Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 22 вересня 2018 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Народження міста
Сергій Леп'явко - "Коротка історія Чернігова"

Народження міста

Неподалік від столиці України, лише за 130 кілометрів північніше від неї, лежить місто, яке більшість гостей вважає містом-музеєм. Таке враження складається тому, що перед кожним, хто прибуває до нього з боку Києва, відразу після просторів деснянських лугів і лісів відкривається історична частина міста з білосніжними храмами і стародавніми гарматами. Це Чернігів, одне з найдавніших міст України і Східної Європи.

Перше поселення на території нинішнього Чернігова виникло ще кілька тисяч років тому на лівому березі Стрижня поблизу сучасної церкви Михайла і Федора. В наступні часи люди неодноразово селилися понад цією невеликою затишною річкою поблизу повноводної Десни.

Протягом III—V сторіч нашої ери на території сучасних лісопарку Ялівщина й Олександрівки існували кілька ранніх слов'янських поселень. Вчені відносять їх до київської та колочинської археологічних культур. Сліди проживання людей наступних сторіч виявлені також на Кордівці, Лісковиці та на Валу. Однак у ті часи, проживши кілька десятиріч на одному місці, люди переходили на інші землі, а згодом могли повертатись і знову заселяти раніше покинуті місця. Таким чином, і 1500 і 1300 років тому на території сучасного Чернігова були поселення, але їхній прямий зв'язок з містом, яке виникло згодом, поки що не доведений.

Для того, щоб датувати походження міста, важливо виявити такі докази, які свідчать про безперервність існування поселення. Завдяки археологічним дослідженням можна змалювати наступну картину формування Чернігова. Десь в середині IX ст. на території поблизу сучасного парку на Валу поселилися люди, які вирубали ліс і обробляли землю. Сліди зораного поля виявлені безпосередньо на Валу. Очевидно, що й поселення землеробів виникло десь неподалік, найімовірніше - на високому березі понад Стрижнем. Тамтешні мешканці належали до племені сіверян - одного з найбільших східнослов'янських племен, яке проживало на широких просторах від Десни до Сіверського Дінця. Ранній Чернігів міг бути центром одного з дрібних сіверянських племен.

Схоже, що основний поштовх до перетворення невеликого землеробського поселення в місто дали політичні події. В IX ст. сіверяни перебували під владою Хазарського каганату - держави степових кочівників. Наприкінці сторіччя київський правитель Олег відвоював Сіверщину у хазар і приєднав її до Києва. Можливо, кияни перетворили Чернігів на головний осередок своєї влади на Сіверщині і були зацікав-лені в його розвитку. Не випадково, зростання Чернігова як міського поселення розпочинається саме на межі IX - X ст., тобто понад 1100 років тому.

Тісний зв'язок Чернігова з Києвом засвідчила і перша згадка про місто. В 907р. Олег здійснив похід на столицю Візантійської імперії Константинополь (Царгород). Серед давньоруських воїнів, які брали участь у цьому поході були й сіверяни. Олег примусив імператора укласти вигідну для Русі угоду про мир і торгівлю. У договорі з Візантією названо кілька міст молодої Русі й серед них, на почесному другому місці після Києва - Чернігів. Візантія взяла на себе зобов'язання сплатити цим містам данину й надати можливість їхнім купцям вільно торгувати в Константинополі.

Наступного разу Чернігів згадується в середині X ст. у творі візантійського імператора Костянтина Багрянородного “Про управління імперією”. А це значить, що чернігівці вже протягом довгого часу були відомими в Константинополі завдяки участі у військових походах і торгівлі з Візантією.

Оскільки ми маємо лише дві письмові згадки про Чернігів X століття, основним джерелом знань про його найдавнішу історію є археологічні пам'ятки. До найважливіших серед них належать залишки давніх укріплень і кургани.

Основним свідченням виникнення давньоруського міста є поява оборонних споруд. Можна припустити, що перше укріплення майбутнього Чернігова з'явилося на підвищеному краю гори понад заплавою Десни і Стрижня (нині на цій невеликій площадці стоїть пам'ятник Тарасу Шевченку). Поселення почало швидко зростати в північному напрямку, тому наприкінці X ст. для його захисту споруджується новий потужний вал з ровом і стінами. Обсяги виконаних земельних робіт засвідчують, що до будівництва були залучені сотні або навіть тисячі людей. А це, у свою чергу, означає, що місто мало вже досить значне населення, або його правителі мали таку владу, що могли направити на будівництво жителів сільських поселень регіону.

Оточена валом територія стала основною частиною давньоруського Чернігова, як дістала назву Дитинця. Нині вона займає територію парку, який зберіг історичну назву "Вал".

Яскравим свідченням швидкого зростання Чернігова є кургани. В них ховали знатних чернігівців, тому за чисельністю можна визначити, наскільки багатою і впливовою була місцева знать. Кургани з'являються на початку X ст. і зникають після появи християнства на початку XI ст. У Чернігові та його околицях зафіксовано сотні курганів. Курганні некрополі існували на Болдиних горах і поблизу П'яти кутів, де про них нагадує вул. Курганна. Вони тягнулися на північ від Чернігова й розкинулися довкола приміських поселень, зокрема, Шестовиці. Поховання в курганах були різними. Покійників ховали як шляхом покладення тіл, так і через, спалення. Чоловіки-воїни завжди мали з собою зброю. Часто робили групові поховання, коли поряд з чоловіком клали коня або жінку, які мали супроводжувати померлого у потойбічному світі.

Найбільшим чернігівським курганом є Чорна могила. її насип сягає 10 м висоти, а діаметр - близько 40-а метрів. Обряд поховання в Чорній могилі здійснений шляхом спалення. За знахідками речей можна встановити, що тут поховані двоє чоловіків, один з яких був юнаком, оскільки біля нього знайдені залишки дитячої гри "бабки". Можливо, з ними похована й жінка. Спочатку покійників поклали в дерев'яну споруду -домовину або човен-ладдю, на якій давньоруські воїни вирушали в далекі походи. Потім споруду спалили, а зверху над згарищем насипали курган. В ньому знайдено два комплекти дорогого озброєння - мечі, списи, шоломи, кольчуги, щити, а також серпи, відраз медом, горщики з їжею. За тогочасними уявленнями, вважалося, що все це необхідно для життя людей у потойбічному світі. Всі знахідки були обпалені вогнем. А от у верхній частині курганного насипу знайдено два цілі турячі роги, оковані срібними пластинами з орнаментом. Очевидно, з цих рогів пили вино під час обряду тризни, а потім поклали в землю.

За легендами, в Чорній могилі знайшов останній притулок засновник міста князь Чорний. Однак курган споруджено не раніше 960-х років, тобто, насправді, місто існувало ще до народження похованої в ньому особи. У Чернігові збереглося ще два великі кургани - Гульбище та Безіменний, в яких теж поховані знатні воїни. Про це, крім зброї, свідчать залишки дорогоцінного одягу і речей. Пізніші документи й археологічні розкопки свідчать, що в Чернігові існувало ще кілька великих курганів, розміри яких співмірні з Чорною могилою. Один з них називали курганом княжни Чорної. З її іменем пов'язана легенда, що вона була дочкою князя Чорного, а під час нападу на місто ворогів викинулася з вікна високого терему, щоб не потрапити до їхніх рук. Курган стояв поблизу сучасної Красної площі.

Чернігівські кургани утворюють найбільший курганний некрополь на всій території дохристиянської Русі, а Чорна могила є найбільшим поміж усіх давньоруських курганів. Це свідчить, що в Чернігові проживала багата і впливова військово-дружинна верхівка. Чернігівські воїни брали участь у війнах князів Ігоря, Святослава і Володимира. Таким чином, не лише перша письмова згадка, але й кургани дають підстави твердити, що навіть на ранньому етапі своєї історії Чернігів належав до кола найважливіших міст Русі.

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Данило виявив себе видатним адміністратором. Тільки наставали мирні часи - він будував нові міста, села. Він заснував Данилів, Львів, Холм, що його зробив своєю столицею. Приходили до нього «німці і русь, іноязичники й ляхи, - нотував літописець, - идяху день і ніч», і підмайстери і майстри, і ремісники різних фахів, які втікали від татар, «бЪ жизнь и наполниша дворы, окрест града поле и леса». Відзначаючи розмах колонізаторської діяльности, літопис писав, що за Данила у Галичині та на Волині засновано 70 міст, в яких розгорталися промисли, ремесла, будували пишні будівлі, храми. Княжий двір Данила у Холмі став визначним культурним осередком, в якому складали літопис, що став частиною Волинського. Знавці вважають його «перлиною» серед українських літописів. Писав його спочатку «печатник»-канцлер Кирил, а пізніше єпископ Іван. Двір Данила відзначався пишнотою, розкішшю. Як при европейських королівських дворах, тут відбувались турніри, виступали співаки, музики. Вживалося тут різних мов, але панувала латинська, властива тодішнім королівським дворам Західньої Европи. Державу Данила добре знали в Европі: вона репрезентувала і Україну-Русь. В англійській енциклопедії XIII ст. Бартоломея написано: «Галиція розлога й багата країна, quae nunc Rhutenia a pluribus nominatur», себто Галичину ототожнювали з Руссю.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka