Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 25 квітня 2018 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Монастирське землеволодіння
Іван Крип'якевич - "Богдан Хмельницький"

Монастирське землеволодіння

Хоч феодальні порядки на Україні в ході війни були значно ослаблені, проте пани не втрачали надії знову підкорити колишніх підданих і взяти владу в свої руки. Історія розвитку суспільства не раз підтверджувала, що відживаючі класи завжди уперто захищають власні інтереси. До своєї мети феодали прямували різними шляхами — то відкритою боротьбою проти селянства, то різними підступами.

Головним захисником шляхетських інтересів на Україні був Адам Кисіль, який завжди плів інтриги серед козацької старшини і намагався навіть Хмельницького схилити до згоди з шляхетською Польщею. Основне завдання, яке він собі ставив, це посіяти розбрат між козаками і селянством. Під час переговорів у Переяславі в лютому 1649 р. Кисіль закликав Хмельницького, щоб він «простого мужицтва під протекцію не брав і наказав слухатись панів», бо, мовляв, найкращий лад такий, «щоб мужики орали, а козаки воювали» 1. Після Зборівського миру Кисіль переконував Хмельницького, що необхідно негайно скласти реєстр і виключити селян із Запорізького війська, бо, начебто, причиною повстання є селяни, які хочуть Кета ти козаками. Шляхта погоджувалася таких селян відпустити: «Ті, що впросяться до реєстру, нехай здорові будуть козаками, хай ідуть до війська з своїм майном». Інші селяни повинні були підкоритися панам. «Хто хоче залишитися, щоб був послушний своєму панові, щоб не важився ніякої корогви підіймати і збирати куп». І на це гетьман повинен дати свої універсали «під військовою карою». Кисіль вимагав, щоб гетьман дозволив старостам і підстаростам «телитися на Україні на старих місцях: «Адже нічого це не шкодить, що один слуга буде підстаростою в королівщині, або старостою в дідичних маєтках, все-таки вже зачнуть приходити прибутки, і буде Взнати, що вже мир і згода...» 2.

Такими хитрощами, поступово займаючи колишні свої маєтки і підкоряючи своїй владі селян, шляхта намагалася повернути собі панівне становище на Україні.

До цього ж прагнули всі магнати, велика шляхта і вище духовенство, а також частина козацької старшини, яка хотіла зайняти становище великих землевласників. Почалася запекла боротьба панів за землю і владу, яка привела до повного відновлення феодального землеволодіння, хоч і в дещо інших формах, ніж було раніше.

Першими повернули собі свої землі православні монастирі. Під час війни деякі з них опинилися в огні селянських повстань і були зруйновані. Так сталося з Густинським монастирем, який, за словами монастирського літопису, козаки «розграбовали, чернцов окрутне мордовали, били і іних в смерть побили» 3. Зруйнований був також монастир у Депешах на Житомирщині4. Інші монастирі, зокрема найбагатші київські монастирі — Печерський, Михайлівський, Флорівський — теж потерпіли від війни. Уціліли тільки їх основні садиби, щодо земель, то здебільшого їх доля була така ж, як і інших панських маєтків — їх захопили селяни і козаки. Прикладом можуть служити вгадані вище села Максаківського монастиря. . Монастирі вжили термінових заходів, щоб повернути собі втрачені землі. Вже в червні 1648 р. в таборі Богдана Хмельницького з'явилися посланці Густинського монастиря 5, а слідом за ними й інших, прохаючи гетьманського захисту. Хмельницький одразу взяв їх під свою «протекцію і оборону» 6 та надав їм ряд оборонних універсалів. Таке прихильне ставлення до монастирів і церков Хмельницький пояснив в універсалі Богоявленському монастирю в січні 1651 р.: «Поневаж всемогущею своєю рукою десною Бог і створитель неба і землі сподобив мні неприятелей і гонителей всходной православной Церкви, матки нашой, ляхов з України в Польщу далеко прогнати, старанє маю пильноє около благоліпія церквів божих і монастирей, для розмноженя хвали божой»7. В універсалі Микольському Пустинському монастиреві в листопаді 1651 р. він зазначав, що Запорізьке військо завжди виступало на захист інтересів православної церкви: «Бо перед тим козаки морем і землею і шаблею с праци своєї виживленє міли і церкви божії надаряли» 8. В інших універсалах він посилається на давності монастирського землеволодіння — «реферуючисе во всем до права давного» 9, що ці землі даровані монастирям «от благочестивих князей и панов побожних хрестиянских ктиторов» 10. Гетьман і старшина прихильно ставилися до монастирів, беручи до уваги їх заслуги перед православною вірою, те, що православне духовенство переслідувалося шляхетською владою і частина його брала участь у Визвольній війні. Старшина вважала духовенство своїм союзником; церква мала великий вплив на маси. Допомагаючи монастирям зберегти їхні землі, старшина діяла і на свою користь, бо поряд з монастирським землеволодінням їй легше вдавалося зберегти і розширити маєтки.

Велику кількість універсалів Богдан Хмельницький видав київським монастирям. Як уже згадано вище, в грудні 1648 р. гетьман наказує підданим Печерського жіночого монастиря у Підгірцях та «новим козакам», що під час війни не хотіли іти в козацтво і пішли під владу монастиря, щоб «послушні були і работи всілякі виконували» 11. Водночас гетьман віддав Флорівському монастирю села Великі і Малі Дмитровичі та Вишеньки12.

У листопаді 1649 р. він заборонив козакам з Глевахи, Малютянки і Юрівки нищити ліси Михайлівського Золотоверхого монастиря 13.

Ряд універсалів одержав Микольський Пустинський монастир. У березні 1649 р. «ведлуг стародавних уживаня прав и привилєєв» гетьман дозволив монастиреві ловити рибу на плесах біля Городища і Максимівки14. У квітні 1650 р. він погодився на те, що монастир «за слушним правом» посилає свого урядника до Максимівки і Городища, «кгдиж тоє надано... на місце святоє од православних продков наших» 15. У серпні 1650 р. Хмельницький заборонив будь-кому перевозити купців човнами через Рось, бо в Конончі монастир тримає свій пором16 . У серпні 1651 р. він писав, що «яко іншой шляхте добра своє волно обиймат», так і Микольський монастир посилає своїх урядників до Максимівки, Городища та Вереміївки17. У травні 1652 р. наказав, щоб за давніми привілеями монастиря козаки, які мали свої садиби на монастирських землях в Ковалині і Дівичліску, платили монастиреві данини, «яко давний звичай бивал» 18. У березні 1656 р. «для поратунку монастирского» Хмельницький дозволив збудувати млин у с. Совин, на р. Росі, і наказав, «аби оним в будованю того млина жадноє перешкоди і перенагабаня чинити ніхто не важился і не зборонял, также і до пожитков їх не втручался» 19. У червні 1656 р. він закріпив за монастирем с. Копійковщина, або Павловичі, яке на монастир «през побожних ктиторов... єст фундованоє» 20. Межигірський монастир одержав від Хмельницького у травні 1651 р. універсал на подарований мельником Михайлом Івановичем Харковецький ставок, де ченці почали будувати млин21 .

Печерському монастиреві Хмельницький у грудні 1651 р. дав оборонний універсал на хутір Бузуків, беручи до уваги «уневерсали от кілкадесят літ і прошлих гетманов Войска нашего Запорожского на тот ґрунт наданиє» 22. У травні 1651 р. він наказав відмежувати монастирську пасіку від інших земель, щоб монастир не мав шкоди від сусідів, та зігнати тих, хто зайняв монастирські землі23.

Захищаючи Видубицький монастир, гетьман у травні 1654 р. заборонив козакам з Лісників і Ходосівки ловити рибу в монастирських озерах в Калинівщині та інших урочищах24.

У чолобитній церкві 1654 р» видубецькі ченці просили повернути їм села Ігнатківці та Ігнаткове, відписані Євстафієм Дашковичем, а зараз «от Трипольских отняти», а також лісницькі землі — Куликів, Гнилець, Кальний Луг, «котория землі на три милі в длину в праве описани, а от княжні Корецкой єсть насильством отнятиє» 25.

На Лівобережжі опікою гетьмана найбільше користувався Густин-ський монастир. Відомо 16 універсалів, які він одержав на охорону і збільшення своїх володінь. У червні 1648 р. Хмельницький дав наказ не чіпати монастирського майна і покарати «своєвільників», які пограбували монастир26 У липні 1648 р. гетьман погодився не брати до війська монастирських підданих з Маціївки і наказав не порушувати монастирських хуторів, пасік, лісів та сіножатей27. У жовтні 1649 р. він віддав монастиреві млин у Валках28 і наказав селянам з Маціївки бути послушними монастиреві29. У липні 1652 р. він наказав повернути ченцям несправедливо відняті два кола в тому ж млині30.

Узявши Максаківський монастир «под протекцію і оборону нашу», гетьман закріпив у травні 1651 р. за ним села Холми, Ядутин, Пральники, Високе, Красностов і Максаки31; це він підтвердив універсалом від жовтня 1654 р. 32, а в червні 1656 р. наказав не чіпати монастирських лісів і сіножатей33.

Землі Макошинського монастиря охороняв наказний гетьман Іван Золотаренко універсалом від червня 1654 р.: «Гдиж таковоє мієм росказаніє от єго милости пана гетмана Богдана Хмельницкого, абисмо того стеригали найбарзій, абися жадниє кривди и перепони в грунтах монастирских не діяли» 34.

За Батуринським Крупецьким монастирем Хмельницький у березні 1655 р. затвердив землі, відписані у свій час Осолінським. «Нічого в том не нарушаєм і не отиймаєм і тим універсалом нашим покріпляєм и ствержаєм» 35; це були села Спаське Поле, Божок, Любитів, Заболотів, Озаричі «з отчиною, с сіножатьми, полями і зо всіма пожитками» 36. У 1656 р. гетьман закріпив за монастирем млинок під Липовим, подарований ченцям мельником Тимошем Васильовичем37.

У квітні 1656 р. Хмельницький залишив землі за Гадяцьким монастирем і наказав, «жеби жаден с козаков и поспулства до тих грунтов і пуль монастирских не втручалсе і перешкоди отцом не чинил» 38.

За Мгарським монастирем гетьман затвердив у квітні 1655 р. землі, надані Раїною Вишневецькою39, а у травні того ж року — с. Вільшанку з монастирськими млинами40.

Проте монастирі не задовольнилися тим, що забезпечили за собою землі, які їм належали до війни; використовуючи сприятливі обставини, вони намагалися придбати собі нові маєтності. Насамперед вони вимагали для себе земель, які належали католицькому духовенству, а також частину тих земель, що залишалися без власників. Хмельницький ішов назустріч цим домаганням і щедро роздавав монастирям села і містечка.

Уже в грудні 1648 р. київський жіночий монастир Флора і Лавра одержав у володіння Великі - і Малі Дмитровичі та Вишеньки, села, залишені паном Гуменецьким, і гетьман наказав селянам визнавати владу монастиря 41.

У січні 1651 р. гетьман віддав Богоявленському Братському монастиреві с. Мостища, яке належало київським домініканцям, «зо всіми приналежними ґрунтами, полями, сіножатми, лісами і всіми млинами і пожитками» 42. У січні 1656 р. той самий монастир одержав єзуїтські маєтки Ксаверів, Мухоїди, Сарновичі, Оби ходи, Базар, Плисецьке і Чорногородку під Васильковом43. У чолобитні до царя 1654 р. Братський монастир «просив закріпити за ним містечко Новосілку і три села, що їх залишив у заставі Адам Кисіль, за свій борг у сумі 10 тис. крб., а в зв'язку з тим, що містечко було знищене, він хотів замінити його на містечко Мену або Кобижчу. За борг шляхтича Воронича в сумі 1000 крб. монастир намагався одержати його землю у Ржищеві» 44.

Межигірський монастир у грудні 1653 р. одержав від гетьмана с. Чернин «с подданими... і со всіми пожитками і приналежностями, з давних часов до того села належачими» 45, а в березні 1656 р.— містечко Вишгород і села Петрівці та Мощони46.

Михайлівському Золотоверхому манастиреві Хмельницький у травні 1654 р. віддав містечко Вигурівщину і наказав, щоб ігуменові «вцале вшелякиє пожитки доходили і жаден жеби грунтов тамошних і се но жат не займовал» 47. У 1655 р. монастир одержав універсал на млин на р. Краснуші під Трипіллям48. У 1654 р. ченці просили царя затвердити за ними Вигурівщину і надати їм містечко Стайки, яке належало пану Брезовському, бо цей пан заволодів чотирма монастирськими селами, що відійшли від монастиря, «будучи за рубежем» 49.

Михайлівському жіночому монастиреві гетьман надав містечко Ходосівку і село Креничі, «аби они законници... могли гді хліба достать» 50 .

У вересні 1656 р. Хмельницький затвердив новозаснованнй монастир на р. Ірдині і надав йому баклійські й орловські хутори «з при нале житостями їх», Ста рос Ілля баклійське з Будищами, Смольчинці орлівські з Будищами, з землями, полями і лісами,— з точним описом меж,— «варуючи того значне... аби в наданю нашом ніхто з войска нашего не важился тому містцу святому найменшої кривди чинити» 51.

Велику кількість земель одержали лівобережні монастирі. Ніжинський полковник Іван Золотаренко у грудні 1653 р. віддав у володіння Ніжинському монастирю млин у Нових Млинах, на р. Сеймі, а Хмельницький затвердив це 52. У листопаді 1654 р. гетьман затвердив універсал ніжинського полковника, за яким монастиреві надано містечко Мрин і приналежні до нього села53. Ніжинський монастир одержав від Хмельницького також містечко Салтикова Дівиця і села Блистова, Стольне, Волосківці і Степанівка 54.

Макошинському жіночому монастиреві ніжинський полковник Григорій Гуляницький дав «до заживаня» деякі землі, залишені шляхтою — «поля панские завоевание» 55 . У квітні 1655 р. Хмельницький надав Батуринському монастиреві с. Хмелів «зо всім пожитком» 56, а в 1656 р.— с. Коренецька57.

Ряд нових земель та угідь одержав Густинський монастир: у травні 1655 р. с. Полове 58, одне млинове коло у Валківському і мірочку в Шкурятишиному млинах59; у лютому 1656 р. дозвіл на вилов риби у Вовчих Озерах60; у квітні 1657 р. рішенням військового суду — с. Левки 61. Мгарському монастиреві Хмельницький віддав у січні 1653 р. млин в Тишках62, у червні 1656 р.— с. Лука і Хитці 63, в липні 1657 р.— луки, що належали бернардинам в Лубнах 64, і невідомо, коли саме — с. В'язівок 65.

Зібравши звістки про монастирське землеволодіння, маємо можливість скласти такий список затверджених і новонаданих монастирям земель:

МонастирЗемлі
затвердженіновівсього
Київський Флорівський - 3 3
>> Микольський Пустинний 8 - 8
>> Богоявленський Братський - 14 14
>> Михайлівський Золотоверхний 1 3 4
>> Михайлівський жіночий Київський Видубецький 4 - 4
>> Печерський 1 - 1
>> Печерський жіночий 1 - 1
Межигірський 1 4 5
Батуринський 6 2 8
Гадяцький 1 - 1
Густинський 2 3 5
Ірдинський - 4 4
Макошинський 1 1 2
Максаківський 6 - 6
Мгарський 2 5 7
Ніжинський - 7 7

Цей список, звичайно, неповний, є дані тільки про частину монастирських земель, тут, наприклад, згадується тільки один маєток Печерського монастиря, який, проте, ще до 1648 р. володів кількома Десятками сіл; отже, невідомо, як цей монастир відновив своє землеволодіння. Немає також відомостей про володіння білого духовенства насамперед про численні землі київської митрополії. Тільки з нагоди обрання Лазаря Барановича чернігівським єпископом Хмельницький універсалом від травня 1657 р. наказав, щоб ніхто «маєтностей, помененому єпископству належачих і где колвек знайдуючихся... отцу єпископу албо засланним на то от єго милости особам заєжджати і в посесію обирати не перешкожал» 66. Не цілком з'ясованим лишається питання, чи справді монастирі і духовенство змогли взяти у своє володіння землі, надані їм гетьманськими універсалами. Цілком ясно, що монастирі вживали всяких заходів, щоб цього досягти, проте вони не завжди були в силі з цим справитись. Так. Микольський Пустинський монастир у квітні 1650 р. висилав свого «урядника» до містечок Максимівки і Городища з універсалом гетьмана, в якому наказано міщанам бути послушними монастиреві; або, очевидно, монастирський представник не добився нічого, бо в липні 1651 р. ченці знову послали свого «урядника» до тих самих містечок з новим гетьманським наказом міщанам підкоритися владі монастиря 67. Селянам у Маціївці гетьман двічі наказував стати підлеглими Густинського монастиря 68. Незважаючи на два універсали Хмельницького (від 1651 і 1654 рр.), селяни з Холмів. Ядутина та інших сіл не визнавали влади Максаківського монастиря 69. І пізніше Холми лишалися вільним селом 70. У багатьох універсалах є накази гетьмана, щоб ніхто не втручався до справ монастирських земель і підприємств — очевидно, такі випадки траплялися нерідко.

Проте треба гадати, що монастирі в основному здійснили свої прагнення і не тільки повернули собі давні землі, а й заволоділи новими, одержавши на них гетьманські універсали. Монастирське землеволодіння, таким чином, було збережене . Ці успіхи духовенства мали великий вплив на відродження всього феодального землеволодіння. Був відкритий шлях, яким і інші середні та великі землевласники могли повернути втрачені землі. Цим шляхом пішла також шляхта.

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Перший відомий представник цього роду це Семен Сопіга, який у 40-их роках XV сторіччя був писарем великого князя литовського, а водночас польського короля, Казимира Ягайлончика. Рід Сопігів виводився зі Смоленщини. Коли однак на початку XVI сторіччя земля ця була Великим князівством Литовським втрачена на користь Москви, Сопіги, які зберегли вірність “великим князям литовським і руським”, отримали замінні маєтки.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka