Історичним центром усієї Східної Слобожанщини є місто Острогозьк, засноване українськими козаками 1652-го року. Колись, у 8-10 ст.ст., на цьому місці вже існувало слов’янське поселення давньоукраїнського племені сіверян, але постійні напади ворожих кочовиків змусили наших предків покинути ці землі, і повернулися вони сюди лише у добу Богдана Хмельницького, аби своєю присутністю знову захищати рідну землю від ворожих зазіхань. Свою назву місто отримало від річки Острогощі, яка тут впадає у Тиху Сосну. Але за народними переказами, ім’я своє Острогозьк отримав від маленької дерев’яної фортеці – «острожка», з якого і розпочалася у 17 ст. майбутня столиця найсхіднішого українського козачого полка.
У сучасному Острогозьку мало що нагадує про його українську минувшину – такими є наслідки руйнівної політики російського царату та радянської влади. Лише назва центральної площі – Майдан, та пам’ятний знак на неї, на честь зустрічі тут у 1696-му році українського гетьмана Івана Мазепи з російським царем Петром, в силах викликати ностальгічні почуття в серці щирого українця. В усьому іншому зараз Острогозьк – типове російське провінційне містечко, з усіма, притаманними такому типу поселень, привабливостями та негараздами. Побачити на власні очі принади сучасного Острогозька можна хоч би й на цьому ролику у Ю-тубі:
Але все-таки де-інде і почуєш раптом у Острогозьку живу українську мову, сильно перемішану із російською, але все-таки українську, яку тут так і називають «суржиком». Та ще у місцевому або обласному музеях побачиш мовчазних свідків того, що ще сто років тому тут була справжня Україна, не змішана з ніякими чужорідними домішками. Одяг, предмети побуту і життя прадідів сучасних острогожців майже нічим не відрізняються від подібних речей тодішніх харків’ян чи сумчан. Свідком тому жіночі костюми Острогощини на виставці у Воронізькому художньому музеї імені Крамського з цієї світлини:
Жіночі костюми з Подоння.
Головним містом Білгородчини є Білгород, заснований за наказом російського царя Федора у 1596-му році. У Білгороді розміщалися царське чиновництво та адміністрація, для нагляду за місцевим російським та українським населенням, у прикордонних на той час з татарами землях. Як і в Острогозьку, слов’янське поселення на території сучасного Білгороду, існувало ще в добу Київської Русі, і розташовувалося в історичному центрі міста – на Білій горі. Білі, крейдяні узвишшя, є взагалі характерною ознакою усієї Східної Слобожанщини. В наші часи часто можна почути думку, що ім’я Білгорода пов’язане нібито з білого каменя фортецею, яка існувала тут колись, але це не вірно. Місцеві жителі й дотепер любовно називають своє місто «Білогір’ям», так само як і місцевий чоловічий волейбольний клуб, 7-кратний чемпіон Росії, та переможець Ліги Чемпіонів. Хоча з самого свого початку Білгород формувався як російський адміністративний центр на прикордонні, але він завжди активно заселявся і українцями з навколишніх українських сіл та з України. І зараз українці є другою за чисельністю національністю міста, хоча їх і набагато менше від росіян.
Автор «Історії Русів» називає місто Білгородом-Руським, аби відрізнити його від двох інших українських Білгородів – княжого Білгорода під Києвом, та Білгорода-Дністровського, тодішнього турецького Аккерману, що перекладається з турецької як «Біла фортеця». Автор «Історії Русів» називає «руськими» саме українців, а росіяни для нього «москалі», і таким чином він зачисляє Білгород-Руський до української етнічної території.
Найдавнішим містом Східної Слобожанщини є Курськ. Археологічні дослідження стверджують, що вже у 8 ст. Курськ був значним суспільним центром племені сіверян, в українських літописах він згадується з середини 11 ст., а з 1095-го року стає столицею Курського удільного князівства у складі Чернігівської Землі. Після монголо-татарської навали місто зазнало руйнації, але відродилося під владою великих литовських князів. Назва міста походить від невеликої річки Кура, що тут протікає, а назву останньої народна етимологія виводить від диких птахів куріпок, по давньоукраїнському «кур», яких забагато водилося колись у навколишніх лісах та степах. Три куріпки у польоті зображені і на міському гербі Курську.
В добу Московського царства і далі Курськ, так само як і Білгород, активно заселявся російськими «служивими людьми», але на околицях міста, у слободах, існували значні українські козацькі поселення, що відбилося у назвах цих слобід, які збереглися і до сього часу – Козацька слобода і Черкаська («черкасами» росіяни 16-17 ст.ст. називали українців за чільним колись козацьким форпостом на Дніпрі – Черкасами). Про ті українські традиції, що збереглися у сучасному Курську, буде мова далі.
мапа
сайту
