У 20-му ст. Донська земля надала Україні двох видатних науковців-гуманітаріїв, мовознавця Олександра Пономарева, що народився у Таганрозі, і літературознавця Мікулаша Неврлого, який народився у Ростові.

Народився Мікулаш (або Микола, як він себе називав, спілкуючись українською), в чесько-українській родині. Його батько Ярослав був залізничником у Чернівцях, на українській Буковині, за часів Австро-Угорщини. З молодих літ на чеха Ярослава великий вплив мав український письменник Іван Франко, завдяки якому він вивчив літературну українську мову і сильно закохався в усе українське. Мати Мікулаша – галичанка Євгенія Целевич була педагогом. Лихоліття Першої Світової війни і окупація росіянами Західної України закинули родину Неврлих у далекий Ростів, де 15 листопада 1916-го року в них і народився малий Микола.

Перехід у Росії влади до більшовиків та створення непроходимої залізної завіси на кордоні з Європою, не дало змоги родині Неврлих повернутися до батьківщини. Але Ярослав Неврлий з завзятістю узявся за розбудову українського культурного життя в радянській Україні. Тоді, на початку 20-х років 20-го століття, дуже багато кому здавалося, що в УРСР можна побудувати справжню незалежну українську державу. Родина Неврлих перебирається на Україну, де живе у Томаківці, Краснограді, Зінькові, Полтавіта Куп’янську, аж поки не зупиняється у Харкові, тодішній українській столиці. Ярослав Неврлий, знавець шістьох іноземних мов, а також літературної української, влаштовується до праці в Народний комісаріат освіти України, та стає секретарем-перекладачем в наркома Миколи Скрипника.

На радянській Україні, в українській школі, здобув свою першу освіту й МікулашНеврлий. Та на початку 30-х років радянська влада розпочала боротьбу з українським національним рухом в УРСР. У липні 1933-го року був доведений до самогубства Микола Скрипник, і 16-річний Мікулаш відправляється до Москви, де в чехословацькому посольстві добивається отримання документів на виїзд для своєї родини для отримання громадянства на батьківщині предків. Так МікулашНеврлий урятував від загибелі батька й матір, бо в сталінській державі на них чекало тільки знищення.

Але і в Чехословаччині не полишає Мікулаш Неврлий української справи. Тоді до складу цієї держави входила й Закарпатська Україна, яка згідно з мирними договорами після Першої Світової війни мала отримати автономію в країні чехів та словаків. Мікулаш здобуває остаточну шкільну освіту в Ужгородській гімназії, та переїжджає згодом із Закарпаття до Праги, де вирувало значне українське життя і де емігранти з великої України мали більше можливостей в культурному українському будівництві ніж у Польщі або СРСР. Тут, у Празі, МікулашНеврлий знайомиться з видатними діячами української культури на еміграції, поетами Олександром Олесем, Олегом Ольжичем, Євгеном Маланюком, літературознавцем Олександром Колессою. Крім Карлового університету, Неврлий навчається в Українському Вільному університеті, де студіює українську філологію.

Після початку Другої Світової війни МікулашНеврлий долучається до оунівських похідних груп, і доходить з ними до міста Василькова на Київщині. По поверненні бере участь у підпільній боротьбі проти німців у Празі. Участь у Празькому повстанні в травні 1945-го року рятує Неврлому життя у соціалістичній Чехословаччині. Нова влада затуляє очі на участь Неврлого в українському національному русі до війни.

Згідно з договорами, які підписали уряди СРСР і Чехословаччини відразу по закінченні війни, Закарпатська Україна возз’єднувалася з УРСР, але у складі чехословацької держави залишався невеличкий окраєць української етнічної землі – так звана Пряшівщина. МікулашНеврлий вважає своїм обов’язком плекати та розвивати національну свідомість серед українців цього краю. Він активно співробітничає з місцевими українськими організаціями, публікує свої дослідження українською мовою у пряшівському журналі «Дукля». В своїх статтях і дослідженнях МікулашНеврлий розповідає пряшівським українцям про Велику Україну, про її найбільших письменників. Особливу увагу він, певна річ, приділяє творчості Тараса Шевченка, видавши 1954-го року ґрунтовну працю під назвою «Безсмертний Шевченко».

Пропагує Мікулаш Неврлий кращі здобутки української культури і серед чехів та словаків, написавши мовами цих народів літературознавчі праці, що присвячені Тарасу Шевченку та Івану Франку, Лесі Українці та Григорію Сковороді. Дбаючи про взаєморозуміння між пряшівськими українцями та словаками, які на його думку, повинні бути між собою добрими сусідами, МікулашНеврлий видає словацькою мовою дослідження «Хто такі русини?», пише про ті впливи, які мали українська та чехословацька культура одна на одною: «Словацька україніка», «Деякі спільні і відмінні риси українського і словацького романтизму», «Михайль Семенко, український футуризм і словацькі давісти», «Словацька рецепція Кирило-Мефодіївського братства і слов'янська програма словаків», «Українська школа в чеській літературі».

Ще одним важливим завданням в творчості МікулашаНеврлого було донесення до українців Великої України правди про українських письменників 20-го століття, які жили за межами СРСР, або змушені були втікати від радянської влади на еміграцію, і з якими приятелював сам Мікулаш у передвоєнні роки у Празі. В Радянській Україні імена цих письменників знаходилися під забороною, але в більш демократичній Чехословаччині згадувати про них дозволялося. Тож Мікулаш Неврлий впорядковує та видає твори цих забутих в УРСР українських діячів, створюючи ретельні біографії авторів цих творів, у сподіванні, що через чехословацький кордон ці праці зможуть потрапити і до Великої України. Так 1966-го року виходить друком збірка творів Богдана-Ігоря Антонича «Перстені молодості», 1969-го Дмитра Фальківського «Ранені дні», 1991-го Євгена Маланюка «Земна Мадонна» та Олега Ольжича «Цитаделя духа». До цих видань МікулашНеврлийнаписав передмови, подав коментарі, спогади, фотоілюстрації.

Особливо важливою для підняття рівня української свідомості стала праця МікулашаНеврлого про Дмитра Фальківського, яку він видав у Пряшеві. Це було перше посмертне видання творів видатного поета, з докладною бібліографією його творів. Дмитро Фальківський народився на Берестейщині (українській етнічній землі у складі Білорусі), був розстріляний радянськими чекістами у грудні 1934-го року як український націоналіст, його поезія «Очерет мені був за колиску» вважався одним з неофіційних гімнів УПА. Треба було мати значну міру сміливості, аби пропагувати творчість Фальківського у соціалістичній Чехословаччині лише через рік після бурхливих подій Празької весни 1968-го року. Але МікулашНеврлий досягав поставленої мети. Його книги, писані українською мовою, потрапляли до рук українських інтелігентів, які виривалися крізь залізну завісу з СРСР до Чехословаччини, потрапляючи у країну-сусідку у відрядження або на відпочинок. В Радянському Союзі ці книги переписувалися, підпільно передруковувалися, і таким чином розповсюджувалися Великою Україною. Потім радянська система впала, Україна стала незалежною, і праці МікулашаНеврлого отримали свого читача не приховуючись, у вільній державі.

На щастя, український чех, що народився в російському Ростові, дочекався того часу, коли на Україні запанувала воля. Він чекав на це усе своє життя. І незалежна Україна не забула теж його плідної праці. 2003-го року Мікулаша Неврлого обрано іноземним членом Національної академії наук України. Твори його видаються зараз у Києві, Львові та Ужгороді, перекладаються з чеської та словацької на українську мову Василем Шевчуком, Ольгою та Григорієм Булахами. Не забуває Миколу Ярославовича Неврлого Пряшівщина і Україна. Хай пам’ятає його і українська Донщина.

Мікулаш Неврлий.

До змісту