Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 23 січня 2018 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Чернігівські Афіни
Сергій Леп'явко - "Коротка історія Чернігова"

Чернігівські Афіни

На козацьку добу припав другий після часів Київської Русі розквіт Чернігова як центру культури та монументального будівництва. Енергія визволеного народу відобразилась V швидкій відбудові найбільших чернігівських церков і монастирів, які залишалися занедбаними десятки, а то й сотні років. Першим будівничим козацького Чернігова став Стефан Пободайло, який відновив Іллінську церкву й печери. Спільними зусиллями полковника Василя Дуніна-Борковського, єпископа Лазаря Барановича та інших церковних і світських діячів були перебудовані міські укріплення, відбудовані Спаський собор, П'ятницька церква, Єлецький монастир. У відновлених чернігівських церквах цієї доби простежується унікальний синтез двох епох, поєднання двох стилів - давньоруського і українського бароко.

Поверненню Чернігову слави духовного центру сприяли чудотворні чернігівські ікони – Єлецької Богоматері та Іллінської Богоматері. Іллінська ікона прославилась у 1662 р., коли плакала протягом тижня на очах сотень людей. За словами козацького літописця Самійла Величка, Матір Божа плакала, передбачаючи численні біди, які чекали на Україну в роки Руїни.

У 1657 р. чернігівським єпископом став Лазар Баранович, який був одним із провідних релігійних і політичних лідерів країни тієї доби. Як людина з європейською освітою і колишній ректор Києво-Могилянської академії, він розумів духовне життя не лише у вузькому церковному контексті, а бачив його у всій різноманітності. Найважливішою справою Барановича в Чернігові стало створення друкарні. Її приміщення влаштували на території Троїцько-Іллінського монастиря. Робота друкарні розпочалась у 1680р. виданням відразу трьох книжок: Псалтиря і двох праць Барановича -"Про п'ять ран Христових" та "Квіти святих отців і вінець Божої Матері". Це були збірники релігійних віршів і оповідань, написаних польською, латинською і церковнослов'янською мовами. Є свідчення, що того ж року видали ще й Буквар, однак жоден його примірник не зберігся. До 1721 р. друкарня працювала майже без перерви. Лише кілька років не виходило жодної книги. Поряд з цим, в особливо "врожайні" 1697,1716,1720 роки виходили друком по чотири, а в 1683 р. - навіть шість книжок.

Окрім книг для богослужіння (Псалтир, Служебник, Молитвослов, Часослов, Октоїх, Часовиик, Катехизис, Акафісти. Тріодь Цвітна), у друкарні видавали й авторські твори на релігійну, філософську і літературну тематику. Прикладом може бути надрукована у 1685 р. книга Іоаникія Галятовського "Гріхи розмаїті". Цей філософсько-літературний твір дає перелік гріхів тогочасного суспільства. Автор оцінює їх з позиції духовної особи і вважає, що людина грішить або через слабкість, або з невідання, або зі злості. Гріхи, викликані першими двома причинами, прощаються, інші - ні. Найбільшими грішниками є люди багаті, купці та носії влади. Гріхи мають властивість передаватися як зараза, тому слід триматися подалі від людей з гріховною поведінкою. Дрібні гріхи можна виправити спокутою, але багато з них вимагають покарання. Автор наголошує, що "нечисті" люди будуть горіти в пеклі у вічному вогні. Цей же автор у творі "Скарбниця" і Дмитро Туптало в книзі "Руно орошене" описали чудеса чернігівських ікон та історію монастирів, де вони перебували.

Поширеним жанром творів, які видавалися в чернігівській друкарні, були панегірики - віршовані похвали відомим людям. Наприклад, Ян Орновський написав панегірик "Муза Роксоланська про тріумфальну славу Івана Мазепи". Виходили і підручники, першим з яких була "Ораторська Іліада" -посібник для вивчення риторики, написаний латинською мовою Лаврентієм Крщоновичем.

Кращі стародруки були справжніми перлинами книжкового мистецтва. Оформлення чернігівських видань мало свої особливості. Книжка починалася з титулу, який намагалися зробити гарним і виразним. Часто для цього виготовляли спеціальні гравюри чи рамки. На титульних аркушах чернігівської друкарні трапляються зображення Троїцько-Іллінського монастиря, Антонія Печерського та пророка Іллі. На звороті титульної сторінки поміщали герби осіб, які мали відношення Додрукованої книжки: гетьманів Івана Самойловича, Івана Мазепи, Івана Скоропадського, царів і козацьких старшин. Тут також нерідко вміщували й похвальні вірші.

Зазвичай текст прикрашали заставками, в'яззю, ініціалами, кінцівками, червоним рядком, рамками на полях і довкола сторінок. Прикраси виконувалися здебільшого у вигляді рослинного орнаменту, хоча також зустрічалися зображення людей, тварин і пейзажі. У чернігівській друкарні працювали відомі українські гравери Іван Щирський та Леонтій Тарасевич. Золотий вік чернігівської друкарні закінчився у 1720 p., коли вона потрапила під нагляд російського церковного Синоду, а її видання стали піддаватися жорсткій цензурі.

Чернігівська друкарня залишила помітний слід у розвитку українського друкарства. З 1680 до 1785 р. в ній видано понад 150 книжок, які збереглися до нашого часу, і є згадки ще про 50. Крім того, видано понад 170 невеликих друкованих текстів, насамперед, офіційних указів. Чернігівські видання поширювалися по всьому православному світу. Протягом цілого сторіччя Чернігів, разом з Києвом і Львовом, належав до найбільших центрів друкарства України.

Знаменитим на всю Україну був і чернігівський колегіум-Він виник у 1700р. з ініціативи чернігівського єпископа Іоана Максимовича. Колегіум став першим у козацькій Україні навчальним закладом такого типу і взорував на кращі традиції Києво-Могилянської академії. В ньому вивчали кілька мов (латинську, польську, книжну українську та церковнослов'янську), світову літературу, основи красного письменства, риторики і поетики, географію, математику, науки про природу (натурфілософію), музику і малювання. Таким чином, колегіум давав всебічну гуманітарну освіту.

У колегіумі одночасно навчалося до двохсот учнів. Учень міг прийти до колегіуму у будь-який час, так само покинути його і повернутися знову. Цікаво, що коли Синод вимагав інформації про чисельність учнів, місцевий єпископ відповідав, що згідно з традиціями свободи українського народу, спеціальний облік учнів не ведеться. Водночас, переведення з класу в клас відбувалося лише відповідно до отриманих знань, тому деякі учні проходили два класи за рік, а деякі "сиділи" в одному класі по кілька років. Тому повний курс навчання міг займати від 5 до 10 років. Кращих учнів заохочували, надаючи їм почесні звання "сенатора" і навіть "імператора", а гірших могли карати навіть різками.

З учнями працювали лише кілька вчителів, але їм допомагали кращі учні старших класів, котрих називали аудиторами. Оцінки виставляли латинськими словами, які характеризували не лише знання, але й ставлення до навчання і розумові здібності учнів. Тому, поряд із звичайними оцінками, вчитель міг дати і відповідну характеристику - "старанний" або "тупий".

Навчання базувалося на демократичних засадах. Учнів приймали до колегіуму незалежно від соціального і матеріального становища, без іспитів, і навчалися вони безкоштовно. Необхідно було лише засвідчити відповідні здібності. У колегіумі навчалися діти священників, рядових козаків, міщан і селян, а поряд з ними - діти козацької старшини: Бакинські, Лизогуби, Мокрієвичі, Стороженки, Тризни та ін.

Для утримання бідних учнів існував гуртожиток, який називали "бурса", а з церковних доходів і від благодійників надходили кошти на їхнє харчування. Проте коштів вистачало не завжди, тому бурсаки були змушені у вихідні дні ходити по місту й заробляти гроші або харчі церковними співами. Такі походи сприяли не лише забезпеченню учнів, але й підтримували у місті атмосферу взаємодопомоги і святкового настрою. Сучасники відзначали старання кращих учнів, а також доброту чернігівців, які звикли їм допомагати.

Випускники колегіуму працювали в козацьких канцеляріях, йшли на військову службу або в церковнослужителі, продовжували навчання в закордонних університетах. їх часто запрошували на роботу до бюрократичних структур і навчальних закладів Росії. Серед найвідоміших випускників колегіуму слід назвати Марка Полторацького - музиканта, керівника придворної капели у Петербурзі, та академіка Петра Загорського - одного з перших вчених-медиків Російської імперії.

Наприкінці XVIII ст. виникла ідея перетворити колегіум на університет. Проте вона не була реалізована, і Чернігів втратив нагоду стати центром вищої освіти України.

Наприкінці козацької доби в Чернігові діяли чотири монастирі - Єлецький, Іллінський, Борисоглібський і П'ятииць-кий. Останній з них був жіночим і тому особливо шанованим жінками міста і околиць. Великим шанувальником і меценатом чернігівських святинь був Іван Мазепа. Він часто відвідував місто й робив чернігівським церквам коштовні подарунки. Найвідоміші з них - срібні царські врата Борисоглібського собору і срібні шати па ікону Іллінської Богоматері.

Мазепа зробив великий внесок і в монументальне будівництво Чернігова. За його прямої фінансової підтримки добудовано найбільший храм міста - Троїцький собор. Цей собор будували з ініціативи Лазаря Барановича для розширення Іллінського монастиря. У 1695 р. його освятив чернігівський єпископ Феодосії! Углицький, який правив в єпархії недовго, але прославився своїм праведним життям. Свого часу Феодосій підтримав обрання Мазепи на уряд гетьмана і завершення будівництва собору стало їхньою великою спільною справою. Мазепа також підтримав коштами спорудження трапезної церкви із дзвіницею Борисоглібського монасти-ря. Це приміщення нині відоме як будинок колегіуму.

Заохочені гетьманом, монументальне будівництво вели й чернігівські полковники. Очевидно, Яків Лизогуб збудував приміщення полкової канцелярії, яку називають також будинком Лизогубів або будинком Мазепи. У козацькій Україні такі будинки мали назву "кам'яниці". У давньому центрі міста стояли цегляні будинок магістрату і двоповерховий дім Полуботків. За Стрижнем донині частково зберігся палац Полуботка, зображений ще на першій карті Чернігова - Абрисі 1706 р.

Справжнім пам'ятником чернігівському козацтву стала мурована Катерииинська церква, освячена у 1715р. Надалі у кам'яному будівництві в Чернігові наступила довга перерва, пов'язана з економічним виснаженням Гетьманщини, й лише наприкінці XVIII ст. була побудована нова Воскресенська церква з дзвіницею на окраїні тодішнього міста.

Водночас, незважаючи на цегляне будівництво, майже все місто залишалося дерев'яним. Три чверті будинків мали солом'яні дахи, що було характерною рисою української народної архітектури. З найдавніших часів Місто забудовувалося хаотично, з кривими вуличками і провулками. Лише дві вулиці мали достатню ширину, щоб на них могли розминутися карети. Особливо щільною була забудована центральна частина в межах міських укріплень, де двоповерхові дерев'яні будинки стояли впритул один до одного. При такій забудові особливу загрозу для міста становили пожежі. Є згадки про пожежі Чернігова у 1718, 1719, 1723, 1742, 1746 роках. Для захисту від них існувала спеціальна пожежна служба, але вона не могла нічого вдіяти у випадку великої біди.

Важким ударом по добробуту чернігівців і міській забудові стала пожежа 1750 року. Пізнього травневого вечора шинкарка пішла до підвалу зі свічкою, від якої спалахнув спочатку н будинок, а потім десятки дерев'яних будинків і торгових лавок. Чернігівці кинулися гасити полум'я. Завдяки відчайдушним зусиллям їм вдалося вберегти від вогню забудову поза валом, але центральна частина міста вигоріла повністю. Цікаво, що у підвалах Спаського собору зберігали... порох. І ми б уже ніколи не побачили цієї святині, якби невідомі сміливці його не вивезли. Собор вигорів, але залишився цілим. Пожежа 1750 р. була однією з найбільших трагедій Чернігова. Після неї, як писали сучасники, Чернігів вже не міг прийти до того "благополуччя і многолюдства", як раніше. На відродження міста пішло кілька десятиріч. Та якраз на ці роки припало знищення козацької держави і традиційних суспільних відносин.

На кінець XVIII ст. Чернігів налічував понад шістсот будинків, а його населення складало близько чотирьох тисяч чоловік. Джерела зберегли прізвища міщан тих часів - Галушки, Грищенки, Довбиші, Єньки, Калитки, Ковбаси, Ковтуни, Лежні, Орли, Перці, Стуси, Чобітки та ін. Поряд з ними жили представники місцевої еліти - Домонтовичі, Лизогуби, Миклашевські, Тризни, Товстоліси, Стороженки, Шихуцькі та інші.

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

На чолі кінного полку французької армії Г. Орлик бере участь у війні з Австрією 1744—1747 рр. і Семилітній війні європейських країн 1756—1763 рр., у ході якої отримує генеральське звання. За свої бойові заслуги він був нагороджений відзнакою шведського короля «Великий хрест ордена Меча» та французьким орденом «Хрест Святого Луї».

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka