Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 14 грудня 2019 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
Распродажа платье лен длинные www.argnord.ru.
лічилка
Новини сайту

Тудовляни - останні нащадки Тверського князівства

Тудовляни – етнографічна група білорусів на заході колишнього Ржевського уїзду Тверської губернії (за іншою версією, залишки окремого корінного слов’янського етносу цих країв).

У вузькому сенсі – мешканці старовинних волостей Старий Туд, Молодий Туд і Туд-Скаваратинь на обох боках річки Туд, правої притоки Волги. У широкому сенсі назва «тудовляни» вживалась етнографами XIX століття для позначення всього білоруськомовного населення Верхньої Волги. В VII – IX століттях цей регіон, відомий за «Повістю минулих літ» як Оківський ліс, був заселений смоленськими кривичами, в XIII – XIV століття входив до складу Торопецького і Ржевського князівств. З першої третини XIV століття тут проходила межа Великого князівства Литовського з Московським і Тверським князівствами, було збудовано «гради литовстии: Селук, Осенеч, Горышин, Рясна, Сижка, Туд», які часто переходили з рук в руки. Тудовляни остаточно залишилися за межами Великого князівства Литовського після уточнення кордону згідно Поляновського миру 1634 року, але з причини відносної ізольованості краю (лісистість складала ¾ території) довгий час зберігали виразні білоруські риси: мову, обряди («бабина каша» та інші), ігри («коралі», «просо»). Відрізнялися від сусіднього російського (московського) населення характерним верхнім одягом з білого домотканого полотна, звідки і походило прізвисько «белокафтанщина». Вживалися й інші прізвиська – «Польща», «шапляки» (оскільки білоруські звуки «дз», «ц», м’який «с» здавались російському населенню шепелявими). В тудовлян не існувало якоїсь самоназви, хоча вони і усвідомлювали свою відмінність від власне росіян. В 1903 році тудовлян досліджував відомий білоруський етнограф Юхим Карський (Яўхім Карскі), який визначив їх кількість в 45 тисяч, у 1925-1926 роках вони детально вивчалися Н.Гринковою. В XX столітті відмінності між тудовлянами та місцевим російським населенням практично стерлися, хоча окремі мовні та інші риси, властиві білорусам, відзначалися ржевськими краєзнавцем І.Вишняковим ще в середині 1960-х років.

Бібліографія по тудовлянах:

  • Квашнин-Самарин Н.Д. Исследование по истории княжеств Ржевского и Фоминского. Тверь, 1887.
  • Успенский В.Н. Литовские пограничные городки. Тверь, 1892.
  • Попов В. М. Замечания о сев.-смоленских и ржевских говорах // Изв. ОРЯС. Т. 18, кн. 3. СПб., 1913.
  • Гринкова Н. П. Говор тудовлян Ржевского у. // Изв. ОРЯС. Т. 21. Л., 1926.
  • Белы А. “Краіна вытокау” // Спадчына. 1993. № 3.




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Київський князь Олег, за великим рахунком, першим почав згруртування слов'янських племен в нову велику державу - Київську Русь. Саме Олег, з легкої руки літописців, письменників і поетів прозваний Віщим, зробив Київ "матір'ю городів руських". Він став одним з найулюбленіших героїв давньоруських фольклорних творів: дружинних чи воїнських пісень, легенд, переказів і билин. Народна пам'ять оповила ім'я князя дивними оповіданнями і казками, перенісши на нього всяку всячину, що пам'ятала з найдавніших часів. Народна пам'ять зробила з нього не лише великого і вдалого полководця, а й чудодія, що вмів творити діла надлюдські: міг обернутися "і звірем, і птахом, і комахою". З плином часу за образом казкового чудотворця майже зник дійсний, правдивий образ князя, що княжив у Києві.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka