Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 22 листопада 2017 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
качественный ламинат в киеве на этом сайте.
лічилка
Олексій Шаповалов – сучасний український поет-аматор зі Схід

Олексій Шаповалов – сучасний український поет-аматор зі Східної Слобожанщини.

Із попередньої глави цієї праці Ви могли довідатись про багатющу пісенну народну культуру української Східної Слобожанщини. Слід згадати і про те, що ця земля надала українській літературі двох визначних поетів 1-ої половини 20-го ст. – Євгена Плужника і Костя Буревія. На жаль, на сучасній Східній Слобожанщині шукати митців подібної вдачі – годі. Уся сучасна поезія подана тут хіба що єдиним поетом-аматором Олексієм Шаповаловим, чиї вірші були надруковані 2006-го року в альманасі «Слобожанський зошит», який видала місцева українська громада обласного Вороніжу та райцентру Розсоші, що знаходиться на українській етнічній території.

На жаль, ми не можемо назвати вірші Олексія Шаповалова чудовими саме з літературного боку. Скоріше вони викликають інтерес як яскраві свідки сучасного стану української мови на Східній Слобожанщині. Ці вірші написані за нормами сучасної російської транскрипції (так званої «російської абетки»), і це не дивно, адже останні українські школи були зліквідовані на Східній Слобожанщині ще 80 років тому, на початку тридцятих років минулого століття, і тому намагання знайти тут вишукані форми справжньої української літератури, на цій, сплюндрованій русифікацією землі, було б даремною справою.

З наведених у альманасі «Слобожанський зошит» віршів найбільш завершеним є твір «Бібліотека», написаний у гумористичному стилі. З більш сатиричного віршу «Болниця» увагу привертають його останні рядки, які змальовують справжнє становище народу у сучасній путінській Росії:

Над великою страною
В’ється знамя.
Власть не туже,
Тільки я тут на хрін нужен…

Поезії Олексія Шаповалова наводжу за нормами сучасного українського правопису, але зі збереженням усіх особливостей стилю автора, які у свою чергу відображають сучасний стан української мови на Східній Слобожанщині.

БІБЛІОТЕКА.

Довго дід мичав та бекав…
Баба – в крик! Кулак під ніс!
- Де ж ти був?
- В бібліотеці, -
Бачиш, книжечку приніс.
Хоч і книжечка маленька,
Думав: ні – не донесу…
- Оттого ж тебе приперло
Аж в дванадцятім часу?
Що, чи там в три зміни роблять?
Наливають всім підряд?
Мужиків горілкой гроблять!
Ти хоч бачив свій наряд?
Де тебе чорти валяли? –
Баба чуть не причита.
Дід затих під одіялом,
Бутто книжечку чита.
- Де ж ти був?
- Зайшов до свата.
Триста випили з Петром.
З ним пішли до Хведьки в хату
Та й співали з ним гуртом.
А як вийшов… Небо темне…
Під ногами, чую – грязь.
Хоч убий мене, не помню,
Де ця книжечка взялась.
Не щитав я, скільки падав.
Рачки ліз, та біг бігом.
Місяць світне, як лампада,
Хоч стріляйся – грязь кругом.
Ще й собака прив’язалась,
Та гавкуча ж, сатана!
Слава Богу, показалась
Рідной хатоньки стіна.
Всі я двері перемацав –
Не пойму – куди іти.
Бив ногой, щоколдой клацав:
«Бабка, милая, впусти!»
Ну а як же, - запустила,
А тепер лежи, мовчи…
Хорошо, хоч не побила:
Розімліла на печі.
А наутро дід не бекав –
Баба з палкой навісу.
- Що, оп’ять в бібліотеку?
- Треба… Книжку однесу…

БОЛНИЦЯ

Дід по хаті ходе точой, [тобто хмарою]
Злий, як бутто сто чортів.
Розпроклятий зуб замучив, -
Двоє суток дід не їв.
То мовчить, то матом криє:
Не дає ж, скотина, жить.
А як баба рот одкриє –
Так і рветься придушить.
Ніч просидів він на лавці –
Хто ж з такой хворобой спить?
І прийшлось собакой гавкать,
І вовком під утро вить.
Тільки небо засіріло
І пітух заголосив,
Кухвайчину дід накинув
І в болницю затрусив.
І прийшов, і записався…
А в очах темніє світ.
На вторий етаж піднявся
І подався в кабінет.
- Я з грішми…
- Сідайте в крісло.
Зуби всі обстукав врач.
- Ма’ть, сьогодні не воскресну,
По мені, стара, не плач.
На душі так тяжко стало…
Врач свою роботу знав,
Медсестрі, що щось писала,
- Вісімнадцятий, - сказав.
Врач з врачихой ляси точить –
Що за чим і хто куда.
Дід на кріслі журить очі,
Смертной кари дожида.
- Ну, яке лікарство, діду?
І таке є, і друге.
Та по вашенському виду,
Мабуть, саме дороге.
Це лікарство в новім вкусі,
Це лікарство – ого-го!
Як всадив укол дідусі,
Аж закапало з того.
Заніміли трохи губи.
Щипці врач у руки взяв.
П’ять секунд – немає зуба.
- Слава Богу, - дід сказав.
В хату він зайшов з морозу,
Спав часа наверне два.
З дорогучого наркозу
Розболілась голова.
І – оп’ять занив проклятий.
Дід аж дернувся – «Постой,
Це ж він, - греб його лопатой –
Вирвав зуб мені не той!»
На всю нічку знову мука…
За ніч можна все успіть:
Вить вовком,
Свинею хрюкать,
Ще й коровою ревіть.
План у діда випав жуткий:
Не на лавці ж ночувать.
До болниці на маршруткі
Зуб болючий виривать.
В кабінет старий хромає,
Матом всіх вперед і в зад.
- Вже зубів пошти немає –
Ви ж рвете їх всі підряд!?
Благо врач другий попався:
І укол безплатно дав,
І до зуба докопався,
Розпроклятий зуб убрав.
Вийшов дід, махнув рукою.
- Над великою страною
В’ється знамя.
Власть не туже,
Тільки я тут на хрін нужен…

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Не випадково, що прихильний до Данила літопис із цього часу постійно згадує його саме як „короля”. В історичній літературі існує думка, що в Дорогичині відбулося визнання прав Данила, який де-факто вже давно був королем Русі, на всю давньоруську спадщину. Визнання Данила саме королем Русі, а не Галичини й Волині, очевидно, можна пояснити тим, що на той час більша частина Русі через монгольську експансію втратила свій суверенітет, а тому незалежна держава Романовичів із центром у Холмі тепер „успадкувала” традицію називатися західними авторами „королівством”, яка колись поширювалася на всю Русь зі столицею у Києві.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka