Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 21 січня 2018 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Данило Галицький - Батьки

Данило Галицький - Батьки

Літопису невелемовний звіт вкриває порох семи сотень літ,
Але під пилом цим горять слова,
що їхня правда й дотепер жива.
Микола Бажан. "Данило Галицький"

Роман Мстиславич увійшов до історії Давньої Русі як видатний державний діяч і полководець. Недарма збережена часом частина Галицько-Волинського літопису (розповідь про перші п'ять років ХІІІ ст. у ньому втрачена) відкривається чудовим і піднесеним посмертним панегіриком Романові що є одним з кращих зразків давньоруської ораторської прози. Його емоційний тон і високий пафос оспівують звитяжну боротьбу князя проти хижих степовиків-половців: "Він переміг всі язичницькі народи мудрістю свого розуму:...кидався на язичників, мов лев, лютий був, мов рись..."1 і т.п. Переможні походи Романа Мстиславича до Половецького степу принесли йому гучну славу на Русі і в середньовічному світі. Роман був сином волинського, а в 1168—1169 рр. — великого князя київського Мстислава Ізяславича і польської княжни Агнеси, доньки краківського государя Болеслава Кривоустого2. Польський, сучасний Романові, хроніст Кадлубек свідчить, що замолоду Роман жив у Кракові у рідні. Історики гадають, що він народився близько 1150 р. У 1168—1170 рр. княжив у Новгороді Великому, а з 1170 р. — у Володимирі Волинському, князівському домені батька і його роду Мстиславичів.

У 1199 р. по смерті останнього галицького князя Володимира Ярославича, котрий не залишив сина, Роман Мстиславич із згоди тамтешнього боярства посів князівський стіл (як давньоруські книжники називали престол) у Галичі. Об'єднавши Галичину з Волинню, він створив велике і могутнє князівство, що відразу почало відігравати одну з головних ролей на політичній сцені Давньої Русі, та й Східної й Центральної Європи взагалі.

Утвердившись у Галичі, Роман прагнув до першості у Давньоруській державі, що перебувала у стані глибокої кризи, все глибше занурюючись у вир удільної (феодальної) роздробленості. У 1202 р. він зіткнувся з своїм колишнім тестем, київським князем Рюриком Ростиславичем. Суздальський літопис вважав призвідцем сварки Рюрика: "Того року встав Рюрик на Романа і привів до себе [на допомогу]3 Ольговичів [союзних чернігівських князів] у Київ: хотів піти до Галича на Романа; і випередив його Роман"4. Форсованим маршем галицько-волинський князь заволодів стольним градом Русі.

Рюрик утік до Овруча, свого князівського домена, а Роман посадив у Києві князем свого підручника, волинського князя Інгвара Ярославича з Луцька. Він не бажав княжити у Києві, волів тримати його під наглядом. Та як тільки Роман повернувся до Галича, Рюрик Ростиславич у спілці з Ольговичами і найнятою за великі гроші половецькою ордою "взяв град Київ на щит", тобто штурмом, і страшенно розграбував його5. У відповідь Роман Мстиславич схопив Рюрика, насильно постриг у ченці і кинув до одного з київських монастирів. По тому галицько-волинський князь заволодів Києвом і утвердив там свого посадника6.

Як мовилось, до історії Роман увійшов насамперед як мужній борець проти половецьких нашесть на Русь. Суздальський літопис розповідає про два переможних походи галицько-волинського государя до Половецького степу: у 1202 і 1204 рр.7 Обидва вони принесли йому загальноруську славу. Однак вітчизняні джерела не відобразили першого великого походу Романа проти ханів — у 1197 або 1198 р., коли він ще був волинським князем. Про нього історики дізнались із твору візантійського сучасника, знаменитого історика Нікіти Хоніата.

Він сповістив, що половці в союзі з болгарами вдерлись до Візантії і наближались до Константинополя, аж коли Роман на прохання візантійського патріарха раптово напав на кочовиків. Волинський князь форсованим маршем пройшов крізь Половецьку землю, зайшов у тил ворогові, розгромив і розсіяв орди. Такі походи, зауважив візантійський історик, руський князь повторив кілька разів і зупинив набіги половців на землі імперії 8 .

У короткі роки панування у Галицько-Волинському князівстві (1199—1205) Роман Мстиславич проводив політику централізації, спираючись при цьому на середні шари городян, заможну верхівку Галича, Володимира, Луцька та інших міст. Він жорстоко придушував боярську опозицію, що противилась державотворчим заходам государя. Частина бояр наклала головою, про що свідчить польський сучасник, хроніст Кадлубек9 інша втекла до Угорщини та сусідніх країн, а також до Дністерського пониззя, куди їх, за образним висловом галицького літописця, "неверы ради" загнав Роман.

Сучасники і літописці ХIII ст. вважали Романа Мстиславича всевладним государем, навіть царем. Через багато літ по смерті Романа, у 1245 р., галицький книжник зауважив: "Його ж батько був цар у Руській землі, він підкорив Половецьку землю і повоював інші країни" . Навіть не прихильний до нього Кадлубек визнав, що галицько-волинський государ "за короткий час так піднісся, що правив майже всіма землями і князями Русі"10.

Сповнене звершень і надій життя Романа Мстиславича перервалося на піку його політичної кар'єри. Він випадково наштовхнувся на польський роз'їзд і був забитий 19 червня 1205 р. біля польського міста Завихоста. Це сталося під час походу до Польщі, мета якого досі не з'ясована вченими. Адже Роман тоді був у союзних відносинах з краківським князем Лешком Білим... Досі повите таємницею і походження матері Данила. Вона була другою жоною Романа Мстиславича. З першою — донькою київського князя Рюрика Ростиславича Предславою Роман розлучився 1197 р., а в 1203 р. примусив її разом із батьком постригтись у черниці11. Причиною розлучення був, гадаю, розрив стосунків між Романом і Рюриком 1195 р., коли київський князь на вимогу володимиро-суздальського князя Всеволода Велике Гніздо ("старейшего" серед руських князів) відібрав і віддав йому надану було зятеві частку володінь у Київській землі. І хоча Рюрик сяк-так компенсував втрачене Романом, той образився і почав ворогувати з тестем.

Не пізніше 1199 чи 1200 р. Роман Мстиславич одружився вдруге, бо 1201 р. від того шлюбу народився його старший син Данило. Галицько-Волинський літопис, що не втрачав найменшої нагоди прославити Романа і його родину, жодного разу не назвав його дружину на ім'я — при тому, що "Романова княгиня" або просто "Романова" активно діє на сторінках літопису протягом п'ятнадцяти років (1205—1219). Гадаю, у літописця існували якісь причини замовчати і сам другий шлюб Романа й саме ім'я його другої дружини. Лише з випадкової і непрямої звістки на останніх сторінках Галицько-Волинського літопису довідуємось, що її звали Анною.

Спершу рідню Романової княгині шукали в Польщі та Угорщині, та жодних підтверджень такого її походження історики не знайшли в джерелах. А з перших десятиліть XX ст. генеалоги почали схилятись до думки, що вона була візантійкою. Авторитетний київський, а на еміграції - італійський вчений М.Баумгартен спочатку вважав її донькою імператора Ісаака II Ангела, а далі обережно назвав її просто його родичкою. Сучасний польський історик І.Граля висунув гіпотезу, ніби руський князь одружився із знатною патриціанкою Марією з вельможної родини Каматерос12. Однак і візантійське походження Анни не має підтвердження в джерелах.

На думку знавця галицько-волинської історії В.Т.Пашута другу дружину Романа не варто шукати так далеко. Вчений вважав, що вона походила з волинського боярства13. Він, щоправда, не навів доказів на користь свого припущення. Поділяючи таку думку історика, зверну увагу читачів на те, що і далекий попередник Романа на галицькому столі Ярослав Володимирович, не знайшовши підтримки від тестя Юрія Долгорукого, пов'язав свою долю з представницею боярського роду Чагрів Анастасією, аби забезпечити стабільність своєї влади опертям на волинське боярство. Ймовірно, так само вчинив і Роман.

У добу свого тридцятилітнього князювання у Володимирі Волинському Роман зав'язав міцні й добрі стосунки з волинським боярством. Шлюб з Предславою, очевидно, не виправдав його надій: тесть Рюрик не те що не підтримував, а ошукав його. Природним буде припустити, що, сідаючи на неспокійний галицький престол і розпочинаючи важку боротьбу з пихатим галицьким боярством, князь хотів забезпечити собі підтримку волинських бояр. У такому випадку одруження з волинською бояринею було б корисним політичним кроком. У разі прийняття версії волинського походження Анни легко зрозуміти небажання літописця називати княгиню на ім'я, замовчання ним її родоводу. Бо волинська бояриня ніяк не могла бути рівнею великому князю галицько-волинському, вихідцеві з родини Ярославичів.

До змісту

Відскановано з: М.Ф. Котляр. Данило Галицький. Київ, ІІ НАНУ, 2001-06-25
ISBN966-02-2134-7




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

...звідси ми подалися до Сигету - столиці Мараморощини-регіону, у якому компактно проживає біля шестидесяти тисяч українців.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka