Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 27 червня 2017 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Новини сайту

Правобережний гетьман Григорій Гришко

Джерело: док.іст.н. Чухліб Т. Гетьмани Руси-України. - Донецьк, ТОВ "ВКФ "БАО", - 2012 р.

Року Божого 1649-го у родині козака Івана, в одному з містечок Правобережної України, народився хлопчик, якому дали ім'я Грицько. Зважаючи нарізні причини, головною з-поміж яких є брак повноцінної документальної бази, в історії мало відомо про його життя та діяльність, хоча декілька років він був наказним гетьманом козацтва Правобережної України від імені польського короля Яна III Собеського. Григорій Іванович, більш відомий як Гришко, був призначений на цю високу посаду королівським універсалом від 4 травня 1689 року.

***

Гришко був серед перших козацьких полковників, яким згідно зі спеціальною постановою вального сейму Речі Посполитої у лютому 1685 року дозволялося здійснювати військово-політичну діяльність на теренах Правобережної України. Виконуючи положення вищого законодавчого органу польсько-литовської держави і керуючись «приповідним» листом гетьмана Андрія Могили, Гришко протягом кількох місяців набрав до військової служби близько 300 козаків, які того ж року були використані королівським урядом для витіснення з території Центральної та Південно-Східної Європи турецько-татарських сил.

Першу документальну звістку про козацького полковника Гришка зустрічаємо у «Щоденнику» коронного гетьмана Речі Посполитої Станіслава Яблоновського, який відображав події походу польських та козацьких підрозділів до Буковини, Молдавії й Волощини протягом 1685 року. Під час походу Гришко очолював піхотний козацький полк, який у складі об'єднаних польсько-українських сил пройшов з боями по території, захопленій турками й татарами. 29 вересня, переправившись через річку Прут, союзницькі війська підійшли до села Боян неподалік Чернівців. Тут вони організували оборонний табір, який складався із 13-тисячного польського війська, трьох тисяч українців і двох тисяч литовців. Вранці, 1 жовтня, близько ЗО тисяч татар і 12-тисячний корпус Солімана-Баші атакували правий фланг армії С. Яблоновського. Саме там розміщувалися козаки під керівництвом гетьмана А. Могили та полковників С. Палія і Гришка. Певний час витримуючи натиск переважаючих сил противника, козацькі полки після трьохгодинного бою почали відступати до центру. їм на допомогу надійшло близько десятка литовських хоругв, після чого фронт знову вирівнявся. Мало того, відбивши ворожу атаку, українці перейшли у контрнаступ. Як зазначав очевидець тих подій, «Гришко-полковник погнався за вал Боннський далеко пішо з кільканадцятьма козаками за татарами». Захопившись погонею, вони не помітили, що опинилися серед переважаючих сил противника, а тому п'ятеро козаків потрапили в полон, решта ж під керівництвом Гришка відступили, скориставшись густими чагарниками, які знаходилися неподалік від місця сутички.

На честь цього походу С. Яблоновським була складена поема під назвою «Pamietne wprowadzenie wojska z ciesni Bukowinskiey...», яка у друкованому варіанті вперше побачила світ у 1745 році в Замості. Чимало її рядків присвячувалося подвигам хоробрих та мужніх українських козаків. Автор згадував і про «сміливого полковника» Гришка, який разом з гетьманом Могилою, полковниками Палієм і Апостолом відзначився у буковинсько-волоському поході і був справжнім «рицарем і молодцем»:

Запам'ятати і вас годиться просто, Яким свобода в Україні мила, Не затримувалися, як скоро покликали Вас на виправу рицарську. Могила Має Палія, Гришка, Апостола — Своїх полковників, з ними досить сила За відважними до бою вождями Чинять вже як рицарі й молодці...

Після повернення на Правобережну Україну полковник Гришко дістає наказ від А. Могили (січень 1686 р.) укласти реєстр свого підрозділу з метою отримання грошей, які їм мав передати королівський «комісар над козаками», хелмський каштелян Станіслав Друшкевич. Окрім того, як засвідчує гетьманський лист, він мав очікувати наказу від коронного гетьмана С. Яблоновського та миритися з тим, що «польські хоругви мають мешкати в козацьких квартирах» .

20 квітня коронний гетьман направляє спеціальний наказ («ординанс») до Гришка, щоб той вирушив під Вінницю на об'єднання з хоругвами ротмістра К. Завіши. Однак наказний полковник затримується з його виконанням, а тому 18 травня 1686 року отримує повторну вказівку рухатися до Язловця на сполучення з полками С. Палія, М. Булиги, С. Корсунця, Макухи та Булук-Баші й перебувати під загальним керівництвом гетьмана Могили. Зважаючи на плани польського військового командування, 24 травня всі козацькі підрозділи мали зібратися біля Язловецької фортеці для подальшого походу до Молдавського князівства. Однак правобережний гетьман зі старшиною знову спізнився із виконанням цього завдання. Однією з причин було те, що козацькі підрозділи намагалися у цей час оволодіти Баром і Меджибожем, де закріпилися турецькі залоги. Іншою причиною було те, що більшість полковників не бажала підкорятися наказам гетьмана А. Могили, а тому згодом вже сам король надсилає персональні «ординанси» до козацької старшини.

Наприкінці червня Гришко одержує від Яна III Собеського наказ прибути під Язловець. Після того, як козацькі полки все ж таки зібралися у визначеному місці, польський король окремим універсалом призначив «неслухняні» полки Гришка, П. Апостола-Щуровського, С. Палія та С. Корсунця до складу своєї армії, а підрозділи гетьмана Могили залишив для охорони польських комунікацій на Поділлі.

У другій половині 1686 року підрозділ Гришка (близько 400 чол.) разом з іншими козацькими полками (всього близько 2500 осіб) брав активну участь у черговому поході армії Речі Посполитої до Молдавії, який очолював визнаний у Європі «переможець Відня» Ян III Собеський. Частини українського козацтва входили до складу 36-тисячного польського війська. «Його Королівська Милість, здійснюючи свої славні плани, хоче помститися за пролиту кров предків і народу свого, вирішив витіснити татар з Буджака і дійти до Чорного моря... постановив завтра рушити на Бесарабію...» — засвідчував 5 серпня того ж року плани уряду Речі Посполитої посол Венеції у Польщі Альберті. Незважаючи на те, що Ян III Собеський вже не був тим «Собеським з-під Хотина і Відня», а його армія не здобула у цьому поході переконливих перемог над турками і татарами, тим не менш і тут козацькі полки Правобережної України відзначилися своїм воєнним мистецтвом під час локальних сутичок з ворогом. За підрахунками вчених, у Молдавському поході 1686 року загинуло близько трьохсот козаків.

Після смерті на початку 1689 року гетьмана А. Могили, польський король, який особисто опікувався козацтвом Правобережної України, виступив із пропозицією на варшавському сеймі: «...що з козаками робити, і якщо їм дати гетьмана». У результаті згоди польських законодавців і консультацій із представниками козацької старшини, король універсалом від 4 травня проголошує наказним гетьманом правобережного Війська Запорозького полковника Гришка.

«...Знаючи добре належну Вірності Твоєї до Речі Посполитої вірність і зичливість... виявлену у справі рицарській охоту і до служби нашої зичливість, його наказним Війська нашого Запорозького настановляємо і проголошуємо» — свідчить цей документ. Король також запевняв Гришка, що незабаром йому будуть надані всі атрибути гетьманської влади — козацькі клейноди, які після смерті А.Могили знаходилися у коронного гетьмана С. Яблоновського.

Призначення нового гетьмана Правобережної України було вигідним Польщі з огляду на її геополітичні плани, які вона висувала під час переговорів з Османською імперією протягом 1688-1692 років. Від імені країн «Священної ліги» польські дипломати вимагали від турків виселення з Північного Причорномор'я в Азію татарських орд (Буджацької, Очаківської та Ногайської), а всі українські землі між Дніпром і Дунаєм разом з Молдавією і Валахією щоб були віддані татарам. Очевидно, гетьманування Гришка давало змогу Яну III Собеському заявляти про те, що коли південно-східне Правобережжя належить Війську Запорозькому, а воно, у свою чергу, підкоряється королю, то згідно з принципом «uti possidetis» («як володієте, так і володійте») територія «між Дніпром і Дунаєм» має належати Речі Посполитій.

Влітку 1689 року козацьке військо на чолі з гетьманом Гришком, згідно з укладеним під містечком Кашперовцями реєстром («компутом»), нараховувало п'ять полків. До першого полку, який перед тим очолював А. Могила, входила старшина у складі генерального писаря, генерального обозного, генерального осавула, генерального хорунжого, бунчужного, підосавула, а також пушкарів (3 чол.), довбуша, трубача, прапороносця і капелана, рядових козаків нараховувалося 93 особи. Полк самого Гришка складався з полкових писаря, хорунжого, осавула, підосавула, судді, сотенних отаманів (38 чол.), сотників, хорунжих, осавулів (по 5 чол.), козаків — 514. У полковника Іскри (Захарія — ?) було 17 старшин та 280 чоловік «черні». Полк Самуся нараховував 4 старшини і 150 козаків. До полку під керівництвом Ма- каренка входило 7 старшин і 161 козак. Крім того, до цього компуту було внесено ще 140 козаків, які за наказом С. Яблоновського здійснювали розвідку у татарських володіннях. Таким чином, за реєстром 1689 р. правобережне козацьке військо нараховувало 1449 чоловік. Наприкінці тексту даного компуту також відзначалося, що до нього з різних причин не ввійшли козацькі відділи Барабаша, Булук-Баші, Михайла та Семена (близько 300-400 чол.). Слід відзначити, що в компут також не було внесено полки С. Палія та А. Абазина, які не бажали підкорятися Гришку. Однак згодом вони вже не відмовлялися бути занесеними в реєстр. 30 травня 1690 року С.Палій писав до короля: «Просимо про потребу нашу, бо козакам п. Гришка, гетьмана наказного, 6000 (злотих) дали, а там стільки людей, як і в моєму полку, а тільки 2000 дали на людей моїх...».

Тим не менш Гришкові козаки все одно були невдоволені тими принципами, відповідно до яких укладався цей компут, про що неодноразово скаржилися польському комісару С. Друшкевичу. Той, у свою чергу, звертався до короля — «...Бонесана (представник Папи Римського) менше, ніж треба, уконтенував». За словами хелмського каштеляна, цей нунцій, який отримав гроші від Папи Римського, обіцяв кожному з козаків по « 2 твердих таляра », а видав лише по «10 злотих шелягами». Крім того, як засвідчував Друшкевич, Ф. Бонесана «не захотів дати на дарунки Булук-Баші».

Гришко, керуючи правобережними полками, продовжував політику свого попередника, що полягала у військовій співпраці з польською владою задля укріплення козацького устрою Правобережної України. У липні 1689 року він разом з підрозділами «козацького» комісара С. Друшкевича намагався відвоювати у турків стратегічно важливу фортецю Сороки, яка знаходилася на молдавському березі Дніпра. Цей намір закінчився невдачею, що однак не завадило одному з італійських «летючих листків» вмістити інформацію про битву польсько-українських військ із турками і татарами в Молдавії.

Повернувшись до Немирова, який традиційно став резиденцією правобережного гетьмана, Гришко спішно починає укріплювати фортифікаційні споруди міста. Адже, згідно з повідомленнями, його невдовзі мали атакувати татарські війська. Турбуючись за долю Немирова, Ян III Собеський 13 серпня відправив до С. Друшкевича і С. Яблоновського листи, у яких наказав допомагати козакам Гришка в обороні міста: «...Якщо на Немирів ідуть татари, то його швидше боронити треба». Одночасно король клопотався про боєздатність козацьких полків, яка, очевидно, бажала кращого, у зв'язку зі станом дисципліни серед козацької старшини. Окремі з полковників, зважаючи на звичаєве право, не бажали підкорятися нелегітимному (у зв'язку з тим, що Гришко не був обраний козацькою радою) гетьману. Однак Гришко впорався з обороною Немирова, розгромивши численну татарську орду під мурами міста, і, через деякий час, поблизу Іванкова. Як доказ перемоги він відсилає до королівської резиденції декілька полонених татар.

Лідером опозиційно налаштованої до наказного гетьмана старшини виступав фастівський полковник С. Палій. Слід відзначити, що конфлікт між гетьманською владою та амбіційним полковником розпочався ще за часів А. Могили. З моменту вступу на цю посаду Гришка він, зважаючи на зростаючий військовий та політичний потенціал Палія, набув нового забарвлення. На нашу думку, саме Гришко виступив ініціатором арешту фастівського полковника у польській в'язниці в Підкаменному (жовтень 1689 р. — квітень 1690 р,). Адже С. Палій неодноразово заявляв, що не підтримує новопризначеного гетьмана. Крім того, він перед тим намагався оволодіти Немировом і взагалі розміщував своїх козаків «там, Де мали стояти Гришкові».

За гетьманування Гришка продовжувався «споконвічний» козацько-шляхетський конфлікт, який був відлунням українсько-польського протистояння у попередні десятиліття. 29 вересня король Ян III Собеський видав універсал до наказного гетьмана, полковників та всієї «черні» Війська Запорозького, щоб вони не «свавільничали» на землях Хмельницького старости і надвірного коронного підскарбія Потоцького. Неодноразово особисто до Гришка звертався коронний гетьман С. Яблоновський з вимогою не «чіпати добр панів Єльців», що знаходилися на Київщині.

У свою чергу, правобережні козаки скаржилися польській адміністрації на немирівського коменданта, який втручався у їхні справи. Король відреагував на цю скаргу і в листі від 1 жовтня наказав комендантові Немирова не втручатися до «судів» Війська Запорозького, а також нагадав, що козаки «нікому не можуть підкорятися, крім короля...», щоб гетьман зі старшиною всі «справи між Військом Запорозьким судив».

Очевидно, що в листопаді 1689 року Гришко зустрічав у Немирові представників Запорозької Січі на чолі з П. Лазукою. Наступного місяця наказний гетьман прибув до королівського палацу в Жовкві, де виступив посередником у таємних переговорах між Яном III Собеським і запорожцями. Однією з головних вимог української старшини було прохання надати їм додаткову територію для розміщення своїх полків на лівому побережжі Бугу. Сам король схилявся до позитивного вирішення цієї проблеми. За його поданням була скликана спеціальна комісія сенату. Вона обговорила дане питання і запропонувала козакам лише невелику прикордонну територію поблизу Ягорлика. Звичайно, українське посольство не погодилося на цю пропозицію. На наступних засіданнях якогось компромісного рішення вироблено не було. У той же час Гришко хотів просити короля, «щоб наказали злу людину Тишка Толочка», який пограбував помістя колишнього гетьмана Могили і забрав гроші у його вдови.

Скориставшись відсутністю Гришка, полковник Кулик разом зі своїми козаками, а також мешканцями Кальника і Дашова перейшов на Лівобережну Україну, чим викликав велике обурення польських владних структур і наказного гетьмана. «...Кулик полковник, й інші під знаками нашої Королівської Величності були, гроші, дарунки побрали і ще підданих наших з Кальника, з Дашова і з інших міст спровадивши, з тим усім втекли вони на бік Вашої Царської Величності й прийняті були», — писав 19 лютого 1690 року Ян III Собеський до московського царя Петра І.

У березні того ж року запорожці, які після переговорів з польським королем на деякий час залишилися у Немирові, разом із правобережними козаками воювали проти татар поблизу міста й захопили п'ятьох полонених. Така практика продовжувалася й надалі. Відомо, що у жовтні козаки Гришка прислали королеві «язика татарського, під Очаковом взятого». Сеймові рахунки коронного скарбу свідчили про те, що протягом осені-зими цього ж року Гришко ще кілька разів присилав «язиків» до Варшави, а також особисто приїжджав до короля у різних справах функціонування козацької організації Правобережної України. Ян III Собеський неодноразово відзначав вміле керівництво наказного гетьмана: «...Відвагу рицарську в землі Білгородській показали, даємо добро на подальші акції».

На козацькій раді, що відбулася на Правобережній Україні в 1690 році, було прийняте рішення переглянути особовий склад компуту Війська Запорозького для того, щоб виключити з нього «несправжніх» козаків — селян, які оголосили себе козаками протягом попередніх років. Наказний гетьман Гришко також звернувся до Яна III Собеського з проханням виплатити більшу суму грошей для своїх «молодців» (листи правобережного гетьмана до короля від 19 жовтня з Тульчина та 14 листопада з Немирова). Перебуваючи у тому ж році з посольством у резиденції польського короля, Гришко особисто отримав від нього 260 злотих. Незважаючи на це, як засвідчив документ, «козаки Гришкові... з великою експресією скарги свої донесли» королеві й обурювалися тим, що після повернення з походів на татарські улуси не можуть «навіть коней випасти», внаслідок перешкод з боку місцевої шляхти. Реагуючи на ці скарги, Ян III Собеський відписував белзькому воєводі: «...їх (правобережних козаків. — Т.Ч.) треба більше ласкати, бо знову війна з турками гору бере». Зважаючи на постійні звернення від наказного гетьмана, король знову схиляється до думки, щоб узимку 1690/1691 років козаки Гришка розмістилися в королівських «добрах» понад Бугом. Про що він писав у листі від 8 грудня 1690 року до коронного гетьмана С. Яблоновського. Того ж дня Ян III Собеський листовно звертається до Гришка, відповідаючи на його звернення. У зв'язку з тим, що листів польського короля до наказного гетьмана Правобережної України було всього декілька, вважаємо за необхідне передати його зміст повністю. «Тієї рицарської охоти і прислуги війська нашого, які в землі Білгородській з відвагою показали, дуже вдячні за те. Даємо панське наше благословіння на подальші такі ж акції на добру славу цілого народу нашого. Де зараз Вірності Ваші ґрунтовно і спокійно фундувати й осаджати мали, доручили вельможному воєводі руському, гетьманові великому коронному, щоб призначили від себе на певний час людей знаючих на цьому, а також нам і Речі Посполитій зичливих, від Вірності Твоєї призначених, важливу справу і постанову учинив; там же зараз і про потреби на військо наше пильно і старанно засвідчив. У чім не сумніваємось, що вже Вірність Твоя повідомлена і застережена. Там тоді через ознайомлення вельможного воєводи руського з висланням послів своїх як належить і якнайшвидше повідомити. А ми, якщо ласки панської будете потребувати, швидко допоможемо. А зараз військо наше мило вітаємо, доброго Вірності Твоїй також», — заспокоював король Гришка.

На початку 1691 року на допомогу Гришку прибуло близько 700 запорожців на чолі з Яремою Гладким, якого відразу ж було призначено полковником. Цей рік відзначений також участю козаків Правобережної України у черговому поході армії Речі Посполитої до Молдавського князівства. На військовій раді 15 серпня польські воєначальники на чолі з королем та його сином Якубом узгодили план-максимум — зайняти всю Молдавію та Волощину, та план-мінімум — оволодіти потужними турецькими фортецями Сороки і Сучава. Польська історіографія негативно оцінювала цей похід Яна III Собеського, стверджуючи, що від часів участі в невдалих битвах під Жовтими Водами і Корсунем армія Речі Посполитої не зазнавала таких важких поразок. Єдиною успішною операцією у рамках походу стало завоювання козацькими полками Гришка фортеці Сороки.

Оцінюючи дії наказного гетьмана як воєначальника, відзначимо, що він мав наступати на турецькі володіння у Молдавії зі сходу, від Немирова. Після завоювання Сороцької фортеці Гришко разом з хоругвами С. Друшкевича (всього близько 6 тис. чол.) повинен був просуватися далі вздовж Дністра до Буджацьких степів. Ці дії мали відвернути увагу від наступу головних польських сил на чолі з Яном III Собеським, які рухалися в глиб Молдавського князівства із заходу.

22 вересня 1691 року у польський табір біля м.Хирлеу прибув посланець від С. Друшкевича, який сповістив, що Сороки захоплені й укріплені польсько-козацьким гарнізоном й артилерією. Інші козацькі полки, керуючись попереднім планом, пішли на Буджак. Відвоювання у турків міцно укріпленої фортеці Сороки було чи не єдиним успіхом цього походу. Головні польські сили, зазнавши ряд поразок, спромоглися лише на зворотному шляху до Польщі оволодіти фортецею Нямц (14 жовтня). До гарнізону м. Нямц входив козацький підрозділ — у березні 1692 року козаки А. Головко й А. Іванов привезли до Варшави відомості від місцевого коменданта. Військова операція 1691 року, так само як і попередні походи до Молдавії (незважаючи на окремі успіхи), закінчилася поразкою королівських планів завоювання цього важливого у геополітичному розумінні регіону.

Гарнізон, який був залишений у Сороках, складався із двох підрозділів польської піхоти й 500 козаків під загальним керівництвом коменданта С. Раппе. Після відходу основних сил він успішно відбивав майже щоденні ворожі напади. Разом із двома регіментами польської піхоти п'ять сотень козаків протягом тривалого часу обороняли фортецю. Це забезпечило можливість польському урядові збудувати на « турецькому» березі Дністра важливу фортецю під назвою Окопи Святої Трійці, яка поряд з іншими відвойованими фортецями унеможливлювала ефективний доступ турків до Кам'янця.

Треба відзначити, що Гришко, так само як і його попередник А. Могила, заслужив на певну увагу урядових кіл Московської держави. Матеріали переговорів російського резидента у Польщі О. Українцева з королівським секретарем Є. Довмонтом свідчать про те, що Москва знову вимагала від Варшави заборони на іменування Гришка «гетьманом Війська Запорозького». На думку росіян, це було «неправдою» і порушувало мирні домовленості 1686 року. Натомість польська сторона відповідала, що «неправди ніякої в тому немає, а гетьманів королівській величності на тому боці (Правобережжі) чинити вільно, той бік його королівської величності, а не їх царської величності».

Під тиском С. Друшкевича підрозділи Гришка влітку вирушили до Сорок, але ця операція, внаслідок спротиву «опозиційного» полковника Семена Палія, була провалена. Останній умовив козаків Гришка перейти під своє командування. Як свідчив Друшкевич, що Гришкових козаків по приходу в Сороки жодного не залишилось. Саме у цьому листі до Яна III Собеського від 30 серпня 1692 року королівський комісар назвав гетьмана Гришка «небіжчиком». Отже, можна стверджувати, що правобережний гетьман умер, а можливо, загинув під час сутички з козаками Семена Палія у липні-серпні 1692 року.

***

Здобувши в середині 80-х років XVII століття королівський дозвіл на освоєння спустошених внаслідок довголітніх війн земель Правобережної України, Гришко стає одним із провідних полковників Війська Запорозького на чолі з гетьманом Андрієм Могилою. Згодом, після смерті останнього, він займає його посаду та продовжує політику попередника щодо військово-політичної співпраці з королівським урядом Яна III Собеського у напрямку захисту кордонів правобережної частини Українського гетьманату та Речі Посполитої від турецько-татарської агресії й витіснення османських сил з території України й Молдавії. Саме завдяки військовій діяльності гетьмана Гришка турки так і не змогли утвердитися на Київщині та Східному Поділлі, у них були відвойовані окремі фортеці на території Молдавського князівства.




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka