Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 16 грудня 2018 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Народні рухи
Іван Крип'якевич - "Богдан Хмельницький"

Народні рухи

Визвольна війна була всенародною. У 1648 р. вся територія України від Лівобережжя до Карпат була охоплена народним повстанням. Усюди піднялися маси селян та незалежних міщан і повели героїчну боротьбу за визволення з-під шляхетського гніту. Повстанці уже в перший рік війни здобули майже всі магнатські замки і фортеці, зруйнували всі шляхетські маєтки і фільварки, нищили шляхту або примушували її втікати до Польщі. У наступні роки війна проти польських панів весь час відновлювалася, і десятки тисяч народних бійців брали с ній участь.

Головною і вирішальною силою Визвольної війни було селянство — найчисленніший клас феодального суспільства. Селянство на своїх плечах ви несло основний тягар війни, а його активна участь у війні наклала на неї відповідний відбиток, характерний для селянських воєн.

У судових, книгах, у скаргах шляхти збереглися довгі списки «збунтованих» селян, що виступали проти панів. Шляхта часто відзначала, що в «ребелії» брали участь всі селяни даного села, вся «громада». Серед повстанців були наймити, «комірники», сільські ремісники — ковалі, шевці, ткачі, люди, які займалися різними промислами,— мельники, шинкарі, рудники, крамарі, заможні селяни, навіть «князі» — старшина із сіл волоського права; зустрічалася також сільська адміністрація — ватамани, присяжні, панські гайдуки, «рукодайні» слуги, дозорці лісів та ін. У загонах виступали і мо-лодь і старі селяни — батьки з синами і зятями, були і жінки 1.

Особливо активну участь у боротьбі проти шляхти брав найбідніший прошарок селянства — сільська біднота, наймити, робітники, зайняті на різних промислах та ін. Згадуючи народне повстання, Самовидець оповідає: «В той час велика скорбота і приниження були значним людям всякого стану від посполитих людей, тобто від броварників, винників, могильників, будників, наймитів, пастухів 2. Шляхта вважала найнебезпечнішими для себе людей, які працювали на найманих роботах. Один шляхтич писав: «Звольте мати око на тих, що маєте по рудах, каменоломнях, гутах, ґуральнях — це непевний елемент, який може,піднятися до повстання» 3. Також і російські воєводи згадували, що у повстанні брали участь «из буд будники» 4. За рахунок повсталого селянства під час Визвольної вій-ни у кілька разів виросло число козаків.

Поряд з селянами численними учасниками визвольної боротьби були міщани, які тоді мало чим відрізнялися від жителів села. У документальних матеріалах насамперед згадуються міські ремісники, наприклад, у Теребовлі — кравці, шевці, пекарі, бондарі, дігтяр, мельник, золотар, маляр, так само і в Калуші, Рогатині, Струсові та ін. 5.

Здебільшого це були незаможні міщани. Багатша частина міського населення з меншою охотою брала участь у повстаннях; так, у Калуші, що був одним з головних центрів визвольного руху, бурмистер і радні відмовлялися від «гультяйства і сваволі», кажучи, що повстанці «привели містечко в неславу» 6.

Незаможне міщанство активно допомагало Запорізькому війську у воєнних діях; так, львівські передміщани подавали допомогу козакам при облозі міста, міщани з Полонного, Острога, Старокостянтинова, Бара під час наступу разом з наступаючими селянсько-козацькими частинами здобували міські укріплення 7. У Галичині жителі понад 30 міст і містечок були активними учасниками Визвольної війни.

Охоче вступала до Запорізького війська дрібна шляхта. До повстанців приєдналася любецька шляхта, яка зазнала багато утисків від магнатів; в одному з універсалів Хмельницький підтвердив, що ці шляхтичі «от початку войни щиро служачи у Войску Запорожском, в кождих потребах добре ставают і за віру православную б'ются» 8. Так само гетьман відзначав заслуги шляхти з Насташки на Київщині, «здавна нам зичливих» 9. У Галичині до боротьби проти польських панів поряд з селянами та міщанами ставали також українські дрібні шляхтичі — Березівські, Винницькі, Витвицькі, Голинські, Грабовецькі, Дрогомирецькі, Княгиницькі, Скольські, Та-томири, Угерницькі, Чайківські та ін. Часто вони виступали великими групами — з Березова — 60 шляхтичів, з Грабівця — 25, з Чайкович — 31. Деякі з них були ватажками селянських загонів 10.

Серед учасників повстань помітне місце займало також православне духовенство. З актових книг Руського воєводства відомо поіменно понад 100 священиків, які брали участь у селянських походах на шляхетські замки і маєтки та на міста; деякі з них були навіть сотниками і полковниками у селянських загонах. Духовенство постачало Запорізьке військо розвідувальними даними 11.

Є деякі відомості про те, як виникали народні заворушення. Рух починався з таємних зборів і нарад. Львівський патрицій Кушевич так писав про підготовку до виступу жителів львівського передмістя: «Вже і в нас з'являються змови, вже сила гультяйства вночі приїздить та від'їздить; вже відбуваються різні зібрання то по церквах, то по кутках і долинах передміських». У Карпатах, біля Волосатого, загін селян збирався у «салашах», тобто у куренях гірських пастухів. У містечку Княгиничах перед першим виступом міщани вночі «учинили між собою спільну раду» 12. На нараді виділилася група, яка брала на себе керівництво виступом, а когось найенергійнішого обирали ватажком. Один з учасників повстання в Галицькій землі, Василь Амброжик, розповідав на судовому допиті: «На той час, коли були бунти в покутському краю, немало обралося старшини, а саме Крокос з Кунашева, Латусь з Обертина; Олекса Чеважка з Олешня, Яремко Попович з Товмача; ці, як сотники, зібравши до себе немалі купи, напали на Галицький замок» 13. Вислів «обралося старшини» можна б розуміти, що вони самі себе зробили сотниками. Але в дальшому розвитку повстання всюди бачимо виборний принцип. Коли треба було вирішити якесь важливе питання, відбувалося зібрання всього населення, або «громада» (так здавна називалися збори всіх жителів села чи міста). У с. Зволі, коли передовий загін не міг справитися з шляхтою, зібрали «всю громаду». В Бабині біля Калуша «всіх від священика оповіщено і скликано бабинську громаду». Такі ж наради згадуються в містах Теребовлі, Чорткові, Бучачі 14. «Громади» готували збройні сили до виступу. У багатьох місцевостях селяни складали просто «купу», збройний загін. У Торському старший загону називався «ватаг», як у горах старший пастух. Деколи селяни кликали собі на допомогу досвідчених народних воїнів — карпатських опришків, як це мало місце у Стужиці, коли керівниками нападу на панський двір селяни запросили опришків з-за Бескиду. Але одночасно у містах і містечках були загони, організовані на військовий лад. Звичайною військовою одиницею виступала сотня; це був загін необов'язково з 100 учасників — деколи склад його досягав кількох сот чоловік. У Теребовлі міщани за «звичаєм козаків поділилися на сотні», так само і в інших містах згадуються сотники. Де кількість повсталих була більша, там очолював їх полковник. Полковниками називали Яремка Поповича в Товмачі, попа Івана з Грабівки біля Калуша, попа Василя з Озерян. Зрештою, повстанці охоче називали себе козаками 15. Коли ж на територію повстання прибували запорозькі полки, селянські загони входили з ними у взаємодію, а то й просто вливалися до їх складу.

Селянські загони здебільшого були піші, рідше — кінні. За озброєними полками тягнулися валки возів, які підвозили харчі і забирали здобич. Озброєння народних військ теж було різне. Селяни, особливо спочатку, виступали з примітивною «сільською зброєю»: косами, сокирами, ціпами, вилами, киями — «що хто мав». У міських частинах була вогнепальна зброя, бо міщани здавна зобов'язані були мати рушниці та порох для оборони міста. Пізніше також і селянські загони у здобутих замках і маєтках знаходили собі немало зброї; наприклад, у Бережниці один селянський загін захопив вісім «каменів» пороху, півтисячі зарядів до гаківниць, 300 «кобильних куль» кілька мушкетів; у Мачишині серед трофеїв були гармати, пістолети, палаші. Деякі більші загони мали свою артилерію — сотні з Калуша йшли у похід з гарматами, гаківницями, «кобилами», сотні з Добромиля — з гарматами. Деякі загони мали свою військову музику, частіше бубни. Краще організовані загони виступали під своїми прапорами — такими були сотні з Заболотова, Калуша, Добромиля, міщани із Зборова 16.

Загони бували різні за кількісним складом. Деколи проти панів вибиралися невеличкі ватаги. Так, із села Губина вийшов загін у складі п'яти селян, які називали себе опришками. На Холмщині, біля Горая, на панів-утікачів напав загін з 18 міщан і 5 чоловік з лісової сторожі. У похід із Київця пішов загін з кількох десятків чоловік. Проте в міру поширення повстання, під проводом талановитих ватажків виростали великі полки, по кілька тисяч чоловік. У похід на Крехівці, на Дрогобиччині, зібралося до тисячі селян і міщан. На допомогу міщанам Дрогобича прийшло 2 тис. селян, стільки ж брало участь і в поході на Липське. В Калуському районі на панські замки відправлялося по 3—4 тис. повстанців. Групу попа Івана з Грабівки обчислювали у кілька тисяч чоловік. Нарешті найвидатніший з народних полководців у Галицькій землі Семен Височан організував військо, яке налічувало 15 тис. чоловік 17.

Народні війська мали своєрідну тактику. Виступи інколи ретельно готувалися, але частіше вони виникали стихійно, несподівано. Коли районі з'явилися пани-утікачі, селянський загін зразу ж збирався і вихіЛщв назустріч ворогам. Так, у с. Сільці ватажок Драбчик вночі підняв селян, і вони напали на багатих міщан, що спинилися поблизу села у полі. В Якторові, як тільки приїхали панські урядники, «не знати звідки вихопилося багато люду, як піддані з Якторова, так ченці, і з криком кинулися на шляхтичів. У містечку Підкамені «гучним голосом» оголошено, що в Роздолі з'явилася шляхта І треба негайно вирушити у похід. Напад відбувався вночі або ранньою годиною, щоб ворога захопите зненацька. Наступ починали раптовою стрільбою з рушниць і гучними криками, щоб поширити страх у стані ворога; часто кричали «галай», «галай», як татари. Зберігся один детальніший опис нападу добромильського загону на укріплений шляхетський маєток у Ляцькому. Тут наводяться такі деталі: «Приєднали з сіл багатьох підданих і вдерлися до села воєнним способом, на зразок збунтованих козаків — деякі пішо, інші верхи, озброєні гарматами і рушницями, довгими і короткими, сірчаним порохом і кулями, косами, сокирами, залізними списами, прапорами, бубнами та ін. Зайняли корчму, укріпили її гаківницями і провели спільну нараду. Тоді, покладаючись на численність юрби і зброї, громадно, ворожим способом виступили до відкритого бою, оточили двір, з гуком і шумом, безнастанно викидаючи кулі з невідомої зброї, та іншими наступами і воєнними рухами майже до заходу сонця штурмували, налягали, нападали. Гордо закликали до бою, кидаючи такі погрози: «Стривайте, ляхи, будемо вас на палю саджати!» 18.

Виступаючи проти феодального гніту, селяни розправлялися з панами або проганяли їх, руйнували замки та фільварки, ділили майно. Взагалі нищили все те, що нагадувало їм про привілеї панів і про безправне становище. Але писемні документи учасників народного руху, в яких висловлювалися їх вимоги і бажання, не збереглися. Погляди повстанців відомі тільки з випадково записаних висловлювань, а найбільше із скарг панів на селян або з судових свідчень. Опришки, що потрапили у полон біля Кам'янця-Подільського, заявляли на допитах, що вони не мали зв'язків з козаками, а взялися за зброю «самі добровільно, з ненависті до неволі і не можучи стерпіти польського панування». Міщани з Княгинич, переслідуючи панів-утікачів, гукали: «Бий, гони тих гусятників — не залишати тепер жадного ляха на світі». Селяни з Луб'ян погрожували шляхті: «Тепер таких синів, як ви, будемо убивати». Селянин Калин з Дадушич, зустрівши свого пана, кричав: «От і я жовнір, козак — якщо тебе давніше не убив, тепер уб'ю!». Селяни з Яворова, оточивши панів, гукали: «Чути того ляха — ще козаки не дали їм про себе знати!» Дрібний шляхтич Андрій Струтинський з Новоселець закликав селян убити пана Новосельського, «бо це лях і бував жовніром, силу ваших і наших, Русі благочестивої поубивав». Старий козак Федина з Рашкова запевняв: «Перше язики людські назад обернуться, ніж ляхи над нами будуть панувати». У скаргах польської шляхти раз у раз повторюються вислови, що селянські «бунти» почалися «з невблаганної ненависті до католиків і поляків», «до польської тиранії», «до католицької віри», «з ненависті до людей шляхетського стану» 19.

Визвольна війна мала характер загальнонаціональної війни . Проте це твердження треба прийняти з деякими застереженнями: це була, з одного боку, боротьба народних мас проти шляхетського ладу, проти феодалізму, з другого — боротьба різних груп українською народу проти гніту шляхетської Польщі. Різні соціальні групи проявляли свої погляди і прагнення. Виступи селянства та міського «поспільства» були , насамперед виразом ненависті до панів і бажання знищити своїх експлуататорів. Селяни нещадно руйнували і палили шляхетські маєтки та господарства, безжалісно убивали панів, панських орендарів та їх вірних слуг. Слово «лях» означало «пан». Селяни нищили не тільки польську, а й українську шляхту. Так, на початку народного руху були знищені маєтки брацлавського воєводи Адама Кисіля і київського каштеляна Максиміліана Бржозовського, які вважалися представниками українського православного панства; ледве живий лишився після різних пригод чернігівський комірник, український шляхтич Прокіп Верещака; шляхетський літописець Яким Єрлич потай утік з свого села від «збунтованого хлопства» і переховувався у київських православних монастирях. З Житомирщини втекли в «польські краї» українські шляхтичі Стрибиль, Вишпольський, Кевлич, Волянський та ін., селяни убили Олександра Немирича 20. У Галицькій землі були знищені маєтки української шляхти Височанських. Витвицьких, Голинських. Дубравських, Довжанських, Шумлянських та ін., були вбиті шляхтичі Василь Струтинський і Юрій Семигинівський 21. Селянські маси прагнули повністю ліквідувати шляхетський лад і визволитися з-під гніту панів.

Заможна верхівка — багате міщанство, шляхта, що пристала до повстання, духовенство — вела боротьбу проти польських магнатів, шляхти, польського міщанства та католицького духовенства. Проте вони й не думали про будь-які зміни феодального ладу, а, навпаки, бажали зберегти класові, станові привілеї — міські, церковні, шляхетські — прагнули поширити свої права і зайняти місце польських панів. У заявах вони більше підкреслювали національні та релігійні мотиви, виступали проти «польського панування», «польської тиранії», підносили права «благочестивої Русі», висловлювали побажання, «щоб віра руська поширювалася» і водночас замовчували потребу соціаль-ного визволення народних мас.

Так серед учасників Визвольної війни виділялися два напрями: один радикальний, представлений селянством і міським «поспільством», другий — поміркований, до якого належали заможні верстви населення — українська шляхта, козацька старшина та вище духовенство. Поділ був приблизно такий, як під час Селянської війни в Німеччині 1520 р., де, за словами Енгельса, проти консервативно католицького табору виступали опозиційні партії: одна — революційна, партія селян і плебеїв та друга — бюргерсько-поміркована, партія нижчого дворянства і бюргерів 22.

Проте характер боротьби визначали народні маси. Під натиском радикальних елементів навіть заможні «статечні» люди були змушені брати участь у війні, як про це оповідав Самовидець: «І на тог час туга великая людем всякого стану значним била и наругання от посполитих людей, а найболше от гултайства, то єсть от броварников, винників, могильников, будников, наймитов, пастухов, же любо би який человік значний и не хотіл привязоватися до того козацкого войска, толко мусіла задля позбитя того насмівиска и нетерпимих бід в побоях, напоях і кормах незвичайных, і тії мусили у войско приставати до того козацтва...» І в іншому місці: «...же навет где в городех били і права майдебурские — і присяглиє бурмистрове и райци свої уряди покидали і бороди голили, до того войска йшли: бо тиї себі зневагу держали, которий би з бородою неголеною у войску бил. Так диявол учинил себі сміх з людей статечных» 23.

Маси селянства і незаможного міського населення йшли на боротьбу проти шляхти з надзвичайним ентузіазмом. 1649 р., як розповідали російські розвідники, на війну пішло з Лівобережжя все чоловіче населення — «запорізькі козаки и всякі сільські рільничі люди, кінні і піші... і в містах залишились тільки старі люди та дуже малі» 24. У критичний момент, після невдачі під Берестечком селянство не тільки не припинило боротьби, а з небувалим завзяттям і великою силою виступило проти наступаючих шляхетських військ і допомогло Хмельницькому організувати нову армію. Воєнні спостерігачі та літописці записали багато випадків індивідуального героїзму окремих учасників повстання та самопожертви цілих груп, які відважно боролися з шляхтою та її військами. Так, у Бобруйську 1648 р. козацька застава, оточена шляхетським військом, вирішила не здаватися, зачинилася у дерев'яній вежі і спалила себе 25. Під Збаражем і Зборовом селяни так відважно і з такою зневагою до смерті йшли здобувати сильно укріплені польські позиції, що викликали велике здивування шляхти.

Під Берестечком прославився один козацький загін, який потрапив в оточення, про що оповідав очевидець-поляк: «Козацький загін, що м складався з двохсот або трьохсот людей, укріпився на одному острівці і сильно та одчайдушно відбивався від наших. Хоч пан краківський (Микола Потоцький) наказав подарувати їм життя, вони знехтували це, на знак свого рішення витрясли із своїх гаманців гроші у воду та оборонялися від наших так міцно, що аж піхота мусила наступати на них лавою. І хоч їх було розгромлено і розігнано з острова, все-таки вони пішли на болота, не хотіли здатися і треба було докінчувати їх по одному. А один з них захопив човен і на очах короля та всього війська дав зразок немужицької хоробрості; кілька годин на тому човні оборонявся, незважаючи на стрілянину (чи то його випадком не потрапляли, чи то кулі не хотіли його займати); аж його один мазур, з Цеханівського повіту, роздягнувшися догола і по шию бродячи, зранив косою, а потім жовнір, проткнувши списом, доконав» 26.

Під час облоги містечка Буші на Поділлі у 1654 р. дружина сотника Зависного, після того як вбили її чоловіка, стала на чолі оборонців міста, а в критичний момент підпалила бочку пороху і загинула під руїнами замку. Там же шляхетське військо оточило загін селян, які сховалися в печері; селяни відбивалися вогнем рушниць, не бажаючи здатися, і поляки залили печеру водою 27.

Селяни героїчно відмовлялися давати будь-які відомості про рух військ. Польський офіцер писав: «Це найгірше, що ми не маємо вістей про ворога; бо шпигунів не можемо добути, а у бранців ані добром, ані муками не можемо нічого допитатися» 27.

Боротьба селянства, яке було вирішальною бойовою силою Визвольної війни українського народу, розхитувала основи феодального ладу.

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

У низці найдавніших і маловідомих постатей української історії найцікавішою особистістю є князь Кий. Та й чи може не збуджувати нашу цікавість історична особа, що дала своє ім'я древній столиці, започаткувала витоки нашої державності. Водночас Кий є найбільш загадковою постаттю. І справа полягає не стільки в тому, що сучасний історик дивиться на Кия крізь запаморочливу товщу часу в п'ятнадцять століть, скільки в непевності й невизначеності рідкісних відомостей про нього. У ледь жевріючому світлі гранично скупих свідчень джерел він виглядає особою, котра майже повністю належить до легендарного світу.

Уперше Кий з'являєт

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka