Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 23 січня 2018 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Козацька доба
Сергій Леп'явко - "Коротка історія Чернігова"

Козацька доба

Війна Богдана Хмельницького позначила чергову зміну політичного життя Чернігова і всієї України. У червні 1648р. до міста підійшло козацьке військо. Міщани відразу пере-йшли на його бік, а шляхта й польські жовніри закрилися в замку. Протягом кількох тижнів тривала облога, аж поки обложені не здалися.

Чернігів став центром козацької сотні, а згодом і козацького полку. Козацькі полки й сотні були одночасно адміністративними округами і військовими територіальними підрозділами новоутвореної держави - "Війська Запорозького" (Гетьманщини). Чернігівський полк займав північну частину сучасної Чернігівської області. На його території проживало кілька тисяч козаків, які під час мобілізації формували один військовий полк. Швидке зростання козацтва на Чернігівщині, як і по всій Україні, відбувалося шляхом покозачення представників всіх суспільних верств - шляхти, міщан і селян. В козаки "пописалася" й частина чернігівських міщан. Козаки складали окремий військовий стан і як професійні військові мали значні суспільні привілеї (не платили податків, користувалися особистою свободою, правом власності, а перед державою мали єдиний обов'язок - військову службу).

А ця служба в роки безперервних війн часів Хмельниччини і великої Руїни була важкою і небезпечною. Чернігівський полк прикривав північний кордон козацької держави проти Литви, і прикордонна війна велась майже безперервно.

У липні 1651 р. відбулася велика битва під Ріпками, в якій загинув перший чернігівський полковник Мартин Небаба. Уже оточений і поранений, він до останнього подиху відбивався від жовнірів і героїчно загинув. Шануючи його мужність, литовський гетьман Януш Радзивілл наказав поховати Небабу з військовими почестями. Прапори чернігівського козацтва дісталися литовцям як трофеї. Кілька з них дивом збереглися до нинішніх часів і опинились в одному з музеїв... Швеції.

Військо Радзивілла рушило на Чернігів. Проте новий чернігівський полковник Стефан Пободайло із залишками козацтва встиг підготуватися до зустрічі противника. Литовці не наважилися на штурм укріплень і пішли на Київ. Наступні кілька років Пободайло вів успішні військові дії, але загинув У 1654 р. і був похований в Іллінському монастирі.

В останній третині XVII ст. Чернігівський полк брав участь у Чигиринських і Кримських походах проти турків і татар, штурмах турецьких фортець. Ці військові кампанії принесли чернігівським козакам значні втрати (під час одного з Чигиринських походів загинуло 287 чол.), але одночасно вкрили їх заслуженою славою. Героями походів стали чернігівські полковники Василь Дунін-Борковський і Яків Лизогуб. Останній керував козацькими силами під час походу на найбільшу турецьку фортецю Азов, яку українсько-російські війська успішно взяли в 1696 р.

Чернігівські полковники входили до вузького кола впливових лідерів Гетьманщини. Кілька з них досягнули найвищого уряду гетьмана України (Іван Самойлович, Дем'ян Многогрішний, Павло Полуботок). У гетьмани вибився й один із багаторічних чернігівських полкових писарів - Іван Скоропадський.

Діяльність козацьких полковників і козацтва прямо впливали на життя міста, оскільки частина чернігівців належала до козацького стану, а козацька влада взаємодіяла з міською. Водночас, міська громада мала власні проблеми і, до певної міри, автономне існування. Починаючи від Богдана Хмельницького, козацька влада проводила політику підтримки міст України. Магдебурзьке право повністю відповідало принципам козацької держави, заснованої на особистій свободі, самоврядуванні населення та виборності посадових осіб. Хмельницький підтвердив за містом магдебурзьке право і затвердив першого війта Чернігова козацької доби. Ним став обраний міщанами Іван Скіндер.

Надалі всі гетьмани неодноразово надавали Чернігову універсали, спрямовані недотримання привілеїв міста, збереження і розширення його власності. Гетьмани затверджували право міста на володіння млинами на річках Стрижень і Білоус, приміськими селами, землями, сіножатями та ін. Вони намагалися вирішити фінансові проблеми Чернігова, коли місто не могло з ними впоратися. Трагедія страшної Руїни останньої третини XVII ст., коли правобережна Україна була спустошена, а її населення винищене, майже оминула Чернігів, лише зачепивши його своїм чорним крилом. У 1662 р. до Чернігова прорвалися татари, але не наважилися штурмувати місто, тому попустошили лише околиці, зокрема Іллінський монастир. У численних походах гинули козаки та міщани, однак протягом другої половини XVII ст. населення міста зростало завдяки переселенцям із небезпечних для життя регіонів України.

У 1666р. московські чиновники провели перший перепис жителів Чернігова. Вони зафіксували у місті 314 дворів міщан. Вважається, що на той час у кожному дворі мешкало 7-8 людей. Зробивши приблизні підрахунки, можна припустити, що в місті проживало близько 2-2,5 тисяч осіб міщанського стану. Цікаво, що в місті майже не було бідних людей, перепис зафіксував лише 12 дворів "убогих" міщан. Оскільки мета перепису полягала у встановленні кола осіб, які могли платити податки, то до нього не потрапили козаки, шляхта й Духовенство. Вони були привілейованими прошарками населення і не оподатковувались. Так само не рахували їхніх працівників і підданих чернігівських монастирів. Тому точні підрахунки всіх мешканців міста за цим переписом, як і за іншими, аж до кінця XVIII ст., неможливі. Можна лише при пустити, що у 1666 р. населення Чернігова складало до 3-х тисяч осіб.

У професійному плані у 1666 р. в Чернігові було найбільше дрібних купців, крамарів і шинкарів. Наступними за чисельністю йшли ремісники різноманітних професій. Частина міщан займалася в основному сільським господарством, а деякі з них поєднували різні види занять. З перепису ми знаємо поіменно всіх оподаткованих чернігівських міщан. Уже тоді були розповсюджені більшість сучасних імен, а серед прізвищ згадуються Гречаник, Куча, Лопата, Левченко, Пастернак, Пластун. Найцікавіше поєднання імені та прізвища мав міщанин Акула Колоша.

Початок XVIII ст. приніс Чернігову значні економічні труднощі через виснажливу Північну війну й масові побори російських військ. За переписом 1721 р. в Чернігові зафіксовано 631 двір, зокрема: козацької старшини - 18, священнослужителів - 19, міщан - 141, козаків - 245, бобилів - 178, шинкових - 30. На той час термін "бобилі" означав бідних людей, тобто, на відміну від перепису 1666 p., значна частина чернігівців вже були бідняками. Що ж до загальної чисельності можна припустити, що на цей рік населення міста становило близько 4-х тисяч осіб.

Надалі, практично до кінця XVIII ст., населення Чернігова майже не зростало. Це було викликане погіршенням умов існування міщанського стану, епідеміями і стихійними лихами. З посиленням тиску російської влади і зменшенням нею ж привілеїв українських міст, перебування в міщанському стані ставало невигідним економічно, тому значна частина людей віддавала перевагу проживанню в приміських селах.

У другій половині XVII і майже до кінця XVIII ст. самоврядування здійснювалося за канонами магдебурзького права з його українськими особливостями. Міським органом влади був магістрат, який складався з ради й суду. Вони працювали в ратуші, де зберігались і символи міської влади - прапор і печатка.

Герб міста, наданий йому у 1623 р., майже не зазнав змін. На міській печатці збереглося зображення воїна в рицарських латах з прапором. У важкі часи воєнного лихоліття його сприймали як символічного захисника міста. Він же був зображений і на прапорі магістрату, опис якого дійшов до нас з кіпця XVIII ст. Полотнище прапора мало трикутну форму, було пошите з блакитного "штофу" (шовку), а краї обшиті жовтим шовком. З одного боку прапора було намальовано міський герб, а з іншого - сцену Преображення Господнього, відповідно до біблійного сюжету. Очевидно, сцена пов'язана із Спасо-Преображенським собором, який традиційно вважався головним храмом міста, хоч і не був кафедральним.

Міську владу очолювали війт і бурмистри, які складали магістратську старшину. Війт керував магістратом і міським судом, а бурмистри фактично працювали його заступниками. У Чернігові було від трьох до п'яти бурмистрів, яких вибирали з-поміж райців.

Рай ці в можна ототожнити з сучасними депутатами міської ради. їх обирали з-поміж міщан що три роки. На жаль, точно не відомо, як це відбувалося в Чернігові. Чисельність райців коливалася в межах кількох десятків осіб. Кілька з них, так звані "річні райці", працювали в магістраті постійно і відповідаєш за різні справи - міські податки, міську скарбницю, ціни в торгівлі, санітарний стан та ін. Райці, які не отримали посад, заміняли своїх колег кожного наступного року. За класичним магдебурзьким правом членами міського суду були лавники, які засідали в суді (лаві). Проте в Чернігові вони чомусь згадуються лише кілька разів. Схоже, що їх функції виконували бурмистри та райці.

Чисельність виборних міських урядовців, які постійно працювали в магістраті, не була постійною. Здебільшого їх налічувалося до дванадцяти осіб: війт, кілька бурмистрів, кілька "річних райців". Традиції того часу визначали й вимоги до претендентів на війтівство і членство в магістраті: мати вік від 25 до 70 років, бути постійними мешканцями міста, "знатними" людьми, тобто всім добре відомими, бажано грамотними й обізнаними з правом. Кандидати мусили зарекомендувати себе совісними, розсудливими, порядними. В матеріальному відношенні найкращими кандидатами вважалися особи не занадто багаті, бо ті звикли "притісняти" суспільство, але й не дуже бідні, а середні за статком.

Документи зберегли свідчення про процедуру обрання війтів Чернігова у 1730 і 1756 роках. На цю посаду претендувало кілька кандидатів, переважно, бурмистри. Вибори відбувалися "вільними голосами" на зборах "всього поспільства". У цих зборах міської громади брали участь впливові й авторитетні міщани: бурмистри, райці, лавники, представники цехів (цехмістри та майстри), найвідоміші купці. Разом їх було близько ста осіб. До виборів не допускали представників інших станів (козаків, духовенство та ін.), оскільки вони, хоч і проживали в місті, але не належали до міщанського стану. На час голосування претендентів просили вийти з приміщення, щоб в "обранні війта не було насильства і перепон". Обраного війта затверджував гетьман.

Чернігівськими війтами козацької доби були Григорій Яхимович, Степан Отрохович, Федір Лопата, Йосиф Титович Кузьма Каневський, Никифор Шарий та ін. До найвпливовіших міщанських родин Чернігова середини XVIII ст. належали Єньки, які були заможними купцями і постійно мали свого представника в міському самоврядуванні.

Певний вплив на життя міста мали козацькі городові отамани, чернігівські сотники й полковники. З 1660-х років в місті знову з'явився московський гарнізон, який стояв у замку, а його казарми розміщувалися під горою на території, яка дістала назву Московської слободи (зараз - "Кавказ"). Іноді полковники і воєводи втручалися в міське життя, хоч не мали на це права, і тому часами виникали їхні конфлікти з міщанами.

В козацьку добу продовжувався розвиток ремесла і ремісничих цехів. У 1730 р. в місті згадується сім цехів, а через кілька десятиріч - вісім. Це кравецький, шевський, різницький; перепечайський (пекарський), ковальський, ткацький, шаповальний та гончарний. У 1786 р. в місті найбільше нараховувалося майстрів-пекарів - 56, а також шевців-чоботарів -46. Разом у місті працювало 185 майстрів. Оскільки майстри мали помічників, то загальна чисельність ремісників була значно більшою. Наприклад, у цеху чоботарів згадуються 32 підмайстри і 28 учнів.

Кожен цех мав власні символи - прапор, "цешку" (предмет, який символізував ремесло) і так зване "сукно", яким при похоронах накривали померлих членів цеху. Прапори містили зображення святих, символи тієї чи іншої професії, імена цехмістрів та ін. Побачивши прапор цеху, можна було легко визначити, кому він належить. Наприклад, у пекарів на полотні жовтого кольору були намальовані калач, булка і чотири паски. Більшість цехів мали власні будинки, де ремісники збиралися для вирішення спільних справ і відпочинку.

До змісту




Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka