Володимир Маслійчук - "Слобідська Україна"
Родинне життя на прикордонні.
Важливо знати й приклали родинного життя, розглянути яким воно було на новозалюднених територіях. Для переселення певніше було мати велику родину й домочадців. Так, 1652 р. чернігівський (потім острогозький) полковник Іван Дзинковський віз із собою дружину Явдоху, сина-немовля Григорія, а також челядників Івашка, Мишка з жінкою Анюткою й семилітньою дочкою Сонькою, Степана, Хомку Голубицького, Федька Добиша, Васька, Яремку (усі неодружені й молодші від двадцяти років), ще одного Івана з дружиною Устиною та донькою Параскою, Сидора й двадцятилітню робітницю Варку. Русифікований перепис свідчив про важливу деталь. Полковник був досить заможною людиною, а до його великої «родини» належали й робітники, інколи одружені та при дітях. Включення до складу «родини» челядників та опікунство над ними становить дуже важливу рису тогочасного родинного життя. Велика «родина» означала наявність робочих рук, захист, кругову поруку в разі виникнення проблем. Такий традиційний патріархальний устрій, вочевидь, поєднувався з демократизмом родинних стосунків на прикордонні.
Переселення - це часто так яскраво виражене у фольклорі покидання родини, тривала розлука брата з сестрою, батьків із дітьми. Дружина йшла від чоловіка, чи, навпаки, чолові» покидав жінку, знаходячи на слободах іншу. Так, 1690 р. Дружина острогозького українського поселенця Степана Куколя втекла від нього з майном. Наруга одного з подружжя над другим призводила до жорстокої помсти. 1666 р. мешканка містечка Печеніг (біля Чугуєва) Солоха Кир'юшиха отруїла свого чоловіка, підклавши у хліб зілля.
Узагалі, під час переселення на слободи жіноча ініціативність була відчутною. Поруч із чоловіками жінки освоювали нові простори, вільно торгували майном та землею, судилися, подекуди самі обирали шлюбну пару, а за переказами, навіть очолювали розбійницькі ватаги. Такий переказ, зокрема, зберігся про сестру осадчого отамана Сум Герасима Кондратьева. Нібито брат упіймав розбійницю-сестру й наказав замурувати живцем за злочини.
Тривала відсутність одного з подружжя внаслідок службових обов'язків, татарського полону чи втечі спонукала до другого шлюбу. Крім того, через часті татарські набіги, військові дії, повстання, втечі на слободах проживало чимало вдів та дітей-сиріт.
Прикметним у цей час став процес, який багато в чому визначав міжлюдські стосунки надалі, - успадкування. Прийшовши на слободи, більшість поселенців не мали великого майна, соціальні межі були слабкими. Саме на слободах батько передавав дітям не лише нерухомі та рухомі добра, але й свій соціальний статус. Цей повільний процес утверджував структуру суспільства. Сини козаків ставали козаками під даних - підданими, козацьких старшин - козацькими старшинами, священиків - священиками. Зі стабілізацією соціальних відносин стабілізувалося й родинне життя. Великі родини замінювалися на малі. Подружні втечі та зради суворо каралися. Церква та держава контролювали сфери особистого життя. Разом з тим, родинні народні звичаї потужно виявилися саме на Слобожанщині. Перші вагомі для етнографії зразки українського весілля були записані тут, їх опублікував Григорій Калиновський 1777 р.
Відбивалася на родинному житті, особливо на проблемі подружньої зради, широка палітра міжетнічної взаємодії. Так, уночі 10 травня 1691 р. було зарізано острогозького козацького сотника Прокопа Мураєва. Під час слідства з'ясувалося, що сотникова вдова «скакала в гречку» з російським гулящим чоловіком Варламовим, який обіцяв узяти з нею шлюб і найняв убивцю її чоловіка. Усупереч вимогам «Соборного утюження» (за цим законом зрадливицю мали закопати живцем), Катерина Мураєва не була скарана смертю й навіть погрожувала діверам (братам чоловіка) зачаклувати їх і знищити.
Родинні відносини на Слобідській Україні подають чимало прикладів заплутаних стосунків між людьми, жіночої волі та ініціативності, обопільної взаємодії між різними культурами, демократичності.
До змісту |