Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 28 березня 2024 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Переднє слово
Володимир Маслійчук - "Слобідська Україна"

Переднє слово

Якщо уважно подивитися па історію України від давнини до кінця XVIII ст., то можна сміливо стверджувати: ця історія тісно пов'язана з колонізаційними процесами. Ось могутня основа країни від Сяну по Десну; звідси вирушає людність у путь на оселення нових земель, степових угідь і сюди повертається, відтиснута морем кочового світу. Останній вагомий такий відступ стався в XIII-XIV ст., під час занепаду державних утворень, які опікувалися залюдненням просторів, після великого вторгнення татар у причорноморські степи, після нищівних поразок русько-українських князів, а потім - великого князя литовського Вітовта на Ворсклі 1399 р. Уцілілий рільник, забравши родину та знаряддя праці, сховався за щільні ліси.

Величезна територія прикордоння протягом тисячоліть була сценою значних колонізаційних потуг, затятої конкуренції між кочовим і осілим способами життя, між землеробом і скотарем. На цій сцені виробилося велике поєднання рільництва і тваринництва, сезонного промислу й відчуття вольниці. Осілий землероб із Селами й містами опановує простір лісостепу та вторгається ген далі в степ, відтискуючи кочовища до понизь великих річок, у бік пустель, прямуючи до моря. Та за кілька століть кочовий світ, немов і набирались снаги від своїх одвічних джерел, змітає й Витісняє ту колонізацію, залишаючи для випасання своїх Коней румовища «неприступних» твердинь і спалених селянських хиж. Оця повторюваність історії, могили й пам'ятки археологічних культур, одвічний змаг і найродючіші ґрунти, угноєні тисячами загиблих у боротьбі, - ось вона, велич української історії. І бодай уявну крапку в цьому процесі поставлено лише в другій половині XVIII ст. під час залюднення південних українських стенів, виходу до берегів Чорного й Азовського морів, приборкання й «оселення» кочового світу.

Залюднення Слобожанщини - це лише один із сюжетів української колонізації. Цей процес не може не захоплювати. Запустіла територія від Сейму до Дону протягом століття перетворилася па край із містами й селами, пасіками та млинами, монастирями й церквами, стала втіленням наприкінці XVIII ст. затишку та простоти.

Насправді Україна не є винятком у шерезі країн, для яких колонізація була важливим чинником. Континентальна колонізація, тобто просування суходолом, була характерною рисою історії, наприклад, і німецьких земель від давнини й аж до XVII ст., коли німці «вогнем і мечем» остаточно опанували територію Прусії. Брак ґрунтів та особливості економічних процесів змушували західноєвропейських мандрівників шукати нові землі й переселятися за океан, де в борі іі з тубільцями виникали нові культури колонізаторів - чого варті демократична Америка, приваблива для проживання Австралія, суперечлива Південно-Африканська Республіка. У «неісходимій» Росії колонізаційний процес триває, здається, й понині, а великий простір Сибіру досі є складною й слабкою ланкою імперії; завдяки ж ресурсам цієї ланки існує вся західна частина Росії. Одне можна сказати напевно: кінець XV - XVIII ст. - час великої колонізації та переселень, вторгнення Європи в усі закутки світу.

Отже, у XIII-XIV століттях кочовий світ уже вкотре відтиснув землеробське населення Подніпров'я далеко на північ, на Чернігівщину, Київщину, Полісся; окремим форпостом ви-ступало Поділля, яке стрімко залюднювалося. Великий простір від понизь Дону, Дніпра, Бугу ледь не до стародавніх Путивля, Чернігова, Києва виявлявся майже безлюдним і не контрольованим жодною державою. Саме ці терени поступово почала опановувати нова стихія. Саме на цьому просторі іі виникло козацтво. Але вже на початку XVI ст. Велике князівство Литовське, а потому й Московська держава починають повільний наступ на «дикі поля», прагнучи підкорити прикордоння, контролювати, ставити собі на службу тамтешнє населення.

В Європі ж поразка хрестових походів, поява нової істотної загрози від Османської імперії надовго перетнули шлях колонізаційним, загарбницьким виправам на Схід. Європейські авантюристи почали шукати інакші шляхи, в обхід небезпечного мусульманського світу, через океан. Так у колонізаційних рухах виникали нові імперії, завданням яких ставали контроль і експлуатація колоній.

Спроби загравати з прикордонням, остаточно підпорядкувати його, контролювати колонізаційні потоки були заскладними для цих нових імперій. Московська держава отримала Смуту - великі рухи й перевороти початку XVII ст., від якої заледве оклигала, обережніше потому обходячись з козацьким та служилим прикордонням. У свою чергу, Річ Посполита після перемог над козацтвом у 30-х рр. і після десятилітгя «золотого спокою» була виснажена козацькою революцією під проводом Богдана Хмельницького й теж ледь уціліла під час Потопу. Прагнення англійської метрополії ширше контролювати заморські колонії в Північній Америці теж урешті призвело до «Бостонського чаювання» та Декларації незалежності нового державного об'єднання - Сполучених Штатів Америки.

Умови залюднення нових територій, стосунки прикордонних тубільних еліт з імперським центром, часто зовсім і інакшим за мовою та звичаєм, давно перебувають під пильною увагою істориків. Завдяки вивченню цих складних процесів ми можемо пояснити багато що з нашого сьогодення, зрозуміти причини тих чи інших явищ, скласти більш-менш повну картину минулого. Слобожанщина виявилася тим українським регіоном, який був поступово поглинутий російською імперською машиною. Саме історія заселення Дикого поля та утворення Слобідської, України, приховує ще чимало суперечностей. Аналізуючи тривожне сьогодення, слід час від часу озиратись у минуле, де містяться відповіді й виникають нові питання.

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Року Божого 1593-го у родині українського шляхтича Михайла Сулими в селі Рогощі на Чернігівщині народився син, якого назвали Іваном. Старовинний рід Сулим ще у XVI столітті здобув шляхетство та однойменний герб. В архіві родини Сулим довгий час зберігався запис про те, що засновник їхнього роду «Іоанн Сулима, з Чарней шляхтич, зайшов з німецької землі, був у короля Сигізмунда III у чині великого канцлера коронного».

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka