Комплекс земельних гербів можна по-праву вважати окрасою цілої козацької геральдики, адже подібний феномен важко знайти в будь-якій іншій геральдичній системі, що передувала або була сучасна козацькій. Для європейської геральдики характерною була наявність земельних гербів лише у великих регіонів, які склалися на основі державних утворень феодальної доби. Натомість в козацьких державно-політичних утвореннях бачимо цілу систему гербів не лише для територіально-адміністративних одиниць першого порядку (паланки, полки, повіти), але і для таких дрібних територіальних комплексів як сотні, на які ділилася територія Гетьманщини та Слобідської України. На всій території Європи не знаходимо подібних прикладів коли територіально-адміністративна одиниця нижчого порядку, що містила в своєму складі одне містечко і кілька сіл, могла розпоряджатися власним гербом. При цьому, варто наголосити, що подібна практика була не поодиноким виключенням, а загальним правилом: власний геральдичний знак мала практично кожна сотня.

Козацька земельна геральдика як комплекс склалася порівняно пізно – в 1-й пол. XVIII cт., до цього бачимо хіба що поодинокі зразки земельного герботворення, такі, скажімо, як полкові герби Корсунського полку, що походять з 3-ї чверті XVII ст. ¹⁸⁸, і, можливо, окремі паланкові герби Запоріжжя та полкові герби Слобідської України ¹⁸⁹, що могли з’явитися в кін. XVII – на поч. XVIII ст. Що ж стосується Гетьманщини, то процес набуття полками та сотнями власних гербів і використання їх на полкових та сотенних печатках, а згодом і знаменах, безпосередньо пов’язаний з утворенням наприкінці 1-ї чверті XVIII ст. нових органів місцевого управління – полкових і сотенних канцелярій ¹⁹⁰.

До цього часу управління відповідною територією знаходилося в руках полковника, влада якого була обмежена загальнополковою козацькою радою, а рада полкової старшини виступала в якості дорадчого органу. Ці два колегіальних органи влади не мали постійного характеру і сталих компетенцій, через що всі нитки управління зосереджувалися безпосередньо в руках самого полковника. Під його ж безпосереднім керівництвом знаходилися і полковий писар, що був фактично особистим писарем полковника, і полкова канцелярія, що як правило розміщувалася в будинку полковника ¹⁹¹. Подібну ситуацію спостерігаємо і в разі з сотнями.

Цілком закономірно, що за таких умов не виникало якоїсь нагальної потреби у використанні осібних полкових і сотенних печаток, оскільки їх фактично заступали собою приватні або приватно-посадові печатки відповідних полковників і сотників. Така практика встійнилася ще за часів Визвольної війни ¹⁹² і тривала впродовж всієї 2-ї пол. XVII – на початку XVIII ст. ¹⁹³. Разом з тим, доволі часто при офіційних документах полкових і сотенних урядів бачимо використання міських печаток відповідних полкових та сотенних осередків. Подібна практика пов’язана з тим, що тривалий час діяльність полкових і сотенних урядів не потребувала певного спеціального діловодства з дотриманням різних формальностей та великим листуванням, в тих же випадках, коли справа вимагала спеціальних записів, то зверталися до тих установ, де діловодство вже стояло на належному рівні – в ратуші та магістрати ¹⁹⁴. Доволі часто і сам розгляд таких справ проходив безпосередньо в самих будинках ратуш або магістратів.

Початково козацька старшина зверталася за допомогою в судових справах до ратуш через небажання розширювати штат службовців і заводити окремі судові книги, тим більше, що ратуші завжди були до послуг козацької старшини. Від кінця XVII ст. козацтво поступово опановує ратуші та магістрати, перетворюючи їх на місце полкових і сотенних судів ¹⁹⁵. Внаслідок цього в суто полковій та сотенній документації все частіше починають з’являтися акти, завірені міськими печатками ¹⁹⁶.

Ситуація докорінно змінюється від 1722 року, коли з’являється розгалужена система місцевого управління – полкові та сотенні канцелярії, з чітко визначеним колом компетенцій і значним штатом службовців. Діяльність таких установ вимагала використання урядових печаток, в зв’язку з чим постає необхідність в створенні системи земельних гербів, які мали використовуватися на цих печатках в якості атрибутів на означення місцевого самоврядування і повноважень місцевих органів влади. На це вказує, зокрема, законодавчій кодекс “Права по которым судится малороссїйскїй народъ”: “При всякихъ канцелярїяхъ и судахъ обыкновенная печать имѣетъ быть, с приличнымъ надписанїемъ около герба того, какїй где издавна содержитъся и изображаетъся” ¹⁹⁷.

Вже від 1723–1724 р.р. (печатки Батуринської сотні та Чернігівського полку), маємо перші приклади використання урядових печаток з зображенням відповідних земельних гербів ¹⁹⁸. Нагальна потреба зумовила швидкий процес набуття територіально-адміністративними одиницями власних гербів, зображення яких розміщують на урядових печатках і військових прапорах бойових одиниць козацького війська.

Звичайно, не скрізь і не завжди цей процес проходив синхронно і злагоджено. Так, неодноразовими є приклади, коли через значний проміжок часу після 1722 року, а то й до самого кінця існування Козацької держави, в практичному вжитку полкових і сотенних урядів зберігаються печатки відповідних посадових осіб або міські печатки відповідних полкових та сотенних осередків. Приміром, в якості полкових печаток Полтавського і Прилуцького полків полкові канцелярії використовували приватно-посадові печатки відповідних полковників – Андрія Горленка ¹⁹⁹ і Гната Галагана ²⁰⁰.

Дівицька сотенна канцелярія доволі тривалий час затверджувала власні офіційні документи приватними печатками своїх сотників з родини Селецьких ²⁰¹, Хмелівська сотня користувалася печаткою сотника Андрія Шкляревича ²⁰², а Пирятинська сотня ще в 70-х р.р. XVIII ст. застосовувала в своєму діловодстві міську печатку сотенного осередку ²⁰³. Подібній ситуації сприяло дві обставини: по-перше – тривале перебування на посаді полковника або сотника однієї особи, або й утворення цілих полковницьких чи сотницьких династій на тому чи іншому уряді, через що приватні або навіть родові герби відігравали фактично роль земельних (полкових і сотенних) гербів; по-друге – поступове підпорядкування міського управління козацькій старшині.

Остання з названих обставин, крім всього іншого, мала також свій вплив на земельне герботворення. З огляду на що необхідно принаймні коротко зупинитися на взаєминах між територією та містом в Гетьманщині. Від кінця XVII ст. присутність козацької старшини в ратушних судах набуває постійного характеру, і невдовзі ми вже бачимо як козацькі чини все частіше зустрічаються в ролі голів ратушних судів і перетворюють останні на козацькі суди ²⁰⁴. За таких умов діяльність козацьких та міських органів влади йде практично паралельно, і у XVIIІ ст. ми вже фактично спостерігаємо наявність козацько-міщанських урядів, які розглядають справи козацтва і міщанства без певного поділу.

Провід в таких мішаних урядах зберігала за собою козацька старшина, яка підбиває під свою владу міщанство та їхні органи самоврядування. Особливо помітне це явище в менших, непривілейованих, містечках, які не мали змоги чинити більш-менш організований спротив наступу козацької старшини на їхнє самоврядування. Закономірним, в такому разі, ставало використання сотенними урядами міських печаток в якості сотенних урядових, оскільки сотенні канцелярії не бачили необхідності у виготовленні окремих печаток, які б фактично дублювали наявні міськи печатки, що й так знаходилися в повному розпорядженні козацької старшини.

Найпомітнішим це явище є на теренах Полтавського і Гадяцького полків, де ми практично не знаходимо сотенних печаток, натомість бачимо широке використання міських печаток при документах виданих з сотенних канцелярій. Поширеною є й зворотня ситуація, тобто, коли сотенні печатки заступають собою міські печатки відповідних сотенних осередків. Ця ситуація особливо характерна для Чернігівського полку, де лише кілька сотенних осередків використовували власні міські печатки, в той час як переважна більшість містечок користувалася в своєму діловодстві відповідними сотенними печатками.

Подібний симбіоз земельної (полкової, і особливо сотенної) та міської сфрагістики, а разом з тим і геральдики, був зумовлений тими соціальними процесами, які відбувалися в українському суспільстві у XVIIІ ст. (особливо починаючи з другої чверті), і характезувалися обмеженням міського самоврядування з боку козацької старшини, та його частковим розчиненням в козацькому устрої. Звичайно таку практику не можна вважати загальною – в більшості випадків міські та сотенні уряди користувалися в своєму діловодстві окремими урядовими печатками, але соціальні умови та суспільно-політичний розвиток, безсумнівно, впливали на взаємини між територією та містом, на їх діловодство, на сфрагістичну практику, а разом з тим і на герботворення козацьких міст і земель.

Так, взаємовплив між земельною та міською геральдикою Гетьманщини зумовив поширення практики запозичення земельними гербами сюжетів з міських гербів відповідних полкових та сотенних осередків. Очевидною є подібність між, скажімо, стародубськими, миргородськими або переяславськими полковими та міськими гербами. Не менш промовисті факти знаходимо при порівнянні окремих сотенних і міських гербів. Приміром, герби Лохвицької, Роменської, Пирятинської, Хорольської, Баришівської, Новгородської та ін. сотень мають безсумнівне походження від міських гербів відповідних сотенних осередків ²⁰⁵.

Поруч з тим, і в даному разі не варто переоцінювати ступінь впливу міської геральдики на земельну, адже при детальному співставленні цих груп гербів стає очевидним, що вони складають окремі геральдичні комплекси, що різняться як за своїм практичним застосуванням, так і за змістом. В останньому випадку маємо на увазі, що при порівнянні всіх відомих на сьогодні міських і земельних гербів Війська Запорозького (Гетьманщини), беззаперечним стає той факт, що в більшості випадків полкові та сотенні герби мають відмінне від міських гербів, відповідних полкових та сотенних осередків, походження.

На сьогодні відомі герби 111 полків, повітів (територіально-адміністративні одиниці, що з’явилися в 1763 році внаслідок судової реформи гетьмана Кирила Розумовського) та сотень Гетьманщини і 92 міст, полкових та сотенних осередків. В 61 випадку зафіксоване одночасне використання гербів полком чи сотнею і відповідним полковим чи сотенним осередком (в інших випадках або міста не мали власних гербів, або сотенні канцелярії користувалися печатками сотенних осередків чи сотенної старшини). З наявної 61 пари земельних та міських гербів, на прикладі яких ми можемо реально простежити ступінь впливу міської геральдики козацької доби на полкові та сотенні герби, в 37 випадках бачимо абсолютно відмінні сюжети. Лише в семи випадках герби полків чи сотень повністю співпадають зі змістом гербів власних осередків. А ще в 17-и випадках подібність між відповідними земельними та міськими гербами є частковою.

50-і роки XVIII ст. – час розквіту земельного герботворення Гетьманщини. На цей час практично всі полки та сотні Війська Запорозького вже мали власні герби, які знаходять своє широке застосування не лише в урядовій сфрагістиці, але й в козацькоиу прапорництві ²⁰⁶. Згідно з ордером гетьмана Кирила Розумовського, від 8 березня 1755 року, на сотенних прапорах мали використовуватися, поруч з державним гербом, відповідні сотенні герби: “на оних Знаменах велеть быть Гербу націи і зъ другой сторони тои Сотнѣ в которую оное Знамено ісправляемо будетъ” ²⁰⁷. В окремих випадках на зворотньому боці сотенного прапору могли вміщувати герб полку, до якого належала відповідна сотня ²⁰⁸.

Герб Лубенського полку на малюнку сотенного прапору в листі полковника Івана Кулябки 1758 року

З огляду на децентралізованість процесу герботворення варто було б сподіватися, що земельна геральдика міститиме в собі найрізноманітніший і не зв’язаний поміж собою комплекс сюжетів та фігур. Але всупереч цьому, козацька земельна геральдика вирізняється одноцільністю, як в своєму смисловому наповненні, так і в зовнішньому оформленні (що виражалося, скажімо, в широкому використанні в полкових та сотенних гербах позащитових елементів повного герба, таких як шолом, клейнод, намет та ін.), якої не завжди вдавалося досягати навіть в тих державах, які мали централізовану систему герботворення.

Абсолютно переважаючим, і навіть домінуючим, сюжетом земельної геральдики Гетьманщини є військова тематика. З наявних 156 полкових та сотенних гербів, інформація про які є в нашому розпорядженні, зображення зброї присутнє в 51 земельному гербі. В 71 випадку на гербах присутні зображення хреста, зірок та півмісяця, які мають виразний зв’язок з мілітарною символікою, репрезентуючи звитяжність та рицарські чесноти козацтва. Ще в одинадцяти випадках на гербах бачимо зображення різноманітних архітектурних споруд, що виконували оборонну військову функцію (твердині, замки, вежі, мури, брами та ін.). Таким чином сюжети, які так чи інакше пов’язані з військовою тематикою, присутні на 112 полкових та сотенних гербах, тобто на 72 відсотках всіх земельних гербів ²¹⁰.

Виразним зразком політичної символіки є зображення на гербі Сенчанської другої сотні Лубенського полку. На її сотенній печатці від 1760 року було вміщено герб ²¹¹, який за своїм виглядом є повністю тотожнім до зображення родового герба Курч, єдиним носієм якого на Лівобережжі був гетьман обох боків Дніпра Іван Мазепа, після смерті якого даний герб на лівому боці Дніпра повністю вийшов з ужитку ²¹². Той факт, що на сотенній печатці, більше ніж через п’ятдесят років після смерті гетьмана, з’являється його родовий герб, може свідчити лише про одне – популярність серед козацтва постаті Івана Мазепи та його політичного курсу на досягнення державної незалежності Війська Запорозького. Подібний приклад політичної символіки є справді вражаючим з огляду на всі ті ризики, на які наражали себе автори сотенного герба. Але ще більш вражаючим було те, що подібна політична декларація не була поодинокою. На міській печатці Чорнух від 1759 року мало того що подано родовий герб Мазепи, його ще й оточено лавровим вінком, як символом перемоги ²¹³.

Родовий герб гетьмана Івана Мазепи на печатках Сенчанської другої сотні та міста Чорнухи

Паланкові печатки Війська Запорозького Низового

Звичайне зображення даного символу являло собою коло з трьома відгалуженнями в середині, які символізують луснувше сім’я з брунькою і двома відгалуженнями з боків. Подібне зображення представляє початкову фазу росту рослини – символ життя, що народжується ²¹⁶. Про невипадковість використання даного символу в запорозькій геральдиці свідчить зображення на приватно-посадовій печатці протовчанського полковника Осипа Рубана, центральним сюжетом якої є малюнок молодого паростка серцеподібної форми з луснувшим насінням ²¹⁷.

Печатка протовчанського полковника Рубана 1769 року

В свою чергу на інгульському гербі, а також першій печатці Бугогардівської паланки вміщено стилізоване зображення галузок, символіка яких тотожня за своїм змістом до символіки пагонів з першого самарського герба. Це ті ж самі символи життя, його буяння та розквіту. Особливістю зображення на бугогардівському та інгульському гербах є форма окремих листочків на цих галузках – у вигляді замкненого кола, що наближається за своєю конфігурацією до овалу з загостренням на долішньому краї, й до того ж пусте в середині. Галузки чи листочки не мають такої форми в природі, але подане зображення своїм виглядом нагадує насіння, яке починаючи з києво-руських часів мало саме таку стилізацію – з зовнішньою облямівкою іншого кольору (в основному облямівка жовта, середина блакитна). Доволі незвичним є також спосіб поєднання пагона з насінням – воно начебто прищеплене до галузки. Подібним чином в ХІ – ХІІ ст. зображували процес запилення рослин – символ продовження життя ²¹⁹.

Привертає до себе увагу широке використання в паланкових гербах фігури дикої кози, а також пов’язана з нею символіка. Поява даного зображення в земельних гербах Запоріжжя (Протовчанської та другої і третьої видозмін Бугогардівської паланок) зумовлена впливом народної етимології, яка, зважаючи на подібність між словами “коза” і “козак”, виводила походження останнього слова від першого. Подібне тлумачення зустрічаємо вже в працях польських істориків ХVІІ ст. ²²⁰. Виходячи з даної обставини, можемо з великою часткою вірогідності твердити, що зображення даної фігури є ні чим іншим як збірним образом запорозького козацтва.

Особливу увагу варто звернути на зображення, яке подане в гербах Бугогардівської паланки – дикої кози зі списом, що підкреслює військовий аспект символіки названих гербів. В даному випадку алегоричне зображення козацтва можна інтерпретувати як символ оборони українських земель, що знаходить свою пряму аналогію в державному гербі Війська Запорозького Низового (“козакъ зъ самопаломъ”). Разом з тим іконографія зображень на бугогардівських печатках дає підстави стверджувати про сприйняття запорожцями даного символу як священного. На це може вказувати вражаюча подібність між фігурою, яку бачимо на третій видозміні герба Бугогардівської паланки та традиційним християнським символом “ягня з прапорцем”, що від давніх часів вважався алегоричним зображенням Ісуса ²²¹. Щоправда, в разі з бугогардівським гербом маємо докорінне переосмислення символіки прототипу – замість ягня, як символу смиріння, бачимо дику козу – символ свободолюбності, швидкості та непереможності, а замість довгого хреста з прапорцем знаходимо зображення зброї – спису.

Іншим зразком політичної символіки в паланкових гербах є зображення князівських корон на печатках Самарської, Кодацької та Орільської паланок. В подібний символічний спосіб запорожці намагалися підкреслити автономний статус Вольностей Війська Запорозького, які чим далі то все більше потрапляли під нівелюючий імперський тиск, що загрожував самому існуванню Запорозької держави.

Найпізніше комплекс земельних гербів склався на теренах Слобідської України (хоча перша печатка одного зі Слобідських полків походить ще від 1691 року ²²²), що й не дивно з огляду на вторинність процесів герботворення на слобідських землях по відношенню до аналогічного процесу в Гетьманщині. Слобідська геральдика, що перебувала на перехресті впливів запорозької, надніпрянської (Лівобережжя) та московської геральдики, увібрала в себе певні елементи кожної з них, хоч і не в рівній мірі.

Визначальним був, і залишався до самого часу скасування автономії Слобідських полків, вплив геральдичної традиції Війська Запорозького (Гетьманщини). Пам’ятки земельного герботворення Слобідської України, які відомі нам за зображеннями на урядових (полкових та сотенних) печатках і козацьких прапорах, мало чим різнилися від аналогічних зразків земельної геральдики Гетьманщини, як за своїм зовнішнім оформленням, так і за внутрішнім змістом. На слобідських гербах бачимо все ті ж сюжети – козацьку зброю, хрест, зірки, півмісяць, частим є також використання позащитових елементів повного герба ²²³. Впливи московської геральдики на герботворення слобідських земель пов’язані в першу чергу з заходами імперського уряду, щодо реорганізації Слобідських козацьких полків, які було розпочато в 1732 році князем О.Шаховським ²²⁴. Вони, крім всього іншого, зачепили також сферу місцевої земельної геральдики та прапорництва. Якщо до цього часу на полкових та сотенних прапорах і печатках використовувалися емблеми та герби, які було розроблено безпосередньо на місці, то відтепер, за задумом князя Шаховського, їх мали замінити герби створені централізовано. Зокрема, в імператорському указі про це говориться так: “... князю Шаховскому ... велено в Слобоцкия полки і в регулярные роты здѣлать по представленію ево генерала и ковалера знамена а какимъ гербамъ быть сочинить в Военной Колегіи и Геролдьмейстеру и для того в тѣ мhста ежели какия вѣдомости потребны будутъ тѣ сообщить ему обстоятельно” ²²⁵.

Перед цим, на початку 1734 року, князем Шаховським була проведена робота по збору відомостей про наявність та зовнішній вигляд полкових та сотенних знамен Слобідської України ²²⁶. Всю віднайдену інформацію було переадресовано в Академію наук з вимогою підготувати необхідні проекти гербів: “Тогожъ Сентября 12 дня по опредѣлению Военной Колегии велена присланныя прі той промееморіи вѣдомости и рисунки отослать в Десиансъ Академію и велетя онымъ полкамъ по правиламъ геролдическимъ здѣлать новыя гербы по состоянию тамошнихъ мѣстъ и для разсмотрѣния прислать рисунки съясными о всемъ написаниемъ в Военную Колегию немедленно” ²²⁷.

Виконання поставленого завдання було доручене професору Академії наук Іогану Симону Бекенштайну, який невдовзі подав на розгляд Військовій Колегії проект 41 полкового герба. В розроблених І.С.Бекенштайном гербах було відображенно особливостві ландшафту відповідних полкових осередків, історичні події та етно-політичну ситуацію в регіоні, військове мистецтво слобідського козацтва та ін. ²²⁸.

Крім цих, розроблених в Академії наук гербів, було створено ще декілька проектів полкових гербів Слобідської України, автор яких в своїх розробках спирався виключно на геральдичне опрацювання назв головних міст Слобідської України, тобто запропонував для всіх полків гласні герби: „для Сумського – на червоному тлі патронна сума по м.Сумах, а на ній лебідь за головним містечком Лебединим. Для Охтирського полку – на зеленому тлі фортеця по головному містечку Городні. Для Харківського на червоному тлі звір харь по назві м.Харкова. Для Ізюмського – на білому тлі виноградне гроно по м.Ізюму. Для Острогозького полку – на жовтому тлі – риба кит з острогою над головою за назвою м. Острогозька, він-таки Рибний” ²²⁹.

Всі ці проекти так і не дістали офіційного затвердження, про що свідчить наступний запис: “1781 года Марта 15 дня. Въ журналѣ Герольдмейстерской Конторы статьѣ 8, записано: по промеморіи Военной Коллегіи о учиненіи въ Слободскіе полки и въ регулярные роты на знамена гербовъ. Опредѣлено: Какъ сіе дѣло производствомъ началось съ 1734 года, а потомъ въ 1751 году требовано Герольдмейстерскою Конторою было отъ Военной Коллегіи о присылкѣ гербамъ рисунковъ, коихъ и по нынѣ еще не прислано, изъ чего видно, что оныя ей ненадобны, чего для сіе дѣло и отдать въ архивъ” ²³⁰.

З огляду на це можемо розглядати заходи центральних імперських установ, щодо регламентації слобідського герботворення, як такі що не мали жодних практичних наслідків – слобідські полки та сотні продовжували користуватися старою символікою, яку бачимо на урядових печатках ще в 1765 році ²³¹. Цей останній рік існування автономії Слобідських полків став також датою створення першого спільного для всієї Слобідської України герба: “на тучной пажити конь, легкихъ, красивыхъ статей, свободно гуляющій” ²³².

• Державна геральдика
• Родова геральдика
• Земельна геральдика
• Міська геральдика
• Примітки