Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 20 листопада 2017 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Чорнобильська катастрофа

Чорнобильська катастрофа.

Урятування Москви від радіаційної біди урядом Михайла Горбачова за рахунок забруднення Стародубщини. Наслідки злочинної політики Москви для Стародубщини. «Столиця російського Чорнобилю».

26 квітня 1986-го року сталася жахлива катастрофа на Чорнобильській АЕС. Кілька днів після аварії радянський народ нічого навіть не знав про це, бо комуністична влада намагалася засекретити будь-яку інформацію про те, що відбувалося в ці дні на атомній станції під Києвом. І лише коли європейські радіологічні служби помітили раптове підвищення радіаційного рівня, що насувалося на Європу з території Радянського Союзу, та почали висловлювати свою стурбованість від цього, у радянських газетах, прямо напередодні травневих свят, з’явилися коротенькі повідомлення про те, що відбулося у Чорнобилі, але з запевненням, що наслідки цієї аварії не матимуть катастрофічного характеру для жителів України та навколишніх земель. Але сама комуністична влада у Москві під керівництвом генерального секретаря ЦК КПРС Михайла Горбачова чудово розуміла, яку страшенну загрозу має для країни цей атомний вибух. Комуністи у Москві отримували тривожну інформацію про те, що отруєні радіацією хмари з України вітер несе прямо на Москву та центральні райони Росії. Тоді комуністичною верхівкою було ухвалене секретне рішення про те, аби підняти у повітря спеціальні авіаційні загони, та розпилити ці хмари до того, як вони наблизяться до суто російських земель. Цей наказ комуністичної влади було виконано, і радіаційні хмари з Чорнобилю розпорошилися отруйним дощем прямо над територією Стародубщини, і таким чином фактичним відданням на важку смерть від майбутніх хвороб жителів нашого краю, від радіації була врятована Москва і Росія.

Але інформація про цей страшенний злочин комуністичної влади над мешканцями Стародубщини була оприлюднена тільки у демократичній Росії, за часів президента Єльцина. 1986-го року стародубці нічого не знали про те, що Москва так цинічно прирекла їх та їхніх дітей на смерть та хвороби. Мало того, 1 травня 1986-го року в усіх містах краю, як і скрізь у країні, відбулися Першотравневі демонстрації, у яких взяло участь дуже багато дорослих та дітей, які йшли на площі та вулиці міст як на свято, і потрапляли там як раз під отруйний дощ, яким їх «вітали» радянські льотчики. Інформації про небезпеку не було в ці дні ніякої, і люди навіть подумати не могли, що з далекого Чорнобилю вже насунулася на них біда. А далі розпочалися дивні події – як під час німецького наступу на Москву у жовтні 1941-го року, зі стародубських міст раптово в один день зникла уся влада, яка через свої канали довідалася про страшенну небезпеку, та разом зі своїми родинами повтікала на схід, до Брянську, подалі від радіаційної отрути. Щодня на стародубських шляхах можна було побачити низки легкових автомашин та вантажівок, що суцільним потоком квапилися якнайшвидше потрапити до Брянську чи ще далі на схід. Лише після загрозливих вказівок із Москви про «недопущення паніки», почали повертатися до своїх кабінетів місцеві керівники, залишивши на сході, у небезпеці, свої родини. Так розпочиналася для Стародубщини важка чорнобильська пора.

Скоро і звичайні мешканці краю довідалися про свою злиденну долю. Хто міг з них, намагався продати майно, аби переселитися звідти геть. Але більшість залишилася жити по-старому, проходячи час від часу медичні обстеження, отримуючи від влади якісь гроші в якості виправдання за владні злочини над ними (в народі ці гроші називали «гробовими»), хворіючи та потрохи вмираючи від онкологічних захворювань, які набрали на Стародубщині неабиякої сили. Людям заборонялося ходити в ліс за грибами та ягодами, ловити рибу, а в усьому іншому вони були надані самі собі, і державу вже це мало турбувало.

Які ж були наслідки Чорнобильської аварії для Стародубщини? В результаті катастрофи на АЕС велика частина краю була забруднена «довгоживучими» радіонуклідами. В першу чергу постраждали від них Климівський, Клинцівський, Красногорський, Суразький та Новозибківський райони. У 1999-му році на території з рівнем забруднення вище 5 кюрі на квадратний кілометр проживало 226 тис. чоловік, що складає приблизно 16 % населення області. Відповідно до рівня забруднення у Брянській області було виявлено три зони. Із «зони відчуження» у примусовому порядку виселяли всіх людей, а сільськогосподарські землі оголошували непридатними для використання. Із «зони відселення» людей просто вивозили, а землі залишали у господарському обігу, там сіяли жито, пасли корів, а після їх молочко відправляли у продаж в інші регіони Росії та пили його самі. І нарешті із «зони з правом на відселення» людей взагалі не виселяли, а просто повідомляли, що краще б їм було самим пошукати іншого місця для життя, ну і надавали деякі пільги при тому, як наприклад можливість їхнім діточкам без іспитів поступати до навчальних закладів, і таким чином також від’їжджати із забруднених радіацією місцевостей. Але при цьому, таке велике місто Стародубщини, як Новозибків, взагалі не потрапило під програму відселення населення, хоча і дуже потерпіло від Чорнобильської катастрофи. Справа була у тому, що переселити таку величезну кількість людей просто не було ніякої можливості, і влада вирішила просто відсторонитися від рішення цієї проблеми, заявивши мешканцям міста, що нібито рівень радіації в них не такий вже і небезпечний, і при дотриманні деяких правил поведінки у житті (наприклад пиття червоного вина, або молока з чаєм, що нібито добре виводять радіацію з організму), в Новозибкові можна жити і далі. Про ці «дивовижні ліки» писала час від часу місцева преса, але люди з кожним роком усе менше та менше довіряли цьому «друкованому слову».

Разом з Новозибківським районом дуже потерпів від радіації і Красногорський район. Тут до найнебезпечнішої «зони відчуження» потрапило відразу чотири населених пункти – Борсуки, Князівщина, Прогрес та Нижній Млин. Загалом по області майже на половині сільгоспугідь рівень забруднення радіонуклідами складав більше 1 кюрі на квадратний кілометр, хоча до 1986-го року цей рівень ніде не перебільшував 0,04-0,05 кюрі. Із сільськогосподарського виробництва було виведено більше 36 000 гектарів. В Унецькому районі, який офіційно отримав статус лише «частково забрудненого радіонуклідами», вісім відсотків паші має рівень забруднення від одного до двох кюрі на квадратний кілометр, так само як і сім відсотків сінокосів і пасовищ. На відміну від Унечі, дуже високий рівень радіації у сусідніх Клинцях. На території міста забрудненість радіонуклідами, небезпечними для життя людини, тваринного і рослинного світу, і досі тримається на рівні 7,33 кюрі на квадратний кілометр, а гамма-фон у місті складає 33 мікрорентгени на годину. Як наслідок цього, у Клинцях вельми зросло число захворювань, народжуваність населення зменшилася втричі, смертність же збільшилася майже в півтори рази. Важких утрат в економічному розвитку та людському житті від чорнобильського лиха зазнала і сусідня із Новозибковом Злинка.

Серед сільськогосподарських галузей, які найбільше потерпіли від радіації, можна назвати вівчарство. Протягом лише одного року після катастрофи, майже усі господарства на Стародубщині, повністю, у приказному порядку, вирізували овець, оскільки стало відомо, що їхня вовна у великій мірі накопичує радіацію. У наслідок цього у багатьох районах краю вівчарство зникло як галузь, а професія чабана залишилася лише у історії.

Аби хоч як-небудь заспокоїти людей, та не довести їх до відкритого опору владі за її безглузду політику, керівники області почали розповсюджувати серед населення байки, нібито підкріплені думками різноманітних «спеціалістів», про те, що рівень радіації на Стародубщині буде з кожним роком зменшуватися, і дуже скоро повністю зійде нанівець, так що треба тільки «спокійно перечекати цю важку годину». Але навіть обстеження, що було проведене 2007-го року, тобто через 21 рік після аварії, не мало для мешканців потерпілої Стародубщини майже ніяких перспективних вісток. Як виявилось, самоочищення землі від радіонуклідів йде дуже повільно. Щільність забруднення ланів цезієм-137 порівняно із травнем 1986-го року скоротилася всього у 1,6 разів. Як і передбачали сумлінні науковці, чекати милості від природи не має сенсу: до Чорнобилю рівень радіації на ріллі був менший у 45 разів. На пасовищах становище ще гірше - тут зараз "гарячіше", ніж до катастрофи, у 88 разів. Пояснюється така різниця тим, що на поля вивозяться добрива, які частково поглинають радіонукліди, а сінокоси не обробляються ними. Не краще ситуація і у лісах. Радіація починає проникати під кору дерев, і такий ліс уже не можна буде використовувати для промисловості, як і у якості палива селянам. Не можна його і гасити, коли починається пожежа. За федеральними законами Російської Федерації, робота в місцях, де щільність забруднення перевищує 15 кюрі на квадратний кілометр, заборонена. Проте лісники, як і раніше, йдуть у бій за природу та людське життя, залишаючи на попелищі своє здоров'я.

Не маючи справжньої допомоги від сучасної Російської держави (як і від Радянського Союзу колись), жителі Стародубщини розраховують великою мірою лише на закордонну допомогу. З перших днів Чорнобильської катастрофи цивілізований світ як міг, допомагав не лише Україні та Білорусі, а також і Стародубщині. До краю йшла і грошова допомога (яка, правда, сильно розкрадалася радянськими та російськими адміністраторами), а в роки продуктової кризи у Росії кінця 80-х – початку 90-х років, і продуктова. Стародубських діточок безкоштовно вивозили на відпочинок не лише у європейські країни та Америку, а навіть у далеку Австралію. Там ними займалися висококласні лікарі, а декому пощастило залишитися там і на довше, та стати згодом громадянами цих країн. На жаль, сучасна путінська Росія знову будує між собою та світом нову залізну завісу, і це не може не сказатися на погіршенні добробуту і стародубських громадян, адже поки ще у краї діють закордонні клініки, що кваліфіковано допомагають стародубцям позбутися їхньої біди, як це наприклад роблять німецькі спеціалісти у Клинцях та інших місцевостях Стародубщини.


123. Зруйнований 116-ий квартал у Новозибкові.

Вельми не пощастило, як вже про це згадувалося вище, місту Новозибкову, жителів якого не виселили на інші місця лише через те, що для такої великої кількості народу, що його населяє, важко б було знайти нові місця поселення. Крім того, руйнація та запустіння великого міста, районного центру, значного транспортного та промислового вузла, безперечно б призвело до ще більшого посилення гнітючої атмосфери біди в душах усіх без винятку жителів краю, тому мешканці Новозибкову стали звичайними заручниками у політичній грі радянських, а потім і суверенних російських владних керівників. Певна річ, влада все-таки не кинула зовсім напризволяще жителів міста, яке отримало в російській пресі та серед самих новозибківців неофіційний статус «столиці російського Чорнобилю». Людям до сих пір виплачуються так звані «гробові», які з початку, ще за радянської влади, були непоганими грошима, і в кінці 80-х ювелірні та меблеві магазини міста швидко спорожніли, бо жителі скуповували там все що могли – золото, меблі, дорогі килими. Але з часом інфляція «з’їла» грошову цінність цих «чорнобильських виплат», і сучасні 500 російських рублів на місяць на людину є лише звичайною насмішкою над їхнім лихом. Ще у місті було заасфальтовано всі дороги, навіть на околицях (аби люди не дихали «радіаційною» пилюкою під час руху транспорту), а над вуличними колодязями зробили щільні зруби з цією же метою (згодом усі колодязі зовсім замінили на підземний водопровід з «колонками»). У середині 90-х років до Новозибкову прибув з короткостроковим візитом сам президент Російської Федерації Борис Єльцин, до прибуття якого в місті розкреслили на асфальті пішохідні переходи та поставили дорожні знаки навіть на тих заміських вулицях, де жили тоді пара бабусь, а автомобілі з’являлися лише раз на добу. Єльцин прилетів у Новозибків на гелікоптері (як «чарівник» з відомої дитячої пісеньки), та вже через годину покинув цю забруднену радіонуклідами територією, а дорожні знаки з вулиць жителі після цього швидко розібрали для власного господарства - хто для гніту для своїх діжок, хто іще для чогось. Та навіть візит Єльцина не засліпив людям очі у розумінні своєї біди, бо з кожним роком жителів у місті стає все менше – люди покидають рідний край, шукаючи щастя десь на чужині. У Новозибкові виникають цілі квартали із зруйнованими чи недобудованими будинками, де більше не хочуть жити люди, і де замість натовпу людей можна побачити лише пасовисько для селянських корів та коней, як це трапилося наприклад у сумнозвісному 116-му кварталі, біду якого увічнив у своїх фотоетюдах новозибківець зі старообрядської родини Олександр Карпов.


124. «Тріумфальна арка» мера Івана Нестерова у Новозибкові.

Не покращало життя у Новозибкові і під час президентства у Росії Володимира Путіна. Гроші до бюджету міста з федерального центру продовжували надходити, але витрачалися вони часто зовсім не для потреб громадян. Тогочасний мер міста Новозибкова Іван Нестеров «прославився» тим, що кожного року відкривав у Новозибкові за ці гроші новий пам’ятник, дуже скоро перетворивши наше стародубське місто на карикатурну копію давнього Риму часів імператора Нерона, так само як і Нерон, витрачаючи гроші на встановлення стел, колон та тріумфальних арок в той час , як мешканці міста потерпали від чорнобильської біди. У березні 2009-го року в Новозибкові відбулися нові вибори, під час яких новозибківці висловили свою недовіру ставленику правлячої у країні партії «Єдиної Росії» Івану Нестерову, скинувши його з посади меру. Чи зміниться після цього життя новозибківців на краще – побачимо…

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Розглядаються джерела та аналізується література з історії останнього походу Романа Мстиславича у червні 1205 р. під польське місто Завихост. Автор висловлює сумнів щодо популярної в історіографії версії, що тоді галицько-волинський князь планував здійснити виправу до Саксонії, вважає, що Роман Мстиславич вступив в конфлікт між польськими князями Владиславом Лясконогим та Лешком Бялим. В статті доводиться, що Роман Мстиславич загинув під час пошуку зручної переправи через Віслу у зіткненні його дружини з якимсь польським військом. Наводяться аргументи щодо вірогідного поховання тіла галицько-волинського володаря на території князівської резиденції в князівській родинній церкві св. Пантелеймона біля Галича.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka