Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 21 жовтня 2018 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Прихильність Центральної Ради до кримських татар
Володимир Сергійчук - "Український Крим"

Прихильність Центральної Ради до кримських татар

Саме під час більшовицького перевороту в Петрограді делегація кримськотатарського народу знову поїхала до Києва. Метою поїздки було перевірити інформацію про формування українських військових сил, з якими нові кримські власті збиралися укласти договір.

Цього разу, як зазначав Сейдамет, він відвідав "у ставці Генштабу засновника української армії, міністра національної оборони Петлюру" (Сергійчук Б. Спогади Джафера Сейдамета... - С. 118).

Працював Петлюра, як описував Сейдамет, у невеличкій кімнатці, був зодягнутий у простий військовий мундир. Середнього зросту, худорлявий, блідий, безкровний, нервовий, із задумливим поглядом. До його кімнати, яка нагадувала бджолиний вулик, постійно вільно входили і виходили офіцери і солдати різних чинів. Петлюра відкрито заявив Сейдамету, що симпатизує кримським татарам, підтримав його пропозицію про військову співпрацю. Пообіцяв також, що полегшить перехід мусульманських дивізій з Румунського фронту до Криму, надасть допомогу українцям Чорноморського флоту, а також зробить все можливе, щоб надіслати припаси з одеських складів.

Сейдамет підкреслював, що він залишився дуже задоволеним від домовленостей з Петлюрою (там само. - С. 119).

Крім того, кримський гість мав обнадійливі розмови з Михайлом Грушевським та Генеральним секретарем Центральної Ради з міжнаціональних відносин Олександром Шульгиним, котрі пообіцяли, що в Універсалі Центральної Ради Крим буде визначено поза межами України. Як свідчать подальші події, керівники Центральної Ради свого слова, даного кримським татарам, дотримали.

Щоб не загострювати ситуації, Центральна Рада вирішила проголосити свою владу на лише безспірні території. Долю інших, які викликали суперечки, зокрема Криму, було вирішено уточнити під час подальших переговорів. Саме виходячи з цих міркувань, у III Універсалі проголошувалося: "До території Народньої Української Республіки належать землі, заселені в більшості українцями: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму). Остаточне визначення границь Української Народньої Республіки як щодо прилучення частин Курщини, Холмщини, Воронежчини, так і су-міжних губерній і областей, де більшість населення - українське, має бути встановлене по згоді з організованої волі народів".

Такий підхід Центральної Ради як легітимної української влади до кримської справи не викликав заперечень на півострові. Особливо гаряче підтримували III Універсал кримські татари і місцеві більшовики. На об'єднаному засіданні Кримського революційного штабу з громадськими організаціями 25 листопада більшовик Ж. Міллер вітав "при аплодисментах українців і татар українство, котре розв'язало національне питання в дусі революційного пролетаріату, і закликав мусульман наслідувати цьому прикладу, об'явити кримську республіку" (Зарубин А., Зарубин В. Без победителей. - С. 48).

До речі, на відкритті Курултаю Криму в ті дні була присутня і українська репрезентація, від імені якої виступив Петро Близнюк (Трембіцький В. Чорноморська проблема України. - С. 148).

12 (25) листопада Український військовий комітет Чорноморського флоту організував офіційне святкування проголошення III Універсалом Центральної Ради Української Народної Республіки, відзначаючи це підняттям синьо-жовтих прапорів на кораблях.

Паралельно відбувався процес творення кримської влади. На півострові в листопаді 1917 року була покликана до життя Рада народних представників, яка об'єднала більшість антибільшовицьких сил, у тому числі й трьох представників українців. Саме перед цим органом звітував штаб кримських військ, що взяв на себе командування військовими частинами на півострові - його бойове ядро складалося з кримськотатарських військ, українізованих частин і деякої кількості офіцерів росіян. За розпорядженням Генерального секретаря Центральної Ради з військових питань С. Петлюри 17 листопада на півострів прибув мусульманський полк, який одразу ж підпорядкувався названому штабові. Це однозначно стверджувало підтримку Центральною Радою антибільшовицьких сил Криму, а також визнання кримськотатарського національного руху.

Хоча треба підкреслити, що керівництво Таврійської губернії було налаштоване антиукраїнськи, воно навіть III Універсал зустріло неприхильно, мотивуючи свою позицію тим, що, мовляв, це є "несвоевременным, недемократическим, опасным". Губернський комісар відмовлявся навіть розглядати листи мешканців півострова українською мовою. Одержавши такий лист від представника біженців-українців, він відверто виклав свою позицію: "Что ты даешь бумагу, написанную по-хахлацки, у нас здесь Россия и писать надо по- русски" (ДААРК: Ф. Р - 1694. - Оп. 1. - Спр. 70 - Арк. 58).

Центральна Рада в Криму могла розраховувати насамперед на підтримку Чорноморського флоту, який займав прихильну позицію до її дій не лише в цьому регіоні. Так, моряки-чорноморці виступили на підтримку Центральної Ради - законного уряду України, коли більшовицький уряд радянської Росії оголосив сумнозвісний ленінський ультиматум. Екіпаж крейсера "Пам'ять Меркурія" радирував до Києва: "Ультиматум Леніна - Троцького є грубе посягнення на право Української Народної Республіки. Прохаємо рішуче откинути. Протестуємо проти оголошення братовбивчої війни. Негайно сповіщайте, що нам робити" (Вольный Юг. - 1917. - № 13). Така підтримка чорноморців прискорила створення Центральною Радою 22 грудня 1917 р. у Києві Українського Генерального секретаріату з морських справ, очоленого Дмитром Антоновичем - сином відомого українського історика. Саме він, об'їхавши чорноморські порти від Туапсе і Новоросійська, почав переконувати (а його переконали моряки) Центральну Раду в тому, що без Севастополя український чорноморський флот не зможе існувати (ЦДАВОВУ - Ф. 3956. - Оп. 2. - Спр. 28. - Арк. 10 - 20).

І Центральна Рада виправила свою політичну помилку, заявлену в ІІІ Уні-версалі - Таврія без Криму. Як умову мирного договору з радянською Росією в Бресті вона висунула питання про належність Криму до складу Укра-їнської Народної Республіки. Така позиція Центральної Ради пояснювалася ще й тим, що 14 січня 1918 р. вона видала закон про перехід Чорноморського флоту під юрисдикцію УНР (там само: Ф. 2592. - Оп. 1. - Спр. 66. - Арк. 21).

Це викликало нову хвилю піднесення і потягу до українізації серед моряків-чорноморців. Так, більшовики Севастополя визнавали 18 січня 1918 р., що від 10 тисяч вояків, котрі прибули з Кавказького фронту до Феодосії, "послано телеграму в Київську Центральну Раду про бажання українізуватися" (РДАВМФ: Ф. 183. - Оп. 1. - Спр. 22. - Арк. 235).

До речі, саме в ті дні Джафер Сейдамет утретє побував у Києві, місто на той час вже обстрілювали. Як міністр військових і закордонних справ кримського уряду, зустрівшись з Грушевським, він повідомив, що проект перекидання мусульманських частин до Києва не можна здійснити, а також попросив того надіслати телеграму турецькій делегації до Бреста з проханням про допомогу. Грушевський показав йому іншу телеграму, в якій зазначалося, що турки хочуть скликати конференцію про становище на Кавказі і порадив йому туди їхати (Сергійчук Б. Спогади Джафера Сейдамета... - С. 119).

До змісту




Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka