч їх ніколи не сплямився кров'ю неповинної жертви, милостиню щедрою рукою роздавали, вдів, сиріт і покривджених у свій захист брали.

За лицарями прибули весельчаки-скоморохи з України, рибалти з Польщі, щоб іграми, танцями й музикою гостей звеселяти. Прибули й міннезенґери з Германії, трубадури й трувери з Франції, Італії й Еспанії, що пісень мінестрельських співали про геройські подвиги лицарів та про їх любов до дам шляхетних. Гамірно й весело було на замку короля Белі від такого численного й різноманітного люду. Напередодні турніру прибув і пострах усіх лицарів, закутий у чорний панцер, на чорному коні французький лицар з Бургундії — Родерик де Баріе, слава про якого лунала по всій Европі. Співали про нього трубадури, мріяли дівиці, сидячи при коли- воротках у вечори довгі. Страшна була сила його гартованого копія й рідко який лицар міг у турнірі встоятися проти нього.

Звичайно при першому ламанні копія противник разом із конем звалювався на землю. Неодин і не піднявся більш, хребет мавши перебитий. А коли вдалося деякому щасливцеві витримати трикратне кришення копія, то в двобою на мечі не встоявся проти пана Родерика. Мистцем був неустрашимий бургундський лицар у боротьбі на копія, мечі й топори, а й мізерикордіею володів майстерно. Тому на турнірі кинута паном Родериком важка ли- царська рукавиця часто непіднятою лежала. Піднімали П хіба тільки щойно посвячені лицарі, що одчайдушністю своєю хотіли здобути собі ласку дами свого серця та леліяли скриту надію на перемогу, яка прославить їх ім'я в піснях трубадурів. «*« У день турніру, на прикрашених квітами, вінками, гербами, прапорами й гобелінами кружганках королівського замку зібралися пишно зодягнені дами шляхетні, панове імениті, лицарі уславлені.

Володар Данило Галицький в оточенні свого почоту засів на почесному місці з королем Белею Угорським, що був господарем турніру. Як тільки королівський знак рукою й протяжне квиління сурем сповістили, що турнір почався, із лав лицарських встав пан Родерик де Баріє і кинув на посилану піском і дрібним камінням турнірову площу свою залізну рукавицю, а його герольд високим тенором закликав: — Пан мій, лицар Родерик де Баріє, викликає на чесний двобій на життя і смерть, на копія, мечі і топори, шляхетних лицарів! Але мовчали й непорушне сиділи ряди лицарства. Знать ніхто не мав охоти станути в бій з паном Родериком. А чорний лицар підняв забороло свого шолома й глумлива усмішка промайнула по його лиці. Уже мав герольд забрати ніким непідняту рукавицю свого пана, коли з почоту Данила встав молодий, русявий дружинник, легко перескочив бар'єр і підняв лускувату рукавицю бургунда. А його окличник голосом великим закликав: — Пан мій, Звенислав Христинич, землі руської лицар і володаря Данила Галицького дружинник, приймає виклик шляхетного лицаря Родерика де Баріє. На життя і смерть, на копія, мечі і топори, на молоти і довбні) І Іошум пішов по лавах присутніх. Подивляли чужинці відвагу й необачливість юнака. З цікавістю придивлялися його лицарській ноші, що різнилася від тієї, яку звикли були одягати західні лицарі. Юнак мав на голові шапку з дрібної харалужноТ луски, що закривала потилицю й вуха та півколом спадала на груди й рамена.

На шапку мав надітий стіжкуватий сріблистий шолом з рухомим заборолом, яке в бою закривало перенісся й передню частину лиця. На грудях мав шкурятяний каптан і дротяну кольчугу та півпанцер легкий зі сріблистої бляхи з ясносиньою відтінню. Ноги були взуті в сап'янові чоботи зелені, прикрашені взорами, гаптованими золотими нитками. На зап'ятках срібні, довгі остроги. При боці широкий, короткий меч варязький, на лівій руці щит черлений, густо мідяними гудзами й самоцвітами вибиваний, з гербом роду свого. Права рука спочивала на сулиці. Розговір пішов поміж присутніми про молодого лицаря. Ті, що були ближче королівського роду, розказували, що він знатного роду нащадок, що сила й відвага в нього неймовірні, що на полюванні ведмедя рогатиною вбив, а вчора лід час бенкету, топори лицарські в трубку звивав, в долоні їх стиснувши.

Зі свіжо зрубаної деревини сік витискав. Мови й письмо чужинні знає, книги читає, звичаю й обичаю лицарського свідомий, до дам ґалянтний. А голос у нього, мов звук крицевого дзвону, краще ним пісень богатирських співає, ніж неодин трубадур чи трувер, що то їх стільки по замках лицарських і дворах панських гостює. Нетерпляче й з тривогою дожидали присутні двобою. Король Беля не згодився одначе, щоб турнір відбувся «на життя і смерть», бо не хотів, щоб шляхетні ігрища лицарські перемінилися на криваве видовище. Тому лицарі мали битися тупою зброєю, як це водилося на турнірах звичайно. Залишився Звенислав у своєму легкому панцері, тільки меч свій варязький замінив довгим, дворучним мечем західнього лицарства з хрестоподібною рукояттю, а замість сулиці взяв важке копіє. Але виявилося, що ця зброя не чужа йому, бо копіє вміло в руці зважив, а меч дворучний правицею схопив і такого млинка ним над головою закрутив, що аж повітря завило.

Кінь його легкозбройний, радше для прикраси, ніж для бойової потреби. Король дав знак рукою. Тужно заскигліли сурми, пахоли піднесли бар'єри й рушили на себе лицарі. З-під копит Родерикового верхівця сипнулися на всі боки дрібні камінці й пісок, з ніздрів, здавалося, бухає вогонь. Проти нього, витягнений мов стріла, мчав вороний кінь русича. Обидва лицарі легко нахилилися в сідлах, кріпко притиснули раменами копія до боку й міцно стиснули дебелими ногами коней, щоб при шаленому зударі з кульбаки не вилетіти та й коневі впасти не дати. На кружганках запанувала тиша. Лицарі вже наче бачили юнака, як із перебитим хребтом лежить у піску турнірового грища. Деякі вразливіші дами закрили собі очі платками, щоб видовища страшного не бачити.

Роздався сухий брязк і тріскіт зламаного деревища. Зудар був такий сильний, що мов стебелинки скришилися копія противників, а коні аж на задах поприсідали. Але обидва лицарі в сідлах залишилися, хоч декому здавалося, що пан Родерик схитнувся легко, бо в сідлі поправився після зудару. Гнівно боде бургунд острогами свого верхівця, вертаючися на своє місце, щоб знову рушити до атаки на копія. Мабуть, вину невдачі приписував не слабості рамени свого, а коневі, що надто малий розгін узяв. І вдруге кришили лицарі копія безуспішно, а коли й за третім разом із ратищ залишилися тільки відламки держален, відкинули цурупалки геть від себе і, добувши мечів, почали бій рукопаш. Хоч важкі були дворучні мечі, то обидва схопили їх без труду правицею, а в лівій руці щити дер жали, заслонюючися ними від ударів.

Бряжчала і скреготіла зброя, а хоч лицарі в панцерях були, боляче відчували крізь шкіряні каптани й сталеві лати та дротяні кольчуги кожний цільний удар, по якому залишалися на тілі синяки й криваві пруги. Рубонув пан Родерик хресною штукою, спіймав удар Звенислав на свою рукоять, але меч його тріс у насаді і без леза залишився лицар. Геть жбурнув він рукоять і, щитом відбиваючи удари противника, правою рукою хотів добути топір, прикріплений до сідла. Та зміркував його думку противник і подвоїв удари. Мабуть вирішив, що наступила відповідна хвилина закінчити поєдинок переможно, бо закрутив божевільного млинка мечем і пустив тяженне тупе лезо просто в голову Звенислава. Від такого удару напевно лопнув би череп, хоч і під шоломом.

Та приготований був на таку несподіванку Звенислав, бо схилив голову і меч зі свистом протяв повітря. Сила розмаху і тягар меча потягнули пана Родерика за собою. Він схитнувся в сідлі й похилився набік. Піднявся в стременах Звенислав і з усього розмаху вдарив щитом бурґунда аж мідні ґудзи й дороге каміння розприснулися. Не треба було повторяти удару. Важко звалився в пісок чорний лицар. Кінь його, непривиклий до упадку свого вершника, кинувся вбік і потягнув за собою непритомного лицаря, що острогою зачепився за стремено. Скочив мерщій Звенислав і вибив ногу пана Родерика зі стремена, щоб не воліклося тіло шляхетного лицаря по майдані.

Кинулися джури й зброєносці рятувати й очунювати свого пана, розпинаючи пряжки й ремені його панцера. Сурми осурмили і окличники окликали перемогу Звенислава. Із рук найкращої дами королівського двору одержав синю квітку лицарську і стьожку пишну. Поцілував сніжнобілу руку дами й поклявся завжди чести її боронити та з її стьожкою в турнірах копіє кришити. Володар Данило погладив кучері свого дружинника, що так ім'я лицарства українського прославив, а король Беля вручив переможцеві пояс лицарський і меч з рукояттю, самоцвітами висадженою, А звертаючись до Данила, промовив: — Щасливий край і володар, що таких лицарів мають!"




Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka