Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 28 березня 2024 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Новини сайту

Рейд Гетьмана Петра Сагайдачного на Москву

Відскановано з: Брехуненко Віктор. Війни українських козаків з Росією до часів Богдана Хмельницького. – Київ, 2007. – 64 с. ISBN 978-966-02-4439-9

Найколоритнішою сторінкою козацьких дій на території Московії у часи Смути був, безумовно, карколомний рейд 20-ти тисяч козаків на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним. Козаки оволоділи майже десятком фортець і переможно, з великим "форсом" долучилися до війська королевича Владислава під Москвою. Обставини підготовки та перебіг цього блискучого походу вкотре виразно продемонстрували, якими очима козаки дивилися на Московію та як намагалися використати фактор Московської війни на свою користь.

Рішення про виправу королевича Владислава на Москву ухвалив сейм Речі Посполитої 1616 р. Владислав мав спробувати здобути для себе царську корону, кількаразово обіцяну йому московськими боярами в 1610-1611 рр. Тоді ж були підписані й офіційні документи між Московією та Річчю Посполитою. Алев 1612 р. польська залога не зуміла втриматися в московському Кремлі під ударами ополчення Кузьми Мініна та Дмитра Пожарського. Після її капітуляції бояри зламали слово, й на початку 1613 р. новим царем було обрано Михайла Романова. Перегодом московське військо на чолі з Дмитром Черкаським та Михайлом Бутурліним розпочало рейд під Смоленськ. Упали Вязьма, Дорогобуж, Біла. Король Зигмунт III не міг знести таких образ, тим паче, що в невтішному розвиткові подій була і його особиста вина. Після падіння в червні 1611 р. Смоленська, король замість того, щоб іти на Москву й поставити остаточну крапку у війні, зробив прямо протилежне - відійшов до Польщі, де саме зби рався сейм. Московія несподівано отримала перепочинок Невдовзі там вибухнуло антипольське повстання, яке в кінцевому рахунку поховало більшість здобутків Речі Посполитої 1604-1611 рр.

Рішення сейму про нову Московську війну неабияк втішило козаків, адже Варшава знову потребуватиме їх. З'являлася чергова нагода підлататися на московському добрі. Трирічне затишшя, під час якого відвести душу можна було тільки в морських походах, вже набридло. І козаки не забарилися скористатися новим шансом та ще й принагідно поторгуватися з королем. На цьому ґрунті збіглися інтереси як прихильників поміркованої лінії на чолі з П. Сагайдачним, так і низів, роздратованих непоступливістю Варшави. Тодішній провідник голоти Дмитро Барабаш, який навесні 1617 р. став на короткий час гетьманом, у своєму листі до короля різонув прямо: козаки долучаться до Владислава, якщо їм будуть розв'язані руки для морських походів. Свою позицію гетьман невибагливо мотивував тим, що козацтво, мовляв, зубожіло й коли "оказія до служби вашої королівської мосці і Речі Посполитій з'явиться, нічим до відсічі стати".

Петро Сагайдачний діяв вишуканіше. Спершу королевичу дали зрозуміти, що не все так просто. При Владиславових посланцях на козацькій раді у Черкасах було ухвалене рішення "в Московської держави землю не ходити". Н е зарадили й привезені гроші та сукна. Пізніше П. Сагайдачний розкрив карти: участь у поході в обмін на поступки короля. Виторгував чимало. Отримавши невдовзі королівський універсал на похід та частину платні, козаки розпочали мобілізацію.

Однак ще влітку в московський город було закинуто пробний камінець: у багатьох козаків явно руки свербіли. Один із козацьких загонів здійснив рейд по прикордонні Московії. Козаки оволоділи Осколом, підступалися до Воронежа та Білгорода. Під Осколом вони спантеличили місцевий гарнізон своєю винахідливістю. Сучасники порівнювали наступ на це місто зі знаменитим штурмом Кафи 1616 р., який уславив козаків та їхнього вождя П. Сагайдачного як витончених майстрів оволодіння фортецями.

Слід гадати, козаки підкралися до Оскола вночі та якимось чином обвели вартових навколо пальця. Швидше за все, вони майстерно видали себе за московське військо, як під Кафою -за турецьку флотилію. Вартові відкрили ворота. А далі все було справою техніки.

Наостанок козаки пустили червоного півня й попрямували до Валуйок. Але там їм, як згодом і під Воронежом, не пощастило. Не спокушуючи долю далі, загін повернувся в Україну.

У червні 1618 р. на Московщину посунули основні сили - 20 тис. козаків на чолі з Петром Сагайдачним. Для королевича ця новина стала справжнім рятівним кругом. На той час чувся Владислав дуже зле. Його наступ захлинувся ще в грудні попереднього року, а зимівля в чужому краї виснажила військо до неможливого. Деякі підрозділи, так і не дочекавшись обіцяної платні, "накивали п'ятами". Королевич сушив голову над тим, як запобігти ефекту доміно й відновити боєздатність війська. Звістка про те, що така сила козаків вирушила на поміч, надала усім другого дихання: "Ніщо не сподівався і всі не чули себе від радощів, бо знудженому війську Владислава допомога прийшла ніби з неба". Збадьорений Владислав розпочав наступ на Москву. Натомість для Московії долучення до військових дій козацтва мало катастрофічні наслідки. П. Сагайдачний розгулявся так, що гірше татар попустошив південні околиці Московії. Розпочався рейд зі знищення Лівен. Козаки оволоділи ним після короткого штурму 9 липня. Вони "воєвод князя Микиту Черкаського на вилазці взяли, а Петра Данилова вбили й ливенців, яких у місті та в острозі застали, всіх побили". Далі козаки шуліками накидалися почергово на всі міста, які траплялися на їхньому шляху. Не встояло жодне. Першим Упав Єлець. Попри те, що мав потужні мури й чисельну залогу.

П. Сагайдачний взяв його хитрістю, як це часто робив за свою кар'єру полководця. Гетьман залишив більшу частину свого війська неподалік у ліску, аз рештою підійшов до міста. Тутешні воєводи Андрій Полєв та Іван Хрущов легко "купилися". Вони вирішили, що це всі нападники, й самовпевнено наказали своєму війську виходити за мури. Козаки ще трохи подалися назад, і тоді вже з укриття вискочили основні сили. Оточені московити були розбиті вщент. Решта сховалася в острозі, який козаки "з турами всю ніч штурмували". Залога тричі відбивала атаки, проте на зорі нападникам вдалося увірватися в острог. Налаштовані вони були дуже рішуче, бо на ворота "по своїх вбитих залізли". Оборонці не витримали й кинулися навтьоки. Козаки в бою «двадцять тисяч люду військового висікли». Багато хто втопився в річці. Наклав головою й необачний воєвода І. Хрущов.

До обіду все вщухло, а до П. Сагайдачного вийшли місцеві священики й почали умовляти, "щоб їх не побили й церкви не спалили", обіцяючи за це видати московських і татарських послів, які саме перебували в Єльці й мали при собі великі "упоминки" для кримського хана. Гетьман погодився. Козаки відразу ж відпустили усіх полонених. Однак московські посли Степан Хрущов і Семен Бредихін нізащо не хотіли розлучатися зі своїми скарбами. Тоді козаки навели вагоміші аргументи - піддали непокірних тортурам ( "вогнем палили, і пупи волочили, й ребра ламали"). Нарешті посли піддалися. Заволодівши упоминками, П. Сагайдачний наказав міцно зв'язати С. Хрущова та С. Бредихіна й забрав їх із собою в похід. Пізніше він передасть їх укупі з також полоненим воєводою А. Полєвим королевичу Владиславу. За Єльцем невтішний жереб випав Ярославу, Данкову, Лебедяні, Скопину, Шацьку, Касимову, Михайлову, Романову. У такий спосіб П. Сагайдачний позбавив московського царя можливості отримати підкріплення з Рязанщини. Власне для того гетьман і не пішов з Ливен відразу на Москву, а взяв східніше. Про це він відверто писав у своєму листі до королевича Владислава: "Багато міст, містечок, замків знесли, де Москва військо збирала, почувши, розгромили і майже всі їхні сили рязанські, яких велику кількість звідти до столиці сподівалися, скупчуватися не допускали". У Москві рейд П. Сагайдачного викликав справжній шок. р кинув проти козаків військо князя Д. Пожарського, героя друтого ополчення, рятівника Москви. Планували не дати козачі переправитися через Оку й наблизитися до столиці. Та Пожарський не ризикнув стати до бою проти П. Сагайдачного дав, що нібито захворів. Змінив Д. Пожарського інший князь, Григорій Волконський. Як виявилося - на свою голову. Не знаючи, куди перше підуть козаки, новий суперник Сагайдачного розпорошив військо між Коломною, Кашиною та Зарайськом. Цим гетьман і скористався. 1 вересня козаки двічі штурмували Зарайськ. Надвечір сюди підійшли московити, прислані Г. Волконським. За кілька кілометрів до міста вони зав'язали переможний бій з невеличким козацьким загоном чисельністю 50 чол. Розпалені перемогою, московити залишили полонених козаків у Зарайську, а самі знову подалися шукати вояцького щастя. Це рішення стало для них фатальним. Наспів інший козацький загін. Козаки "розігнали їх і топтали до острога й утоптали в остріг, і багато козаків до острога увійшли". Лише ціною неймовірних зусиль залозі вдалося вибити сміливців з міста й не допустити того, щоб до нього увірвалися основні сили.

Без сумніву, П. Сагайдачний продовжував би штурмувати Зарайськ, якби 3 вересня не отримав королівського листа з проханням негайно прямувати до Москви. Не гаючи часу на облоги Зарайська й Кашири, гетьман поспішив переправитися через Оку й вирушити до ворожої столиці. 6 жовтня козаки підійшли до Москви й заклали свій табір неподалік Донського монастиря. З-за мурів саме вийшло військо під орудою Михайла Бутурліна, яке мало йти проти Владислава. Та П. Сагайдачний не дав противникові цього шансу.

Битви як такої не було. Але козаки не відмовили собі в задоволенні позмагатися з московитами в герцях - індивідуальних поєдинках, які практикувалися перед основним боєм. Наслідки для московського війська були невтішними. Козаки втратили лише одного побратима, московити ж - 100. А сам П. Сагайдачний поглумився над М. Бутурліним. Український гетьман вирвав з його рук списа і шарахнув супротивника булавою по голові. Удар виявився настільки потужний, що воєвода під глузливий регіт козаків звалився з коня, як лантух.


Рейд Петра Сагайдачного на Москву

8 жовтня козаки гонорово підійшли до табору Владислава під Тушином, де їх зустріли з великим ентузіазмом. Ще коли з-під Коломни П. Сагайдачний надіслав до королевича послів Михайла Дорошенка та Богдана Коншу, там усіх "огорнула величезна радість". Тепер і поготів. Козаки вручили Владиславу свої традиційні подарунки - полоняників-татар. Наміри П. Сагайдачного стосовно Москви були дуже рішучими, що видно з тексту його листа до Владислава, надісланого раніше, 24 вересня: "Аби Пан Бог всемогутній у досягненні задуму цього до удостоєння призначеного вашій королевичевій милості царства щастив і благословив, а той народ впертий під ноги маєстату свого підбити сприяв".

Однак слова П. Сагайдачного не виявилися пророчими. Генеральний штурм Москви 10-11 жовтня захлинувся, хоча часами здавалося, що шальки терезів схиляться на користь польсько-козацького війська. Перегодом розпочалися затяжні перемовини, які тривали майже місяць. Козаки тим часом відійшли до Калуги, де чекали на їхнє завершення. Довго не нудьгували й "людей усіх висікли, й місто спалили". Потім кинулися пустошити околиці, а далі й величезну територію від Дорогобужа до Шацька. Це зробило московських представників на переговорах зговірливішими. 11 грудня було підписано перемир'я, хоча Владислав противився як міг, сподіваючись таки дотиснути московитів та здобути жадану царську корону.

Не в захваті від замирення був і П. Сагайдачний. Він відкрито виступав за те, щоб оволодіти столицею, бо голову обсідали невтішні думки про старі козацькі проблеми. Чим зайняти козаків, чисельність яких вже перевалила за 40 тисяч? Як остудити гарячі голови, готові кинутися поперед батька в пекло на чергову війну з Варшавою, війну, перемога в якій козакам ще не світила, а поразка завдала б значної шкоди. Різні ж загони козаків ще довго "гуляли" по московській території, до останку використовуючи можливості поправляти свої статки московським добром.




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

З-поміж структурних одиниць козацької військової традиції шабля вирізняється почесними позиціями, про що свідчать і козацькі літописи, і багатий український фольклор. Можна навіть стверджувати, що серед українських козаків існував культ шаблі як безпосередній відголос прадавньої військової сакралізації меча і бойового пояса. Як меч у cередньовічній Європі зосередив у собі ознаки належності до лицарського стану...

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka