Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 24 квітня 2018 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Центр губернії
Сергій Леп'явко - "Коротка історія Чернігова"

Центр губернії

На межі ХVІІІ-ХІХ ст. відбулися значні зміни. Після ліквідації Гетьманщини, у 1782р. місто стало центром Чернігівського намісництва, а в 1796р. - Малоросійської губернії. У ті роки Чернігів пережив пік розширення своєї адміністративної влади, оскільки до складу цієї губернії увійшла вся територія колишньої Гетьманщини. Однак тривало це недовго, оскільки Малоросійську губернію поділили на дві частини. Чернігів став центром новоствореної у 1802р. Чернігівської губернії.

Введення імперських порядків привело до знищення міського самоврядування. Замість магістрату, з 1785р. міське управління здійснювала "шестигласна дума", Щоб зни-щити пам'ять про колишні свободи, замінили і герб міста на одноголового орла. Місцева влада перебувала під повним контролем губернатора, який був центром адміністративного і світського життя міста й губернії. У Чернігові з'явилися численні губернські установи, відповідно до штатних розписів, які діяли по всій імперії. Вони враховували розміри й населення губернії, а не губернського міста. Таким чином, у невеликому Чернігові бюрократичний апарат виріс, як на той час, до значних розмірів.

Губернський статус вимагав реконструкції Чернігова. Петербурзькі архітектори створили новий план губернського міста на основі принципів регулярної забудови - з прямими вулицями і прямокутними кварталами. Однак він майже не враховував історичної забудови, що привело до часткового знищення старого міста. Більшість старих кварталів перепланували. З найдавніших вулиць центру міста залишилася лише вул. Гонча (нині вул. Горького). Великою втратою для історичного ландшафту стало знесення міських валів у 1803 р- Збереглися лише фрагменти давнього валу, зокрема, під будинком колегіуму і поблизу нього. Під час реконструкції зруйнували й більшість споруд Борисоглібського монастиря, які слугували основними приміщеннями для чернігівського колегіуму. Знесли й сотні житлових будинків, які не вписувались у нові квартали. Для давніх чернігівців це була життєва катастрофа, і вони нарікали на свавілля влади.

Принципова помилка архітекторів початку XIX ст. полягала в тому, що вони створювали губернське місто в межах старої забудови, замість того, щоб перенести новий центр на вільні площі північніше від старого Чернігова. Водночас, перебудова мала й позитивні сторони. Нові широкі вулиці проклали досить зручно. Вони збереглися до нашого часу і ось уже двісті років задовольняють потреби чернігівців. Відповідно до стандартів губернського міста в Чернігові з'явилося нічне освітлення, поліцейська служба з обов'язковими поліцейськими будками та ін. Символом змін, які відбулися в губернському Чернігові початку XIX ст. став будинок гімназії, в якому нині працює історичний музей. На середину XIX ст. перебудову Чернігова завершили. Місто мало три площі і 38 вулиць та провулків. Найдавнішою була Торгова площа (вона ж Магістратська, Базарна, Красна), розташована в центрі поблизу П'ятницької церкви. Найбільшою стала Олександрівська, або Нова базарна площа (територія сучасного Центрального ринку). Третю площу створили в історичному центрі перед Спаським і Борисоглібським соборами. її назвали Плац-парадною, бо на ній відбувалися військові паради і церковні церемонії. Однак згодом вона втратила мілітаристську назву, яка їй зовсім не пасувала, і була перейменована на Соборну площу. Перепланування призвело до перебудови міських районів. У місті офіційно виділялися центральна частина і чотири передмістя - Лісковиця, Московська слобода, Ковалівка й Берізки.

Водночас, високий адміністративний статус центру губернії не сприяв економічному й культурному зростанню Чернігова. Місто перебувало на узбіччі важливих торгових шляхів, не мало промислових природних ресурсів. Воно не було навіть найбільшим в губернії, значно поступаючнсь Ніжину й Конотопу.

За таких обставин, протягом усього XIX ст. Чернігів жив подвійним життям. З одного боку, він був містом чиновників, а з іншого - патріархальним українським містечком. Життя чиновників зосереджувалося довкола губернатора, думок і поведінки кількох сановників. Як губернатор чхнув, з якої ноги встав, - усе це безпосередньо відображалося на настроях чиновницької публіки. Водночас, ігноруючи бюрократичну суєту, майже до кінця XIX ст. в центрі міста паслися корови. Найвідоміший чернігівець тих часів Леонід Глібов з посмішкою писав з цього приводу, що корова істота корисна, і прикрашає пейзаж, проте аж ніяк не площу губернського міста. Одного разу в центрі міста забіякувата теличка навіть накинулася на даму. На щастя, неподалік проходив бравий солдат, який врятував потенційну жертву.

Корови були своєрідним символом патріархальності чернігівців, збереження ними традиційного способу життя з народною ментальністю і звичаями. Гості, які знайомилися з мешканцями Чернігова, завжди згадували про них добрим словом. Афанасій Чужбинський і Тарас Шевченко, які відвідали місто у 1846 р. були захоплені увагою чернігівців, які буквально носили їх на руках. Микола Гоголь хвалив сушені вишні, які придбав у місті. А викладачі семінарії, яким потім доводилося покидати місто, проймались жалем розлуки "з добрими чернігівцями".

Вже з середини XIX ст. за Черніговом закріплюється слава міста-саду. Тут налічувалося понад 90 великих приватних садів, не рахуючи садочки поблизу кожного будинку та зелені на вулицях. З тих же часів дійшли свідчення про гордість чернігівців своїм містом, його храмами, зачарованою Десною. Вода в Десні вважалася не лише смачною, але й цілющою, сприятливою для купань. Однак Чернігів XIX ст. не був ідилічною картинкою, оскільки переважна більшість населення жила бідно.

Важливе значення для розвитку міста мали його зовнішні комунікації. У 1859 р. чернігівці отримали телеграфний зв'язок. У 1863 р. закінчили будівництво шосе Чернігів-Київ, а у 1891 р. проклали вузькоколійну залізницю від станції Крути. Протягом майже всього XIX ст. важливе транспортне значення мала Десна. Вона виконувала роль транзитної транспортної артерії, оскільки нею, поки не набудували залізниць, перевозили промислові товари з центральної Росії до українських Губерній. У 1846р. на Десні з явився перший пароплав, але Регулярне судноплавство розпочалося лише з 1860-х років.

У 1870р., під час проведення державних реформ, почало Діяти "Міське положення", за яким у Чернігові створили нову думу, яка мала значно ширші повноваження, ніж раніше. Це призвело до пожвавлення місцевого самоврядування. Керівниками і гласними думи були відомі й авторитетні чернігівці Василь Хижняков, Аркадій Верзилов, Ілля Шраг та ін.

У 1875 р. дума відкрила міський банк, який став однією з перших подібних установ у Російській імперії. В наступні десятиріччя модернізовували міську інфраструктуру - брукували вулиці, проводили електричне освітлення, проклали водогін. В останньому випадку важливо відзначити, що міська дума прислухалася до думки вчених і прийняла доленосне для Чернігова рішення - брати воду не з Десни, а з артезіанських свердловин. Перші з них були просвердлені в Ялівщині, а водогін почав діяти з 1880р. Артезіанська система водопостачання діє в Чернігові й досі, а за якістю чернігівська вода належить до найкращих в Україні.

Важливою для міста подією стало прославлення чернігівського святителя Феодосія у 1896 р. Його визнали святим після того, як зафіксували факт нетлінності мощей і пов'язані з ним численні чудеса. На початку вересня до Чернігова прибуло понад 100 тисяч паломників, що втричі перевищувало населення тогочасного міста. Для їхнього розміщення збудували два великі наметові містечка. Культ Феодосія поширився по всій імперії. Завдяки цьому Чернігів перетворився на значний центр релігійного паломництва. Це давало місту стабільний прибуток, і голова міської думи Василь Хижняков задоволено писав, що святитель добре допомагає своїм землякам. Власне, вже підготовка до святкування змусила причепурити місто. Тоді ж провели реконструкцію території Валу. Старі гармати козацької доби поставили на лафети, і вони стали однією з окрас міського пейзажу.

Чернігів оминула швидка урбанізація, яка відбувалася в багатьох містах імперії. У всіх путівниках і спогадах межі XIX -XX ст. Чернігів згадується як тихе зелене місто, яке потопає у садах. Якщо раніше часто нарікали на сонний характер Чернігова та його відірваність від так званої "цивілізації", то на початку XX ст. це стало сприйматися вже як позитивна особливість міського життя. Протягом XIX ст. населення зростало повільно. У 1897 р. в місті проживало 27 тисяч чол. Демографічні зміни стосувалися не лише чисельності, але й національного та соціального складу населення. Якщо наприкінці XVIII ст. майже всі мешканці міста були українцями, то через сто років українці становили третину населення. Так само по третині припадало на росіян і євреїв. Писемними були 11 тисяч осіб, переважно молодь. У Чернігові проживало багато дворян - майже 4 тисячі. Це можна пояснити як статусом губернського центру, так і тим, що місто стало улюбленим притулком відставних офіцерів і чиновників з усієї імперії. У 1913 р. населення Чернігова складало вже 36 тисяч осіб.

В економічному відношенні Чернігів початку XX ст. мало чим відрізнявся від міста козацької доби. Основне виробництво зосереджувалося в численних майстернях з пошиття взуття та одягу, виготовлення меблів, переробки продуктів харчування. Станом на 1906 р. їх налічувалося 180. Крім того, існувала добре розвинута сфера послуг - перукарні, фотографії, пральні та ін. Практично вся вироблена в Чернігові продукція призначалася Для споживача міста й губернії. її збут був гарантованим, що Давало виробіткам хоч невеликий, але стабільний прибуток. З кінця XIX ст. швидко розвивалося пивоваріння. Місцеві традиції його виробництва пива мали глибокі корені, однак якісну модернізацію справи здійснили чеські майстри. У місті відкрилися броварні Вондрака, "Нова Баварія", "Стржибрни", які, користуючись прекрасною чернігівською водою, виробляли пиво кращих чеських і німецьких сортів.

На початку XX ст. у Чернігові налічувалося до п'ятисот різних крамниць і торгових лавок. Кілька разів на рік проводилися чернігівські ярмарки. Найбільшим з них був літній, так званий Десятинний, який давав місту до 8 тисяч рублів доходу. Ярмарки відбувалися на міських площах і на лузі на Кордовці понад Стрижнем.

Зростання числа гостей міста, особливо для літнього відпочинку і паломників спровокувало готельний бум. У Чернігові налічувалося 14 готелів, переважно невеликих. Найдавніший з них називався "Царград". Не менш претензійні були й інші назви: "Берлін", "Марсель", "Брістоль", "Сан-Ремо", "Метрополь", "Європейський", "Ермітаж", "Гранд-отель". У 1907 р. в місті з'явився перший стаціонарний кінотеатр, потім ще декілька. Найбільшими серед них були "Наука і життя" та "Міраж".

На кінець XIX - початок XX ст. припав новий період піднесення Чернігова як центру української культури. Цей процес розпочинався з 1860-х років. Велику роботу в цьому напрямку вели два просвітники - Філарет Гумілевський і Леонід Глібов. Гумілевський був чернігівським єпископом, але одночасно визначним істориком церкви і діячем культури. Він сприяв розвитку масової освіти, заснував жіноче єпархіальне училище, почав видавати церковну газету, але передчасно помер під час епідемії холери.

Протягом кількох десятиріч душею культурного життя міста був Леонід Глібов. Він посміювався з примітивності місцевої бюрократії, називав Чернігів "губернським хутором", але водночас багато робив для його культурного збагачення. Кілька років Глібов видавав газету "Чернігівський листок", аж поки її не заборонили. Як літератор, він писав численні байки, вірші, оповідання. Пісня "Стоїть гора високая" на слова Глібова стала однією з улюблених народних пісень.

Разом з друзями він організував аматорський театр, який Дій в протягом багатьох років. Актори ставили міні-п'єси, насамперед, так звані "живі картинки", виступали в різних приміщеннях, зокрема в дерев'яній ротонді на Валу, яка була Улюбленим місцем відпочинку чернігівців. В одній із таких вистав вперше вийшла на сцену чернігівська гімназистка Марія Адасовська (Заньковецька), яка згодом прославила український професійний театр. Довкола театру гуртувалися відомі чернігівці того часу - вчителі Микола Вербицький та Ілля Дорошенко, історик Олександр Лазаревський, лікар Степан Ніс, письменник Опанас Маркович та ін. Своє творче об'єднання вони назвали "Товариство, кохаюче рідну мову".

Важливим центром громадської ініціативи було чернігівське земство, яке займалося справами освіти, медицини, економіки. В земських установах працювало чимало кваліфікованих спеціалістів, які багато зробили для розвитку регіону. Значною мірою завдяки земству у місті з'явилося кілька відомих діячів культури.

У 1894-1902 роках у місті працювали подружжя Борис і Марія Грінченки. Вони видавали "Бібліотеку українських книжок" і протягом восьми років надрукували понад 50 книжок накладом 200 тисяч примірників. На короткий час вони знову відродили славу Чернігова як центру книговидавничої справи. З 1896 р. в Чернігові жив Михайло Коцюбинський. Тут він написав свої найкращі твори, зокрема, "Fata morgana", "Коні не винні", "Тіні забутих предків" і став визнаним українським письменником. Коцюбинський влаштовував у себе вдома літературні суботи. Це був своєрідний клуб діячів культури Чернігова. Довкола нього гуртувалися відомі літератори Володимир Самійленко, Микола Вороний, Михайло Могилянський, а з молодшого покоління - Павло Тичина, Василь Еллан-Блакитний, Аркадій Казка.

У Чернігові діяли популярні організації патріотичного спрямування - "Громада" (з 1893 р.) і "Просвіта" (з 1906 р.). Громадським справам присвятили себе такі відомі діячі, як: Ілля Шраг, Софія Русова, Олександр Тищинський, Аркадій Верзилов, Григорій Милорадович, Вадим Модзолевський та інші.

У 1877р. зусиллями громадськості було відкрито міську бібліотеку. У Чернігові з'явився і один з найкращих українських музеїв, створений на основі колекції Василя Тарновського, подарованої ним місту у 1899 р. Василь Тарновський був не єдиним меценатом у Чернігові. На кошти Судієнків збудували пансіон чоловічої гімназії, а князь Долгорукий спорудив приміщення жіночої гімназії. Найбільше у справах освіти зробив Іван Дунін-Борковський. Він збудував ремісниче училище й заповів чернігівським школам і гімназіям кілька сотень тисяч рублів - надзвичайно велику на той час суму. Улюбленою справою Борковського було надання стипендій. Завдяки його допомозі понад двісті талановитих випускників гімназій навчались у кращих вузах Російської імперії.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. склалася колоритна забудова Чернігова. Окрасою міста стали збудовані в стилі українського модерну приміщення сучасних обласної бібліотеки і поліклініки №1, а також будинки земства, музею, пожежна вежа, будинок поміщика Глібова.

Водночас, поза Соборною площею і монастирями в Чернігові не було яскравих архітектурних комплексів. Лише одна вулиця міста - Шосейна - майже вся мала двоповерхову забудову. На інших стояли будинки в один або півтора поверхи, здебільшого дерев'яні. Дерев'яні будинки прикрашали багатим оздобленням - різьбленими дверима, вікнами, карнизами, віконницями. їхню вишуканість підкреслювали різнобарвними кольорами. Тому саме дерев'яна архітектура стала неповторною окрасою Чернігова. Останньою спорудою дореволюційного Чернігова став Красний міст через Стри-жень, який пережив усі подальші катаклізми і донині служить чернігівцям.

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Під час тільки однієї каральної акції проти антирадянського підпілля на Берестейщині та Пінщині, яка проводилася з 15 січня по 20 лютого 1945 р., радянські війська й підрозділи МДБ оточили 839 сіл, обшукали 48 479 господарств, перевірили 165 137 осіб, прочесали 12 тис. кв. км лісів і боліт. У результаті вони знищили 33 озброєні угруповання, вбили 98 і заарештували 3808 осіб. Свободу й життя можна було втратити лише за наявність у хаті творів українських класиків, за найменші прояви українських національних почуттів.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka