Щоб закріпити за собою величезні угіддя, залюднені українцями, і вчергове повести наступ на Кримське ханство, У Москві було вирішено спорудити ще одну оборонну лінію. Основним містом системи фортифікації мав стати Ізюм - стратегічна фортеця на переправах через Донець. До Ізюма укріплення просувалися від Білгородської лінії по річці Валуй через Полатов на Валуйки, а звідти по Осколу через Кам'янку, Дворічну, Куп'япку, Цареборисів. 1678-1679 рр. російський уряд ретельно вивчав ситуацію й готувався до будівництва системи фортець. Ідучи під Ізюм понад Сіверським Дінцем (Савинці, Андрієві Лози), біля Змієва фортечна система робила поворот у напрямку Валок. Закінченням лінії мало стати збудоване 1680 р. містечко Новий Перекоп (на місці старого Можевського острогу), однак лінія продовжилася далі на захід, до українського поселені Хмелівки, перейменованого у Високопілля, а потім до коломацьких верхів’їв.

Кілька років козаки з Гетьманщини, слобожани, російські служилі зводили систему укріплень, зазнавши у відповідь нищівного походу кримського хана 1680 р. Було споруджено великі укріплення, залишки яких збереглися до сьогодні. Збудували фортеці Нові Валки (Таранівка) та Соколов. Поновили укріплення не лише в містах по лінії, але й Золочеві, Мерефі, Вільшані, Харкові.

Лінія утверджувала російську владу й захищала великій простір. Але ця укріплена смуга так і не стала південною межею Слобожанщини, лише зафіксувала переселенські ініціативи та оборонила велике «запілля» від татарської небезпеки. Переселенський потік українців залюднював околиці па півень і на схід від укріплень.