Читаючи чи пишучи про заповідні місця Дивногір’я та Білогір’я, мені завжди на думку спадають рядки з українського державного гімну:

Дійсно, ці чарівні куточки східнослобідської землі, про які я писав у попередньому розділі, знаходяться саме на узбережжі Дону, великої ріки, яка є східним кордоном української етнічної території. Щоправда, українські поселення знаходяться і на лівобережжі донської землі – історично українці складали тут більшість у шістьох сучасних районах Воронізької області (Бутурлинівському, Калацькому, Павлівському, Вороб’ївському, Верхньомамонському та Петропавлівському). Але у народній свідомості (і це відбилося в національному гімні), саме Дін уособився як східний рубіж української землі, так само як Сян уособився як рубіж західний. Цікаво, що якщо Дін зараз повністю протікає по території Російської Федерації, то витоки Сяну знаходяться на Україні (Турківський район Львівської області), і по території України Сян тече 55 км, аби потім 390 км бігти теренами Польщі.

Дуже добре, що східнослобідські пам’ятки природи Дивногір’я та Білогір’я знаходяться занадто далеко від Вороніжу, і тим більше від Москви, і таким чином вони ще незахоплені нахабними місцевими чиновниками і не перетворені на приватну власність, до якої заборонено потрапляти звичайним людям. Не така доля у природних куточків сучасної «Нової Москви», що донедавна були частинами Московської області, де я народився та живу вже сорок років. Колись всі ми, місцеві мешканці, могли спокійно погуляти у лісі, сходити до річки, подивитись на захід сонця з її високих берегів. Тепер і ліс, і берег річки – приватна власність, яку чиновники, не вклавши у природу жодної копійки, вигідно продали багатим шахраям. Тепер всі стежки-доріжки перегороджені бетонними парканами, і мами з маленькими дітками гуляють лише на загазованих вулицях поблизу своїх домів. На Дивногір’ї та Білогір’ї поки ще не так. Тут є ще справжня природа, яку не зіпсувала рука людини. Подивіться на місцеві краєвиди та приїжджайте сюди, на українську землю на берегах Дону.

Схід сонця на Білогір’ї.

Вдень на Білогір’ї.

Крейдяні гори Білогір’я. Тут закінчується етнічна Україна.

До змісту