Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 20 лютого 2019 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Новини сайту

Тудовляни - останні нащадки Тверського князівства

Тудовляни – етнографічна група білорусів на заході колишнього Ржевського уїзду Тверської губернії (за іншою версією, залишки окремого корінного слов’янського етносу цих країв).

У вузькому сенсі – мешканці старовинних волостей Старий Туд, Молодий Туд і Туд-Скаваратинь на обох боках річки Туд, правої притоки Волги. У широкому сенсі назва «тудовляни» вживалась етнографами XIX століття для позначення всього білоруськомовного населення Верхньої Волги. В VII – IX століттях цей регіон, відомий за «Повістю минулих літ» як Оківський ліс, був заселений смоленськими кривичами, в XIII – XIV століття входив до складу Торопецького і Ржевського князівств. З першої третини XIV століття тут проходила межа Великого князівства Литовського з Московським і Тверським князівствами, було збудовано «гради литовстии: Селук, Осенеч, Горышин, Рясна, Сижка, Туд», які часто переходили з рук в руки. Тудовляни остаточно залишилися за межами Великого князівства Литовського після уточнення кордону згідно Поляновського миру 1634 року, але з причини відносної ізольованості краю (лісистість складала ¾ території) довгий час зберігали виразні білоруські риси: мову, обряди («бабина каша» та інші), ігри («коралі», «просо»). Відрізнялися від сусіднього російського (московського) населення характерним верхнім одягом з білого домотканого полотна, звідки і походило прізвисько «белокафтанщина». Вживалися й інші прізвиська – «Польща», «шапляки» (оскільки білоруські звуки «дз», «ц», м’який «с» здавались російському населенню шепелявими). В тудовлян не існувало якоїсь самоназви, хоча вони і усвідомлювали свою відмінність від власне росіян. В 1903 році тудовлян досліджував відомий білоруський етнограф Юхим Карський (Яўхім Карскі), який визначив їх кількість в 45 тисяч, у 1925-1926 роках вони детально вивчалися Н.Гринковою. В XX столітті відмінності між тудовлянами та місцевим російським населенням практично стерлися, хоча окремі мовні та інші риси, властиві білорусам, відзначалися ржевськими краєзнавцем І.Вишняковим ще в середині 1960-х років.

Бібліографія по тудовлянах:

  • Квашнин-Самарин Н.Д. Исследование по истории княжеств Ржевского и Фоминского. Тверь, 1887.
  • Успенский В.Н. Литовские пограничные городки. Тверь, 1892.
  • Попов В. М. Замечания о сев.-смоленских и ржевских говорах // Изв. ОРЯС. Т. 18, кн. 3. СПб., 1913.
  • Гринкова Н. П. Говор тудовлян Ржевского у. // Изв. ОРЯС. Т. 21. Л., 1926.
  • Белы А. “Краіна вытокау” // Спадчына. 1993. № 3.




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Степан Куницький під час свого гетьманування (із серпня 1683 року до березня 1684 року) на Правобережній Україні від імені польського короля Яна III Собеського зумів відродити у цьому регіоні козацький устрій, який був знищений тут у попередні роки під тиском тієї ж Корони Польської. Турецька загроза змусила Варшаву до поступок українцям. Розпочавши колонізаційні заходи на правобережних землях України, гетьман Куницький зміг підготувати ґрунт для своїх наступників у справі відтворення ними державних інститутів правобережної частини Українського гетьманату. Похід українського козацького війська через Молдавське князівство до Буджацького степу наприкінці листопада 1683 року — січні 1684 року відбувався у руслі боротьби християнських монархів Європи з Османською імперією та її васалами в останній чверті XVII століття. Здобувши перемогу над мусульманськими силами під Віднем 12 вересня 1683 року, польський король Ян III Собеський та австрійський імператор Леопольд І Габсбург при моральній і матеріальній підтримці Римського Папи Іннокентія XI та за допомогою Війська Запорозького намагалися перейти у наступ на позиції султана Мегмеда IV не тільки у Центрально-Східній, але й Південно-Східній Європі. Військова кампанія гетьмана Степана Куницького здобула великий розголос у багатьох країнах і ввійшла до анналів світової історії. Даний похід відбувався у руслі політики християнських монархів Європи по обороні від експансіоністських намірів Османської імперії.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka