Острогозький полк було засновано 1652-го року українськими козаками-переселенцями з Наддніпрянщини, які прийшли на притоки Дону під проводом полковника Івана Зінківського. Українська земля тоді дуже потерпала від постійних воєн з поляками та турками, а Московська держава запрошувала українських козаків на життя до себе, бо своїми силами боронити не могла південні кордони Росії від нападів татар. Українці оселялися на придонських землях так званими «слободами», мешканці яких, на відмінну від корінних росіян, не знали утисків кріпацтва, та залишалися вільними, «свобідними» . Через ті «слободи» й одержала ця земля ім’я «Слобідської України», або Слобожанщини, а першими поселенцями на ній стали саме козаки Острогозького полка, які заснували на берегах річки Тиха Сосна своє полкове місто Острогозьк, та оселилися навколо нього слободами. Незабаром, на захід від Острогозького, виникає ще чотири слобідських українських полки – Охтирський, Сумський, Харківський та Ізюмський, але Острогозький полк серед них був першим, і саме з нього розпочинається для нас історія заселення українцями Слобожанщини.

Відношення поміж українцями Острогозького полка та російською владою складалися украй непросто. Московські чиновники постійно утісняли українських козаків, у першу чергу своїм надмірним хабарництвом, бо без хабару у Російській державі ніколи жодна справа не вирішувалася, а острогозькі козаки спочатку скаржилися на місцевих чиновників у Москву, але швидко зрозуміли, що коріння цього жорстокого хабарництва тягнеться саме зі столиці. Тоді острогозькі українці вирішили боротися проти московських утисків із зброєю у руках, підтримавши 1670-го року разом зі своїм полковником Зінківським антидержавне повстання донських козаків проти Москви на чолі зі Степаном Разіним. Але це повстання було придушене у крові російською владою – полковника Зінківського четвертовано і повішено, так само, як і більшість його однодумців (навіть жінку полковника покарано на горло, а дітей вислано до Сибіру).

Російські утиски над козаками полка продовжувалися й далі. Аби уникнути можливості нового повстання, російські урядовці наставляють полковниками в Острогозьку чужоземців, що служили в Росії військову службу – англійців Саса та Буларта. Погано володіючи навіть українською та російською мовами, ці полковники, тем не менш, намагалися, чим можна, допомогти українським козакам, за що отримували на себе постійно доноси у Москву від місцевих чиновників, що були наставлені владою для ретельного нагляду над українськими козаками. А 1704-го року, за Петра І, полковником в Острогозьк було наставлено російського дворянина Тевяшова, який перетворив Острогозький полк на свою спадщину, бо після нього, з дозволу російського уряду, полком керували його син та внук. Коли ж на російський престол посіла Катерина ІІ (лютий ворог усього українського в державі), 1765-го року слобідські полки було взагалі зліквідовано, а на їхніх землях створено Слобідсько-Українську губернію, яка проіснувала до 1835-го року. Острогожщина спочатку була разом з усіма іншими слобідськими українськими землями, але згодом її відірвали від решти слобідських українських земель, приєднавши до російської Воронізької губернії, що була населена великою мірою етнічними росіянами. Так встановлено було новий кордон, який на довгі роки, аж до сьогодення, роз’єднав українців Східної Слобожанщини від матері-України.

І. Р.

Іван Зінківський (1652-1670)
Михайло Ґонта (1670-1671)
Гарасим Корибут (1671-1680)
Іван Сас (1680-1693)
Петро Буларт (1693-1698)
Федір Кукіль (1698-1704)
Іван Тевяшов (1704-1725)
Іван Тевяшов (1725-1757)
Степан Тевяшов (1757-1765).

Зліквідовано 1765-го року.

Мапа козацької України у 18-му ст.

До змісту