Про професію історика можна говорити надто багато як у позитивних, так і в негативних тонах. Найбільше ж звинувачень перепадає історикові як творцеві державних кордонів. Події 1918-1922 рр. з визначенням меж Української держави, а затим і Української Соціалістичної Радянської Республіки - одні з численних закидів історикам, які були задіяні в тому. Кордони не відповідали межам компактного розселення українського етносу. Слобожанщина ставала областю розподілу. Візьмімо до рук мапу із сучасним територіально-адміністративним поділом прикордонних областей Росії та України. Навряд чи навіть досвідчений фахівець зможе виокремити більш-менш точно в мереживі областей кордони Слобідської України. Так уже сталося, що територія колишніх Слобідських полків поділена між кількома областями й двома державами. Понад те, жодна область не є винятково «слобожанською». Це свого роду історико-географічна суміш.

Отже, Слобідська Україна - це історико-географічна область, територія існування колишніх Слобідських полків. На сьогодні це частини різних областей України та Російської Федерації: більша частина Харківської області (Краснокутський, Богодухівський, Золочівський, Дергачівський, Харків-ський, Вовчанський, Валківський, Нововодолазький, Зміївський, Коломацький, Печенізький, Балаклійський, Ізюмський, Куп'янський, Дворічанський, Великобурлуцький, Борівський райони), значна частина Сумської (Білопільський, Великописарівський, Краснонільський, Недригайлівський, Охтирський, Сумський, Тростянецький, Лебединський райони). Луганської (Кремінський, Міловський, Новоайдарівський, Новопсковський, Сватівський, Старобільський райони), невеличка частинка Донецької (Слов'янський район) областей України, кілька районів Курської (Суджа) та Білгородської областей, великий простір (Острогозьк, Богучар, Калитва) Воронезької області Росії.

Та й це не все: до Слобідських полків, наприклад, належало з 1708 р. й містечко Котельва (зараз Полтавська область), а в давніші часи (1660 р.) козацький полк із місцевих українців прагнули створити й у Воронежі (сучасному обласному центрі Російської Федерації). Найголовніше, що Слобожанщину часто розуміють не як терен козацьких формувань - Слобідські полки, - а як великий простір, колонізований українськими переселенцями протягом другої половини XVII - початку XVIII ст.

Спробуймо ж із історичною маною виокремити кордон цього утворення. Отже, із західною межею Слобожанщини все більш-менш зрозуміло: після тривалих суперечок та перемовин Московська держава і Річ Посполита 1647 р. проклали між собою кордон по річках (верхів'я річки Терн - Лоза -Сула до гирла Уси Малої - Недригайлівка - Грунь - Псел -Бобрик - Грунь Ташепська - Грунь Черкаська - Котельва -Колонтаєва гать на Мерлі).

Північний кордон визначається доволі складно - з ідеї, це частина колишньої укріпленої Білгородської лінії, мережа фортець на півдні Московської держави від околиць Охтирки до Білгорода й далі через Усерд до Острогозька.

Південний кордон штучний: Бахмут (теперішній Артемівськ Донецької області) і далі смуга, на п'ять верст північніша від колишньої Української лінії. Фортеці тієї лінії: Донецька (св. Петра) - зараз с. Петровське Балаклійського району Харківської області, - Тамбовська (біля с. Лозовсиька того ж району). Михайлівська (с. Михайлівка Первомайського району), Олексіївська (с. Олексіївка поблизу Первомайська), Єфремівська (с. Єфремівка Первомайського району), Параскеви (с. Парасковія Кегичівського району).

Та найскладніший кордон - східний. Українська колонізація на схід насправді розтягнулася на тривалі роки. Виникали нові міста й села. Переселенці здіймалися з насиджених місць, опановували нові простори. Царський уряд прагнув втручатися в процес і напрямок колонізації. На початку XVIII ст. російські чиновники вирішили переселити українське населення з прикордонних міст Острогозького полку (Коротояка, Землянська, Усерда) на південь від Острогозька, по річках Калитві й Білих. Крім переселюваних, на нові землі попрямував новий потік колонізаторів, які заснували слободи Калитву, Мілову, Старобільськ, Богучар. В окремих випадках український колонізаційний процес сягав Дону. Визначити остаточні межі заселення українців доволі складно.

Слід зазначити й важливу деталь щодо назв «Слобожанщина», «Слобідська Україна». До кінця XVII ст. ці назви не були поширеними. Переселялися «на Україну», «на поле», «на слободи». Слово «слобода» - видозмінене «свобода» означало волю поселенців і несплату податків. Перша згадка про «слобідські українські міста» трапляється 1668 р. в листі гетьмана Івана Брюховецького до сумського полковника Герасима Кондратьєва. Чіткості в документації термін «слобідські полки» набув лише на початку 30-х рр. XVIII ст. «Слобожанщина» ж - це штучний український термін для позначення Слобідської України, ним наприкінці XIX ст. скористався Яків Щоголів, назвавши так свою поетичну збірку.