Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 27 червня 2017 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Новини сайту

Кирило Розумовський останній Гетьман старої України

Джерело: док.іст.н. Чухліб Т. Гетьмани Руси-України. - Донецьк, ТОВ "ВКФ "БАО", - 2012 р.

Року Божого 1728-го, березня 18-го дня у козацькій родині Григорія та Наталії Розумів із села Лемеші поблизу Козельця на Чернігівщині народився син, якого назвали Кирилом. У нього був старший брат Олексій, що у 1742 році обвінчався таємним шлюбом з російською імператрицею Єлизаветою. Того ж року за сприянням свого брата Кирило потрапив до Петербурга, де зробив стрімку кар'єру — дійсний камер-юнкер, камергер, граф, президент Петербурзької Академії наук, генерал-фельдмаршал, сенатор. Кирила Розумовського нагороджували вищими орденами Росії, Польщі, Австрії та Пруссії. Він був одружений з родичкою цариці Катериною Наришкіною. Та найбільше, як свідчили сучасники, наш герой гордився тим, що у 1750 році він став гетьманом України.

Протягом 1743-1745 років Кирило Розумовський під іменем Івана Обидовського навчався в кращих університетах Німеччини. Після цього, незважаючи на юний вік, він очолив Академію наук Російської імперії та керував нею цілих 52 роки (!), тобто аж до 1798 року. Імператриці Єлизаветі Петрівні дуже сподобався надзвичайно вродливий, статечний і чемний юнак з України, з огляду на що вона «засватала» йому в дружини свою своячку Катерину Наришкіну. «Он был хорош собою, оригинального ума, очень приятен в обращении и умом несравненно превосходил брата своего, который, однако, был великодушнее и благотворительное его», — свідчила про Кирила Розумовського наступниця Єлизавети цариця Катерина II. Саме під час весілля Кирила та Катерини у 1746 році представники генеральної старшини Лівобережної України Я. Лизогуб, М. Ханенко та В. Гудович подали цариці клопотання про відновлення гетьманського устрою в Україні.

Однак лише у 1750 році Єлизавета Петрівна видала указ про відновлення гетьманського уряду. В умовах абсолютистської Російської імперії на центральному майдані Глухова у лютому того ж року, за участю представників від усіх станів Лівобережної України, відбулися вибори нового гетьмана, у результаті яких правителем автономії став наш герой. А 13 березня 1751 року російська імператриця вручила Кирилу Розумовському владні гетьманські клейноди — булаву, прапор, бунчук, печатку та литаври. У Петербурзі за відносини з Українським гетьманатом стала відповідати Колегія іноземних справ Російської імперії. Однак у 1756 році українців знов перепідпорядкували Сенату.

Своє гетьманування Кирило Розумовський розпочав з того, що відмінив різні обтяжливі збори з населення Лівобережної України. Він ліквідував митниці між Україною та Росією, що полегшило життя купців, але зменшило доходи до скарбниці Українського гетьманату. Великою пільгою для козацької старшини став гетьманський дозвіл на виробництво горілки.

Однією з найголовніших справ Розумовського на гетьманській посаді стало реформування судового устрою України. В універсалі від 17 листопада 1760 року Кирило Розумовський впровадив виборність членів Генерального суду (до нього мали входити виборні представники від старшини кожного полку). Генеральний суд став також вищою апеляційно») установою та почав наглядати за місцевими судами. Полкові суди перетворювалися на гродські (тобто — міські, обласні), а в кожному полку запроваджувалися ще й підкоморські (розглядали поземельні справи) та земські (цивільні) суди.

У 1760 році за дорученням Кирила Розумовського було підготовлено проект заснування в столичному Батурині університету за європейським зразком. Однак Катерина II заборонила впровадження цього навчального закладу, так само як і не дозволила перетворити Києво-Могилянську духовну академію у світський університет. Більш того, імператриця навіть хотіла віддати гетьмана під суд за те, що він хотів просвіти для своїх земляків.

Окрім впровадження університетів, Кирило Розумовський опікувався навчанням здібних юнаків з України та всіляко підтримував їх у подальшій кар'єрі. Зокрема, так трапилося, коли у 1760 році, за поданням М. Ломоносова, з Петербурзького університету хотіли виключити Семена Дівовича та Опанаса Лобисевича. За наказом Кирила Розумовського як президента Академії наук українців було поновлено у навчанні. В лютому 1761 року Семен Дівович був призначений перекладачем до Генеральної канцелярії в Глухові. А наступного року «похресник» гетьмана написав знамениту політичну поему під назвою «Разговор Малороссии с Великороссией». У ній він висунув принципову на той час ідею: Україна (Мала Росія) не увійшла до складу Росії як її підлегла складова частина, а вона зберегла свої давні «вольності» й залишалася рівноправною з нею країною, хоч і визнавала владу царя.

Видатний український історик Михайло Грушевський називав військових канцеляристів доби гетьмана Кирила Розумовського, серед яких провідні місця займали такі, як Семен Дівович, козацькою інтелігенцією, яка готувала національне українське відродження XIX століття.

Дуже велику увагу Кирило Розумовський приділяв розвитку господарства. У Батурині та Глухові були зведені цегляні та лісопильні заводи, у Почепі — пороховий завод, у Батурині і Нових Млинах — текстильні фабрики. Тоді ж в Україні запрацювали заводи по виробництву листового срібла і золота, кінний завод, а також свічні, миловарні, дзеркальні та керамічні фабрики.

У 1762 році Кирило Розумовський на чолі Ізмайлівського гвардійського полку брав активну участь у двірцевому перевороті, в результаті якого імператрицею стала Катерина II. З наступного року гетьман почав проводити в Україні військову реформу: у козацькому війську запроваджувалися регулярні частини, а для козаків вводився одноманітний стрій. У вересні 1763 року гетьман скликав у Глухові велику старшинську раду. На ній було представлено по двоє старшин та по двоє сотників від кожного полку (всього — 40 осіб). На раді також були присутні і мали право вирішального голосу 56 бунчукових товаришів і 38 військових товаришів. Ними було вироблено та затверджено документ під назвою «Прохання шляхетства і старшин разом з гетьманом про відновлення різних старовинних прав Малоросії». Після цього було складено ще окрему чолобитну на ім'я Катерини II, де йшлося про запровадження спадкового гетьманства в Україні — після смерті Кирила Розумовського козаки повинні були обирати гетьмана лише із його прямих спадкоємців. Чолобитну до цариці підписали майже всі полковники та сотники, а також генеральний писар Василь Туманський, генеральний підскарбій Василь Гудович та генеральний суддя Олександр Дублянський.

Глухівська рада та чолобитні українців щодо запровадження спадкового гетьманства в Україні-Русі викликали величезний переляк у Петербурзі, й саме тому російська цариця Катерина II своїм указом від 10 листопада 1764 року остаточно скасувала посаду гетьмана. Однак козацький устрій продовжував існувати включно до кінця XVIII століття.

Кирило Розумовський мав дуже «гострий» розум і завжди любив пожартувати, навіть під час різних офіційних заходів. Так, наприклад, коли у 1770 році в Петропавлівському соборі єпископ Платон у присутності імператриці Катерини II читав проповідь на честь перемоги флоту у російсько-турецькій війні, то згадав і про Петра І: «Возстань теперь, великий Монарх, Отечества нашего Отецъ! Возстань и воззри на любезное изобретение твое : оно не истлело отъ времени и слава его не помрачилася, возстань и насладися плодами трудов твоих!». На що Кирило Розумовський тихенько сказав українською мовою: «Чого він його кличе? Як встане, то всім нам перепаде». Усі, хто почув ці слова, заусміхалися.

Один з перших біографів Кирила Розумовського Дмитро Бантиш-Каменський відзначав, що «услуги, оказанные Малороссии достойным начальникомъ, останутся неизгладимы въ летописяхъ этого края: избавление украинцев отъ тягостных работ крепостных, внутренних пошлин, разных сборов, разорительных для народа; разрешение свободной торговли между Великою и Малою Россиею; сокращение проволочки въ делах, от многих переносов происходившей; уничтожение табачного и других откупов, стеснявших торговлю; излишнего винокурения, истреблявшего лесные угодья, удерживавшего успехи земледелия и скотоводства; возстановление судов земских, гродских и подкоморских, уничтоженных Богданомъ Хмель- ницкимъ, который подчинилъ гражданские дела военным чиновникам — плоды мудрого и попечительного его управления!».

За наказом і сприянням Кирила Розумовського в Україні було збудовано чимало православних церков, зокрема, у Козельці протягом 1752-1763 років зведено величний храм Різдва Богородиці за проектом італійського архітектора Б. Растреллі. У Києві й до цього часу височіє Маріїнський палац, збудований Растреллі для проживання там графів Розумовських. У Петербурзі на набережній річки Мойки і зараз знаходиться палац Розумовських. Величні палаци родини Розумовських були збудовані в австрійському Відні та українському Батурині. Кирило Розумовський довгий час відбудовував спалений росіянами у 1708 році Батурин. Там він постійно проживав з 1794 року і помер у січні 1803-го.

Гетьмана Кирила Розумовського поховали у склепі в церкві Воскресіння Христового, що була збудована перед тим на його кошти. Вже у наш час була встановлена спеціальна меморіальна дошка біля входу до Свято-Воскресенського храму в Батурині: «На цьому місці у Свято-Воскресенському храмі-усипальниці похований великий син свого народу, останній гетьман України Кирило Григорович Розумовський...».

Кирило Розумовський мав шестеро синів — Олексія, Петра, Андрія, Лева, Григорія та Івана і п'ятеро доньок — Наталію, Єлизавету, Анну, Парасковію і Дарію. Олексій Кирилович був дійсним статським радником, міністром народної освіти. Петро Кирилович також був дійсним таємним радником, обер-камергером Імператорського двору. Молодший син, Андрій Кирило-вич, не відставав від старших і теж мав титул дійсного таємного радника 1-го класу, що відповідало генерал-фельдмаршальському військовому званню. Він став видатним дипломатом: був послом Російської імперії у Відні, Неаполі та Стокгольмі. Й до цього часу в Аргентині проживає один з нащадків гетьмана, який нещодавно відвідав свою історичну батьківщину.

***

Від часів правління Богдана Хмельницького Кирила Розумовського відділяло рівно сто років. Начебто й не дуже багато з історичної точки зору. Але наскільки різними були ці два гетьмани та наскільки разюче змінилася країна, якою вони правили! Звичайно, що гетьман Хмельницький, хоч і визнав над собою «високу руку» московського царя, але, по суті, був незалежним правителем і діяв вільно на зовнішньополітичній арені. Натомість Кирило Розумовський, хоча й здійснював ряд реформ у політичній, судовій, економічній та освітній сферах Українського гетьманату та намагався запровадити спадкове гетьманство, все ж таки був надзвичайно залежним від рішень у Петербурзі. Це засвідчив і указ Катерини II про скасування гетьманського уряду в 1764 році, що, однак, не означало зникнення з карти світу козацької України. 




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Як стверджували у свій час великі: у держав немає вічних друзів, а є тільки вічні інтереси. Мабуть, і гетьман Іван Мазепа та його попередники на гетьманській посаді мали власні національні інтереси, а тому не могли зраджувати своїй батьківщині, «матці милій» Україні. Хоча, і це є також історичною правдою, Іван Мазепа дуже насолив свого часу сусідній Росії, яка згодом перетворилася з малопомітного царства на могутню євроазійську імперію та почала страхати своєю величчю вже не тільки українців і шведів, але й інші народи світу.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka