Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 22 липня 2018 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Дипломатичні заходи
Іван Крип'якевич - "Богдан Хмельницький"

Дипломатичні заходи

Одночасно зі збройною боротьбою проти шляхетської Польщі Хмельницький вдавався до дипломатичних заходів. Він укладав політичні угоди, переслідуючи єдину мету — заручитися допомогою у війні з ненависним ворогом. У цьому гетьман насамперед орієнтувався на Росію, тому весь свій політичний хист, дипломатичну вправність спрямовував на те, щоб переконати російський уряд у необхідності тривалого співробітництва між двома братніми народами. Але він не нехтував допомогою й інших сил: порозумівся з Кримом, вів переговори з Туреччиною, намагався залучити в союзники України Молдавію і Трансільванію, вступав у дипломатичні стосунки з іншими країнами.

Використовуючи у боротьбі проти шляхетської Польщі різні сили, Хмельницький уклав воєнний союз з Кримом. Нелегко встановити характер цього союзу. Татари були одвічним ворогом України, своїми щорічними наскоками руйнували її господарство і культуру, убивали сотні і тисячі безборонних людей, а ще більше забирали в полон. Боротьба з кочівниками була однією з найважливіших справ у житті України. Гетьман брав активну участь у цій боротьбі, сам ходив у походи на татарів і добре розумів, яким лихом для України є Крим. Але, незважаючи на це, він все-таки зважився на союз з татарами. Він так пояснював це одному з представників грецького духовенства: «Сам він знає, що людям православної християнської віри не годиться мати з бусурманами близькі стосунки і спілку. Тільки ж зараз... настав такий час держати з бусурманами братство і єднання. Вони, православні християни, держать з ними (татарами) братство для того, щоб святі божі церкви і православну християнську віру від польських та від єретичних рук визволити» 1. Для успішної війни з Польщею необхідно було мати мир з Кримом, щоб татари не стали на бік Польщі і не вдарили на тили українських військ з Півдня. Це була головна причина перших переговорів Хмельницького з кримським ханом, хоч яким би осоружним міг виглядати такий союз. Водночас порозуміння з Кримом давало змогу використовувати татарів як допоміжне військо. Хоч татарська кіннота була погано озброєна, однак вона добре виконувала завдання несподіваного нападу, оточування невеликих груп ворога, знищення обозів, та й сама поява татарів викликала паніку серед шляхетських військ.

Порозуміння з татарами полягало в тому, що козацька старшина погодилася платити їм за допомогу або грішми, які збиралися як так звана стація, або участю у розподілі здобичі і бранців. Татарські загони на Україні вважалися «чужоземним військом», тому служба за плату була характерна для «союзу» з Кримом 2.

Польські пани змальовували відносини Хмельницького з Кримом як підданство гетьмана ханові. Насправді ж Іслам-Гірей ставився до гетьмана як до рівного і в листах вітав його з належною пошаною: «Мні велце милостивий пане Хмелницкий, мой милостивий пане і приятелю» 3. В умовах, на яких укладався союз з ханом, Хмельницький вимагав, щоб татари не брали в ясир українського населення, «людей грецької релігії» 4. Проте важко було втримати дикі татарські чамбули — татари, за своїм звичаєм, грабували українські села і містечка та вивозили людей у полон. Щоб перешкодити цьому розоренню, Хмельницький був змушений при татарських частинах тримати своїх старшин, які приводили і відводили татарів та пильнували, щоб ті не займалися грабежем. Водночас було попереджено населення міст і містечок, щоб вони були у стані воєнної готовності і береглися від несподіваного нападу 5.

На Україні важко переживали це татарське засилля. «Татаровя запорожским казакам ставятца сильны»,— писал у червні 1648 р. путивльський воєвода 6. У розмові з венеціанським послом Віміною 1650 р. Хмельницький говорив про Іслама-Гірея, «що хоч він є йому братом і союзником, все-таки не може настільки довіряти йому, щоб залишати країну без охорони» 7.

Відносини з Кримом ускладнилися в 1649 р., коли під Зборовом хан перейшов на бік польського короля, і пізніше у 1651 р., коли під Берестечком залишив поле бою, захопив з собою гетьмана, деякий час тримав у неволі, чим спричинив берестецьку поразку. Під впливом польських панів хан зрозумів, яким небезпечним для Криму може стати зростання сили України, і не дозволяв Хмельницькому остаточно перемогти шляхетську Польщу.

Однак, незважаючи на явну зраду хана, Хмельницький не міг розірвати стосунки з Кримом. У розмовах з назаретським митрополитом Гавриїлом 1651 р. гетьман говорив: «Таке велике зло сталося через зраду кримського хана — який же близький друг кримський хан гетьманові? Але і за таке велике зло гетьман не пішов на розрив, і далі, до часу, не може вчинити розриву і буде терпіти всякі обиди від нього тому, що якби гетьман пішов на розрив, то кримський цар порозуміється з польським королем та почне проти нас воювати — тим кримський цар для нас грізний» 8.

У 1653 р. Хмельницький був змушений зробити ханові територіальну поступку: погодитися на те, щоб татари відбудували на нижньому Дніпрі замок Іслам-Кермен (біля теперішньої Каховки) 9. Це була політична помилка, бо таким чином кримський кордон пересунувся на Дніпро і татари мали змогу контролювати шляхи сполучення між Запоріжжям та Чорним морем.

Але й ці поступки не змінили ставлення Криму до України. Іслам-Гірей все більше підпадав під вплив польської дипломатії і намагався бути посередником у переговорах козаків з Польщею. Під Жванцем у листопаді 1653 р. він, не допустивши до переговорів українських делегатів сам, на власний розсуд уклав перемир'я з Польшею, яке мало поширитися і на Україну.

У згаданій вище розмові з митрополитом Гавриїлом він говорив: «Якщо великий государ прийме (під свою владу) його, гетьмана з Військом Запорізьким і всю Малу Русь, людей всяких чинів, він (гетьман) буде грізний кримському Цареві самим іменем великого государя. Він не стане терпіти кривд від кримського царя і не буде підтримувати з кримським царем ніякого оратства, єднання і порозуміння без наказу царської величності» 10.

Політику тісної українсько-російської дружби Хмельницький послідовно проводив увесь час аж до Переяславської ради. Зв'язки з Кримом привели Хмельницького до активізації дипломатичних відносин з Оттоманською Портою. Гетьман був добрим знавцем турецької проблеми. Молодою людиною він потрапив у ту-рецький полон, два роки був у неволі в Константинополі. І мав нагоду познайомитися з життям та устроєм Турецької імперії, яка трималася на поневоленні багатьох народів. Пізніше, 1646 р., він брав участь у таємних нарадах Владислава IV, присвячених підготовці до турецької війни, і здобув собі такий авторитет, що король призначив його гетьманом морського походу.

Згодом уже як керівник Визвольної війни українського народу Хмельницький складав план великої війни проти Туреччини, війни, яка мала захистити Україну від султанської агресії та визволити з ярма балканські народи. Під час зустрічі з російським послом Нероновим 1649 р. він говорив: «Кримський цар. і волохи, і серби, і білгородські князі до нього про те безперестанку присилають, щоб на турецького царя Військо Запорізьке війною пішло: і нині у нього виготовлено на Дніпрі під Кодаком триста стругів, а велів нині ще до того на додачу зробити двісті стругів для того, щоб в тих стругах поси-лати для війни на турського царя Запорізьких козаків водним шляхом, а сам гетьман з Запорізькими козаками зібравшись з великими людьми, піде сухим шляхом на Білгород, і в турській землі йому, гетьману, і Війську Запорізькому зипун здобути є де. Та й про те він знає дійсно, що турському цареві проти них никим стояти будет, тому що багатьох його ратних людей побили веніцейські німці» 11.

У 1650 р. подібні переговори Хмельницький вів з Венецією, і тут він теж не відмовлявся взяти участь у антитурецькому союзі. Але війна з шляхетською Польщею забирала всі сили України і не дозволяла гетьманові здійснити його плани — він відкладав їх на майбутнє. «Перше треба лядські роги зламати, тоді і турчин буде у нас!» 12 .

Про початки відносин Хмельницького з Портою подав сенсаційні відомості польський мемуарист Голінський. За його словами, Хмельницький просив допомоги у султана Ібрагіма, обіцяючи нібито передати йому всю Русь і Польщу, а в нагороду хотів одержати молдавське воєводство. Коли ж султан не захотів зв'язуватися з «малозначною» людиною, гетьман звернувся до яничар, вони підняли пов-стання і скинули Ібрагіма; новий уряд султана Магомеда обіцяв вислати запорожцям на допомогу татарів, але натомість вимагав віддати Туреччині Кам'янець-Подільський 13. Справді, у той час, коли повстали яничари, в Константинополі перебували українські посли, але неправдоподібно, щоб Хмельницький міг викликати двірцевий переворот. Одне тільки достовірне в цій фантастичній історії, що гетьман якимсь чином здобув собі значний вплив в оточенні нового султана: це видно з того, що знатний візир Бектеш-ага, «названий батько» неповнолітнього султана Магомеда, перебував у дружніх взаєминах з Хмельницьким і часто з ним листувався 14. Те, що Порта вступила в зносини з «бунтівливими козаками» і наказала кримському ханові їм допомагати, було значним успіхом політики Хмельницького і викликало серйозне занепокоєння в Польщі. Але гетьман, починаючи переговори з Туреччиною, поводився дуже обережно і не поспішав з конкретними політичними зобов'язаннями. Для боротьби з Польщею він шукав насамперед допомоги в Російської держави, а з Портою підтримував зв'язок лише для того, щоб забезпечити собі вірність Криму.

Дальший розвиток турецько-українських відносин виходив з ініціативи Стамбула. Турецькі дипломати уважно стежили за зростанням політичного значення України і, може, за порадою хана почали робити спроби притягнути Запорізьке військо під владу султана. Коли ж у 1650 р. в Чигирині побував венеціанський посол з пропозицією антитурецького союзу, Порта негайно прислала до Хмельницького своє посольство, очолюване Османом-чаушем, султанським «покойовим». Він привіз листи Бектеш-аги та інших візирів, які закликали гетьмана «його світлості імператора з правої сторони не пускати, а царя кримського з лівої» 15.

У відповідь на місію Османа влітку 1651 р. Хмельницький вислав до Константинополя посольство на чолі з київським полковником Антоном Ждановичем і своїм двоюрідним братом Павлом Яненком-Хмельницьким. Послів зустріли в Стамбулі з великою увагою, і вони удостоїлися аудієнції у султана і були обдаровані не тільки звичайними для турецького двірського церемоніалу «кафтанами», але й дорогоцінним одягом. Це справило враження на західноєвропейських представників при Порті, і зразу ж поширилися чутки, що Хмельницький підкорився владі султана, одержав султанський прапор, звання «сторожа Оттоманської Порти» та ін. Насправді переговори йшли в основному про військову допомогу, яка була потрібна Україні у зв'язку з небезпекою нової війни проти Польщі. Посли, здається, добилися обіцянки, що султан вишле гетьманові на допомогу румелійські турецькі частини та молдавські і валаські війська. Порта запропонувала також гетьманові утримувати в Константинополі свого «резидента», постійного представника — привілей, який одержували тільки великі держави 16. Під час перебування послів у Константинополі надійшли відомості про похід Хмельницького на Молдавію. Це порушення зверхніх прав султана викликало велике незадоволення турецького уряду 17. Але Туреччина виявилася настільки слабкою, що не змогла гостріше реагувати на цей виступ гетьмана; молдавський похід не тільки не зашкодив Хмельницькому, а навпаки, підняв його авторитет. Порта вирішила прийняти до відома молдавські події, і Осман-чауш, який у жовтні 1650 р. вдруге прибув до Чигирина, привіз гетьманові прихильні листи султана і турецьких міністрів та почесні подарунки. Осман залишався в Чигирині більше місяця; це привертало увагу, бо турецькі дипломатичні звичаї вимагали відпускати султанських послів якомога швидше. Очевидно, посол вів переговори не тільки про поточні справи, такі, як військова допомога, запорізькі походи на море, справи Молдавії, шлюб Тимоша Хмельницького з Розандою 18, але й про тісніші зв'язки між Запоріжжям і Туреччиною.

Україні загрожував новий наступ шляхетської Польщі, і турецькі політики хотіли схилити гетьмана до підданства султанові. З такими пропозиціями приїхав Осман. Відповідь Хмельницького не збереглася, і ми не знаємо напевно, як гетьман сприйняв ці пропозиції. Тільки з пізнішого листа Магомеда (від січня 1651 р.) відомо, що гетьман погодився на договір про дружбу з Туреччиною. Але він вимагав договору на рівноправних умовах, як представник незалежної держави. Про це довідуємося з іншого листа султана: «Ви зажадали договору такого, який дано іншим християнським королям». Султан Магомед погодився на такий договір: «Імператорський договір, такий, як дано іншим християнським королям зі сторони моєї могутньої імперії, буде з вами погоджений у точно визначених статтях і умовах» 19.

У Константинополі пропозиції Хмельницького розглядали дуже уважно. Як свідчить австрійський посол, султан погоджувався забезпечити Запорізькому війську особливі привілеї, визнати Хмельниць-кого князем, його послів шанувати на рівні з королівськими, не вимагати гарачу, а жадати тільки допомоги військом, та відмовитися від козацьких нападів на Чорне море 20.

З такими умовами у квітні 1651 р. приїхав знову Осман-чауш. Хмельницький пізніше так висловлювався про це посольство: «І те не завадить пригадати, з якою приязню послів своїх цісар турецький до Браславля, і бусурманин, до нас присилав і при милості своїй не токмо наші вольності підтвердити, але й сугубими удовлити обіцявся, на всі статті наші і права і віри і вольності позволял, ніякої дані від нас не вимагав, токмо щоб ми на війну були готовими» 21.

Та незважаючи на ці принадні пропозиції, Хмельницький відмовився від договору. Козацька старшина пояснювала цю обставину тим, що він «надіється на царську милость — що цар пожалує його та з усім Запорізьким військом прийме під свою руку» 22. Хоч становище України після Берестецької битви і Білоцерківського миру було дуже складним, Хмельницький не втратив значення в Порті. Польський агент Джірардіні в грудні 1651 р. писав: «Хмельницький і зараз у давній пошані у турків; Оттоманська Порта вірить в його могутність, так що не можна її переконати навіть найвагомішими аргументами; Порта переконана, що Хмельницький і тепер тріумфує». Папський нунцій Відоні твердив, що турки цінять гетьмана тому, що він своїм великим військом зв'язує польські сили, які могли б повернутися проти Туреччини 23. Походи Хмельницького на Молдавію і Валахію 1652 р. викликали знову незадоволення Порти, і султан наказав ув'язнити українських послів, коли вони рішуче захищали політику гетьмана 24. Але турецький уряд міг виступати проти Хмельницького лише з паперовими погрозами 25.

Тому незабаром непорозуміння з'ясувалися і відносини між Україною і Туреччиною знову нормалізувалися. Грек Фома Іванов у серпні 1653 р. писав з Константинополя: «Часто приїздять сюди козацькі посли від гетьмана Хмельницького, і тут турки цих послів дуже шанують і обдаровують, бо мають перед ними страх і просять їх приязні» 26. Знову приїздив на Україну Осман-чауш, а до Порти їздило велике українське посольство — 16 чоловік. Турки постійно вносили пропозиції про підданство України султанові, закликаючи гетьмана, «щоб став його підданим, а тоді султан зробить його знатною людиною». Порта обіцяла допомогу військом, але вимагала то гарачу, то передачі Кам'янця-Подільського 27. Турецькі пропозиції Хмельницький передав на розгляд старшинської ради. Серед старшин виникли три партії: одна, яку очолював кропивенський полковник Джалалий, погоджувалася на союз з Туреччиною, друга під проводом Ждановича вимагала переговорів з Польщею, третя, найбільша, орієнтувалася на Росію. Рядове козацтво, побачивши турецьке посольство, рішуче виступило проти переговорів з Туреччиною 28.

Хмельницький затримав турецького посла Мегмет-ага-чауша, але всю увагу звертав на переговори, які вели в Москві його посли Бурляй і Мужиловський. Військовий писар повідомляв про це через посланця путивльського воєводи: «Гетьман турецького посла відправив до Умані, бо чекає ласки правдивого царя, а турецького царя обманює. Чекає гетьман своїх послів: чи принесуть вони правдиву і певну царську милість, чи скаже нам, Запорізькому війську, бути під своєю царською високою рукою. Коли ж повної государевої ласки до нас не буде, при йдеться нам бути слугами і рабами турецького царя» 29. Очікувані посли повернулися з Москви у травні 1653 р., а разом з ними приїхали царські посли Матвєєв і Фомін, які повідомили гетьмана, що готується розрив Росії з Польщею, в залежності від чого був перехід України під владу царя. Це розв'язало Хмельницькому руки: сподіваючись на швидку допомогу Росії, він міг не рахуватися вже з Туреччиною. Гетьман вирішив відправити турецького посла. Це було зроблено в гострій формі: Хмельницький не дав Мег-мет-азі звичайної прощальної аудієнції, а тільки Виговський поїхав до Умані і відпустив посла 30.

Історія українсько-турецьких відносин спростовує неправильні погляди багатьох істориків, і серед них Костомарова, ніби Хмельницький був гарячим прихильником дружби з Туреччиною і навіть погоджувався стати підданим султана. Насправді гетьман вважав Турецьку імперію ворогом України і мріяв про великий похід на турецькі землі. До переговорів з Портою змушували його обставини Визвольної війни. Таким чином він хотів утримати при собі вередливого кримського хана, а також розраховував на участь турецьких військ у війні з Польщею. Туреччина не відмовлялася від надання допомоги, але вимагала, щоб гетьман визнав зверхність султана, як це зробили Молдавія та карпатські князівства. Турки здавна виношували Щодо України агресивні плани і тепер намагалися їх здійснити. Хмельницький розумів це і, щоб не настроювати Порту проти себе, розпочав переговори, але насправді, як свідчив Виговський, він продовжував переговори з Росією і, нарешті, розірвав відносини з турками, як тільки досяг мети, до якої йшов довгі роки. Пізніше переговори з Туреччиною були відновлені.

Певну роль у дипломатії Богдана Хмельницького відігравали Молдавія, Валахія і Трансільванія. Ці князівства були близькими сусідами України, перебували у васальній залежності від Туреччини, а також у близьких зв'язках з Польщею, і було дуже важливим, як поставляться вони до Визвольної війни українського народу. Найближчим сусідом України була Молдавія.

Молдавський воєвода Василь Лупул, незважаючи на свою залежність від Порти, мав тісні зв'язки з польськими магнатами,— навіть віддав свою доньку Олену за Януша Радзивілла і сам, бажаючи одержати польський «індигенат» — громадянство, робив послуги польському урядові: інформував короля про плани султанського двора. Визвольна війна 1648 р. захопила також деякі райони Молдавії. Молдавські повстанці, яких називали «опришками», надавали допомогу українським селянам на Поділлі і в Галичині 31. Боярам вдалося придушити повстання у своїй країні, але Лупул, бачачи пере-могу Визвольної війни на Україні, вважав необхідним підтримувати дружні відносини з Чигирином. Уже в жовтні 1648 р. він прийняв з великою почестю українських послів і погодився на умови, які поставив Хмельницький: не пропускати в Молдавію втікачів з України— шляхту і купців, і для цього потопити всі пороми на Дністрі 32. Лупул видавав себе за приятеля Запорізького війська, але насправді служив Польщі, вживав заходів до звільнення Миколи Потоцького з татарського полону, інформував поляків про події на Україні та плів інтриги проти Хмельницького 33. Однак Хмельницький розгадав лицемірну політику Лупула, розумів, що у війні Молдавія може стати союзником Польщі і паралізувати лівий фланг українського фронту. Тому він вважав необхідним розірвати молдавсько-польський союз та зробити Молдавію залежною від України. Спершу гетьман намагався здійснити свої плани дипломатичним шляхом 34, але Лупул ухилявся від прийняття конкретних рішень, і тоді Хмельницький вирішив діяти силою. Блискавичний похід Запорізького війська у вересні 1650 р. захопив Лупула непідготовленим, і він капітулював. У складеній умові він зобов'язався віддати свою доньку Розанду за Тимоша Хмельницького 35. Цей шлюб, з одного боку, зв'язував Молдавію з Україною, з другого — піднімав особистий авторитет Хмельницького. Згодом Лупул шукав способів відмовитися від невигідного для нього зобов'язання, прикриваючись своєю залежністю від Порти. Хмельницький пробував використати проти нього свої впливи в Константинополі 36, а потім у червні 1652 р. вирядив другий похід на Молдавію і змусив Лупула виконати договір. У серпні відбувся шлюб Тимоша з Розандою 37.

З того часу Лупул вже був змушений перебувати в союзі з Україною. Він користувався допомогою Хмельницького, коли на нього напали трансільванський князь Ракоцій і валаський воєвода Матвій Басараб. Запорізьке військо під проводом Тимоша Хмельницького двічі ходило виручати Лупула, але при облозі Су чави у вересні 1653 р. Тиміш був поранений і невдовзі помер. Династичні плани Богдана Хмельницького втратили актуальність. Але вплив України на Молдавію не припинився. Розанда залишилася жити на Україні, та й Лупул, вигнаний з Молдавії, розраховував на допомогу Запорізького війська. Новий молдавський воєвода Степан Георгіца незабаром теж уклав мир з Хмельницьким 38 і навіть заявляв про свою готовність, за прикладом України, піддатися під царську руку.

Валахія (Мунтенія) не мала безпосередніх кордонів з Україною, і зв'язки з нею були незначні. Коли в 1651 р. Хмельницький ішов у похід проти військ Яна Казимира, мунтянський воєвода Матвій Басараб прислав своїх послів з заявою, що може дати військову допомогу. Хмельницький вислав до нього у посольстві грека Івана Тафралі 39. Добрі відносини з Валахією порушив похід Тимоша Хмельницького проти Басараба в інтересах Лупула в 1653 р., причому війська Тимоша були розгромлені під Торговищем. Богдан Хмельницький запевняв, що цей похід відбувся без його дозволу, і 1654 р. знову відносини поліпшилися 40.

Трансільванія (Семигород) була у васальних відносинах з Туреччиною, але завдяки великій території і вигідному оборонному положенню займала незалежне становище та проводила самостійну політику. Семигородський князь Габор Бетлен теж мав зв'язки з Запорізьким військом і сприяв визвольним прагненням України 41. Коли ж почалася велика Визвольна війна українського народу під проводом Хмельницького, семигородський князь Юрій Ракоцій І раніше інших князів зрозумів значення України і вже в серпні 1648 р. увійшов у зв'язки з Хмельницьким через українського пана-кальвініста Юрія Немирича. Ракоцій претендував на польське королівство і просив допомоги Хмельницького 42. Гетьман відповів на це посольство лише з-під Замостя в листопаді 1648 р.; хоч королем вже було обрано Яна Казимира, Хмельницький висловив бажання бачити Ракоція на польському престолі, «тому що увесь польський народ проти нас підняв ворожнечу і гнів» 43. У першому посольстві до Трансільванії їздив військовий писар Іван Виговеький. У планах Хмельницького Трансільванія займала важливе місце як союзник проти Польщі, який міг на Польщу ударити з півдня, від Карпат. Син і спадкоємець Юрія І Юрій II мав такі ж самі плани щодо польського престолу, й упродовж 1649—1651 рр. ішов жвавий обмін посольствами між Чигирином та Феєрваром. Від Хмельницького їздили послами Василь Верещака. Лозинський, Павло Тетеря, Семен Сірий 44. Обидві сторони погодились на укладення воєнного союзу. Головним змістом переговорів було планування одночасного виступу проти Польщі. У лютому 1649 р. в Переяславі Хмельницький вимагав від Ракоція, щоб той зібрав хоча б 5 тис. війська в Мукачеві, а коли запорожці виступлять у похід на Польщу, перейшов Карпати і прямував на Краків 45. Але Юрій II не почував себе настільки сильним, щоб вести війну з Польщею. Починаючи похід на Польщу 1651 р., Хмельницький знову закликав на допомогу Юрія II, причому заявляв про свою готовність визнати його польським королем. Так само польські протестанти посилали заклики Ракоціям, а в інтересах перемоги євангелізму ці плани підтримував навіть Кромвель. Поширювалися чутки, що Юрій з братом Сігізмундом готують велике військо і підуть на Краків 46. Але князі знову не відважилися на війну.

Відмова з боку Семигорода пошкодила планам Хмельницького і була безпосередньою причиною невдачі берестецького походу. Відносини між обома сторонами стали холодніші. Ще більше погір-шилися вони після походу Хмельницького на Молдавію в 1652 р., а потім у зв'язку з нападом Лупула на Валахію. Юрій II, занепокоєний зростанням воєнного престижу Молдавії, став по боці Валахії, і листом з березня 1653 р. повідомив Хмельницького, що вступає у війну з Лупулом 47. Так семигородські війська зустрілися у бою з українськими. Але Юрій пішов ще далі, уклавши воєнний союз з Польщею. Через те дружні відносини між Україною і Семигородом були зірвані і Юрій не відпустив на Україну гетьманського посла Михайла Суличича 48. Трансільванія разом з Молдавією і Валахією утворили єдиний блок, ворожий Україні. Так плани Хмельницького, які будувалися на союзі з карпатськими князівствами, зазнали гострої кризи. Лише після об'єднання України з Росією Семигород був змушений знову шукати дружби з Хмельницьким. Починаючи війну з Польщею, гетьман шукав також зв'язків з далекою Швецією. Завдяки перемогам Густава Адольфа у Тридцятирічній війні Швеція виросла в одну з наймогутніших європейських держав, тримала під своїм впливом Німеччину, мала майже необмежену владу над Балтійським морем, загрожувала Росії і Польщі. Хмельницький передбачав, що Швеція може почати війну з Польщею і бажав використати шведську допомогу для визвольної боротьби українського народу. Вже 1650 р. гетьман склав план комбінованого наступу на польські землі: Росія мала б ударити на Литовське Велике князівство, Ракоцій на Краків, а Швеція на Прусію 49. Вже тоді Хмельницький намагався зв'язатися з Швецією, але, мабуть, не одержав відповіді 50. У 1653 р. гетьман вживав заходів, щоб вислати до Швеції посольство на чолі з полковником Кіндратом Бурляєм через російський кордон, але між Росією та Швецією були напружені стосунки і російський уряд відмовився пропустити послів 51. Тісніші зв'язки між Хмельницьким і Швецією встановилися у 1655—1657 рр., коли король Густав вів війну проти Польщі. Епізодичний характер мали відносини України з Бранденбургією, яка виростала у сильну балтійську державу і загрожувала агресією Польщі. Вже в середині 1649 р. поширилися чутки, що бранденбурзький курфюрст Фрідріх-Вільгельм порозумівся з Хмельницьким за посередництвом Юрія Ракоція. Такі звістки повторювалися в 1651 р. Але курфюрст рішуче їх заперечував 52. Насправді ж дипломатичне листування між Фрідріхом-Вільгельмом та Хмельницьким почалося в період польсько-шведської війни.

З південноєвропейських держав у відносини з Хмельницьким і Україною увійшла Венеція, яка у той період перебувала у постійній війні з Туреччиною за впливи на Балканському півострові та сусідніх островах. Тому для неї важливим питанням було мати спільника проти Туреччини на Чорному морі, і венеціанські політики цікавилися морськими походами запорожців. Венеція добре знала сили Запоріжжя і в 1646 р., під час переговорів з Владиславом IV про антитурецьку лігу, через короля подала козакам допомогу на будівництво морських човнів.

Коли ж почалася Визвольна війна, Венеція уважно стежила за відносинами Хмельницького з Портою і жадібно ловила чутки про підготовку гетьмана до війни з Туреччиною. Нарешті венеціанський сенат вирішив увійти у безпосередні відносини з Хмельницьким.

Підготовку до переговорів було доручено венеціанському послові у Відні Ніколо Сагредо. Він зібрав вичерпну інформацію про Україну і самого Хмельницького та підшукав для посольства відповідну людину в особі Альберто Віміни, венеціанського підданого, який знав слов'янські мови. Посол мав насамперед дізнатися, чи можна сподіватися виступу Запорізького війська спільно з кримським ханом проти Туреччини, і запевнити Хмельницького, що Венеція готова затримати турецькі сили на морі й суші, а також надати козакам грошову допомогу. Посол повинен був прозондувати, чи запорожці не хотіли б порозумітися з Молдавією і Валахією та як би вони поставились до союзу з Польщею. Якщо Хмельницький не думає про війну з Туреччиною, посол мав завдання наштовхнути його на такий план. Він мав звернути увагу гетьмана на могутність венеціанського флоту, який упродовж 22 місяців блокував Дарданелли, не пропускаючи і найменшого човна. Якщо б козацький флот увійшов у Чорне море і блокував Константинополь, у султанській столиці виникло б народне повстання, що неодмінно призвело б до занепаду турецької держави. Посол мав перевірити, як Хмельницький сприймає ці плани та впевнитися, чи Венеція може на нього розраховувати; дізнатися, якої він вимагає допомоги і грошей 53.

Сагредо передав Віміні також грамоту, адресовану Хмельницькому, що починалася такими словами: «Ім'я вашої ексцеленції, відоме з незвичайної мудрості і особливої слави у всьому християнстві, залишається також у мене в такому високому ступені пошани, на яку безперечно заслуговує. Тому я бажав би добути честь поцілувати руку вашої ексцеленції і прошу наділити мене вашою прихильністю, за яку постараюся віддячитися справжніми послугами, якщо щастя дозволить мені їх подати... Я повинен привітати вас з великими надіями, які все християнство покладає на вас, і зі справою, яка дозволить зробити безсмертним ваше ім'я, приєднуючи до перемог і великих діл заслугу перед Богом» 54.

Віміна приїхав до Чигирина наприкінці травня 1650 р. Він передав доручення Сагредо згідно з інструкцією, причому підкреслив, що розгром Туреччини принесе довгождане визволення патріархові та християнам, які перебувають під турецьким ярмом. Хмельницький подякував за посольство і заявив, що вже раніше знав про воєнні успіхи Венеції. Він охоче взяв би участь у війні, якщо б мав упорядковані внутрішні справи і коли б міг довіряти Польщі: між поляками є багато таких, що загрожують помстою. Щодо хана, то хоч він союзник, але гетьман не може повністю йому довіряти. Та він не залишить плану турецької війни і передасть його на раду; він має надію, Що Венеція буде підтримувати зв'язки. На заяву посла про те, що Венеція готова дати грошову допомогу, гетьман не дав відповіді. Хмельницький згадав про турецькі плани Владислава IV — він був послом від Запорізького війська; знає добре, як неохоче ставляться поляки до таких заходів. Радив порозумітися з Кримом, Молдавією, Валахією і Трансільванією.

Виговський, як військовий писар, розпитував посла, чому не вислано посольства від венеціанського сенату, а тільки від Сагреда. Віміна дізнався пізніше, що Хмельницький мав раду з старшиною відносно пропозиції Венеції: всі учасники погоджувалися на морський похід, але гетьман не дав своєї згоди, поки не впевниться у вірності хана 55.

Венеціанському послу Хмельницький відповів листом 3 червня 1650 р. Він дякував за прихильність Венеції і заявляв, що в даний час не може прийняти її пропозицій. Король Владислав підготував війну проти турків і дав Запорізькому війську гроші на будівництво човнів. Але магнати не дозволили почати війну, і військо було змушене увійти в зв'язки з ханом. Венеціанська республіка повинна вислати послів до хана — якщо той погодиться на війну, то і запорожці готові прийти на допомогу Венеції 56.

Отже, Хмельницький не відкидав цілком венеціанського плану. Венеція вирішила продовжувати переговори, і у вересні 1650 р. до Варшави приїхав венеціанський посол Кавацца. щоб порозумітися з Яном Казимиром. Він мав нараду з Віміною — було обговорено справу нового посольства до Хмельницького від імені венеціанського сенату, а також до хана. Але дальший розвиток подій не дозволив здійснити цей план, і венеціанській дипломатії на залишилося нічого іншого, як чекати «сприятливіших умов» 57.

Пам'яткою посольства Віміни на Україну стали його історичні твори «Історія громадянських воєн у Польщі» та «Опис виникнення і звичаїв козаків», надруковані вже після смерті автора.

За відносинами Хмельницького з Туреччиною уважно стежила також Австрія, яка мала безпосередній кордон з Турецькою імперією і жила у постійній тривозі перед турецькою агресією. Так само, як Венеція, Австрія цікавилася морськими походами Запорізького війська, її посол у Стамбулі передавав цісареві дуже точні відомості про українські посольства до султана 58. Віденський двір у своїх інструкціях наказував послові підривати вплив Хмельницького в Порті 59, щоб не допустити ближчого порозуміння козаків з турками. Пізніше (1657 р.) цісар був змушений увійти в прямі відносини з Хмельницьким.

До змісту




Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka