Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 24 квітня 2018 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Столиця князівства
Сергій Леп'явко - "Коротка історія Чернігова"

Столиця князівства

На початку XI ст. розпочався новий етап історії Чернігова. Після смерті київського князя Володимира Хрестителя його сини розпочали міжусобну боротьбу за владу на Русі. Київським правителем став Ярослав Володимирович, згодом названий Мудрим. Однак йому кинув виклик молодший брат Мстислав. Він був дрібним удільним князем у далекій Тмутаракані на Дону, але в 1024р. рушив на Київ. Кияни не прийняли його, тоді Мстислав зайняв Чернігів. Ярослав намагався вигнати брата, але в битві під Листвином на північ від Чернігова Мстислав переміг. Через кілька років вони помирилися і поділили Русь по Дніпру на дві частини. На правобережній Русі правив Ярослав, на лівобережжі - Мстислав. Таким чином, Чернігів став центром великого князівства та одним із найважливіших політичних центрів Русі.

Перетворивши Чернігів на столицю князівства, Мстислав Володимирович прищепив чернігівцям почуття гордості і впевненості у своїх силах. Він намагався у всьому зрівняти Чернігів з Києвом. Суперництво двох князів-братів виявилося і в тому, що вони одночасно почали будувати величні храми: Ярослав - Софійський собор у Києві, а Мстислав - Спаський собор у Чернігові. Однак у 1034 р. Мстислав передчасно номер, і Чернігів повернувся під владу Києва.

Після смерті Ярослава його сини знову ділять Русь. Чернігів дістався князю Святославу Ярославичу. Він правив у Чернігові понад два десятиріччя, з 1054 до 1076 р., при цьому останні три роки був одночасно князем київським. Святослав продовжив справу попередника з розбудови міста. За його правління був добудований Спаський собор і засновані два знамениті чернігівські монастирі. Поява Єлецького Успенського монастиря пов'язана з дивом, коли на ялині проявився образ Божої Матері. На цьому місці князь наказав спорудити величний Успенський собор. Святослав також запросив до Чернігова вже відомого на той час монаха Антонія, який вирив печери на Болдиних горах. Згодом над ним збудували Іллінську церкву, і так виник печерний Іллінський монастир, другий на Русі після Києво-Печерського.

Святослав Ярославич прославився і війнами проти половців, які щойно з'явилися на кордонах Русі. У 1068 р. у битві на р. Альті половці розбили об'єднане військо князів і почали пустошити руські землі. У листопаді на Чернігів рушила 12-тисячна орда хана Шарукана. Святослав мав під рукою лише 3 тисячі воїнів, але вийшов назустріч до річки Снов. Незважаючи на перевагу противника, чернігівці не злякались. Святослав сказав: "Вдаримо на них! Нам уже немає куди подітися!" Чернігівці кинулись в атаку, розгромили половців, а хана взяли в полон. Це була перша в історії перемога русичів над новим небезпечним степовим сусідом.

Святослав Ярославич став засновником династії чернігівських князів, відомої під назвою Святославичів, або Святославичів-Ольговичів, яка правила в Чернігові понад двісті років. Представники цього роду належали до найвпливовіших правителів країни. Здобути й утримати таке становите Святославичам вдалось у виснажливій політичній боротьбі зі своїми основними політичними конкурентами - Мономаховичами.

Після смерті Святослава Чернігів потрапив до рук Володимира Мономаха. Володимир разом з батьком, київським князем Всеволодом Ярославичем, вигнали дітей Святослава З Чернігова, одного з них убили, а Олега Святославича заслали до Візантії на острів Родос. Володимир правив в Чернігові шістнадцять років (1078-1094) і згодом згадував про них як про найкращі у своєму житті. Він розбудовував Чернігів, спорудив на Дитинці один із храмів і кам'яний терем, від яких збереглися лише фундаменти. Мирні справи переривалися частими війнами проти половців, які успішно вів Володимир.

Володимир був найближчим помічником свого батька у державних справах і постійно їздив до нього в Київ. Очевидно, саме він обладнав дорогу від Чернігова до Києва, адже, при необхідності, долав її протягом одного дня. Як на той час, це була надзвичайно висока швидкість, яку можна було подолати лише пересідаючи з одного коня на іншого.

Цікаво, що інформація літопису про швидку їзду дорогою з Чернігова до Києва у часи Мономаха відбилися у давньоруській билині про Івана Гостинного сина. Певною мірою вона є прообразом відомої казки про коника-горбоконика, яка дійшла до нашого часу. Сюжет оповіді починається з бенкету у Володимира в Києві, під час якого князь пропонує незвичне завдання. Він шукав молодця, який зможе на одному копі доїхати з Києва до Чернігова і повернутися назад до обідньої служби в церкві. Іншими словами, князь ставив умови, які було неможливо виконати.

Однак знайшовся сміливець - молодий чернігівський боярин Іван Гостинний син. Він почував себе упевнено, тому що мав маленького коника, якого ласкаво називав Борушком Кошлатим. Коник був незвичайним, здатним на будь-які подвиги, та ще й добрим другом і порадником своєму господарю. Рано вранці виїхав Іван з Києва і вже на ранкову церковну службу прибув до Чернігова. Там йому написали грамоту, що він дійсно побував у місті, а вже під обід Іван повернувся до Києва. Князь був присоромлений.

На старості років Мономах згадував про своє улюблене заняття - полювання в лісах поблизу Чернігова на ведмедів, диких коней, лосів, оленів, вепрів та іншу дичину. Своєрідним свідченням цього є золотий змійовик-медальйон Володимира, загублений ним у лісі понад річкою Білоус, а потім випадково знайдений і збережений.

Правління Володимира Мономаха в Чернігові було довгим і щасливим, однак його права на місто і Сіверську землю не визнавали діти Святослава Ярославича. Втративши батьківські землі, вони могли назавжди перетворитися на князів без престолів, вічних вигнанців або слуг сильніших князів. Та вони знайшли сили для продовження боротьби. Олег Святославич повернувся з Візантії, й у 1094 р. разом з братами рушив на Чернігів і взяв його в облогу. Справа закінчилась угодою, за якою Володимир Мономах покинув Чернігів.

Міжусобна боротьба тривала ще кілька років, аж поки у 1097 р. князі зібралися на з'їзд у Любечі, де прийняли рішення про поділ Русі поміж різними династіями. Святославичам справедливо дістався Чернігів з усією Сіверською землею. Так вони повернули собі Чернігів і вже ніколи не поступалися ним жодному супернику.

Чернігівським князем став Давид Святославич. За його правління в місті велося велике будівництво, зокрема, споруджено Борисоглібський собор. Наступниками Давида на чернігівському престолі були понад десяток князів з династії Святославичів. їхнє життя було сповнене політичною боротьбою, найчастіше - проти Мономаховичів, але нерідко і поміж собою. Постійну загрозу Сіверській землі становили половці, проти яких чернігівські князі виступали як поодинці, так і разом з київськими правителями. Водночас, оскільки половці були близькими сусідами, з ними часто встановлювалися дружні, а іноді навіть родинні стосунки. Кілька чернігівських князів були одружені на доньках половецьких ханів. Шлюбні стосунки чернігівських князів поширювались і на європейських володарів - польських, угорських, німецьких. Кілька чернігівських князів займали київський престол і відігравали провідну роль в політичному житті України-Русі.

Найуспішнішим серед них у XII ст. слід визнати Святослава Всеволодовича, який з 1164 р. правив у Чернігові, а в 1176-1194 роках у Києві, але не забував про рідне місто. Він спорудив у Чернігові Михайлівську церкву і Благовіщенський собор, які, на жаль, не збереглися до нашого часу. Святослав Всеволодович користувався надзвичайним авторитетом не лише серед руських князів, але й серед іноземних володарів. Він став одним із персонажів знаменитого "Слова о полку Ігоревім". Цікаво, що головний герой "Слова" - Ігор Святославич - наприкінці життя теж був чернігівським князем. Кілька представників чернігівської династії були визнані святими. Один із них, Микола Святоша, прославився тим, що відмовився від князівських почестей, став ченцем Києво-Печерського монастиря, і неодноразово мирив своїх родичів-князів під час численних конфліктів між ними.

Чернігівських князів без перебільшення можна назвати творцями Чернігова. Вони створили політичні умови для піднесення міста і піклувалися про нього як про свою столицю. Територія Чернігівського князівства, якщо брати її в найширших межах, сягала на заході Дніпра, а на сході - басейну Дону. Високий статус сприяв економічному та культурному розвитку Чернігова. Тут проживали князівські родини, бояри-дружинники, духовенство, рядові воїни, численні ремісники й обслуга князів. Завдяки єпископській кафедрі та відомим монастирям місто перетворилося на один з духовних центрів Русі.

Яскравим свідченням величі давньоруського Чернігова є його монументальні споруди, які підкреслювали значення міста як столиці великого князівства. Нині відомо про існування в Чернігові до двадцяти давньоруських кам'яних споруд - храмів, теремів і воріт. П'ять храмів часів Київської Русі дійшли до наших днів. Для міст Русі, які будувалися з дерева, такі обсяги кам'яного зодчества були значними. Основним будівельним матеріалом слугувала давньоруська цегла - плінфа. Про масштаби місцевого будівництва свідчать знайдені великі печі для виробництва плінфи.

Відповідно до збільшення населення, відбувалось і невпинне розширення території міста. Місто складалося з Дитинця, Окольного граду, Передгороддя і Посаду (Подолу). Дитинець займав площу сучасного парку, який зберіг давню назву "Вал". На ньому стояли величні Спаський і Борисоглібський собори, які збереглися донині, а також Благовіщенський собор понад Стрижнем і ще три кам'яні церкви. Тут же були князівські та єпископський двори. В літописі, зокрема, згадується Красний князівський двір. Окольний град простягався від Дитинця до Єлецького монастиря на заході й до Стрижня на сході, а на півночі сягав сучасних Красної площі та вул. Полуботка. На цій території збереглася П'ятницька церква, збудована, очевидно не князями, а купцями і ремісниками. Окольний град, як і Дитинець, оточував потужний вал, а на одному з виїздів з нього стояли великі кам'яні ворота. Далі на північ і схід, аж до сучасних вул. Щорса, Київської та П'яти Кутів, розкинулося просторе Передгороддя. Його частиною був Поділ, розташований у заплаві Стрижня та Десни попід Валом і Єлецькими горами.

Загальна площа міста складала від 160 до 250 гектарів. Існують підрахунки, що Дитинець займав територію близько 16 га, Окольний град - 40 га, Передгороддя - понад 120 га, а Поділ - до 50 га. Щодо чисельності населення припускають, що на початку XIII ст. в місті проживало до 20 тисяч осіб. А це значить, що Чернігів був одним із найбільших міст не лише Русі, але й тогочасної Європи.

Окольний град, Передгороддя і Поділ були забудовані садибами бояр, житлом ремісників і князівської обслуги. Двори чернігівців мали різні розміри, в залежності від суспільного становища і матеріального статку. Місто мало досить щільну забудову. Маленькі двори займали площу лише 1-2 сотки, а великі - до 10 соток і більше. Різними за розмірами були й будинки. Основну забудову складали невеликі хатинки простих чернігівців. Найчастіше вони мали одну кімнату загальною площею лише 4 х 4 м разом із відгородженими з боку входу сіньми. Частина чернігівців жила в напівземлянках. Часто будували і двоповерхові будівлі, у яких перший поверх був напівпідвальним, призначеним для господарчих потреб. Кожне житло обов'язково мало невеликі глиняні пічки округлої форми, довжиною понад один метр.

Археологічні дослідження засвідчують, що в Чернігові існувало розвинуте ремісниче виробництво. Місцеві майстри володіли всіма тогочасними видами ремесла. У місті виготовляли металеві речі (ножі, сокири, списи, підкови, лопати, серпи та ін.), всі види одягу та взуття, гончарні і дерев'яні вироби. Загальне поширення мало домашнє ткацтво.

На території міста виявлено залишки восьми ювелірних майстерень, а це значить, що Чернігів був великим центром ювелірного мистецтва. В одній із повністю досліджених майстерень знайдено понад двісті бронзових матриць-форм, за допомогою яких виготовляли різноманітні дорогоцінні прикраси - колти, намиста, браслети, хрести та ін. Чернігівські ремісники володіли всіма тогочасними видами ювелірної техніки, такими як ковка, скань, зернення, чеканка, тиснення та ін. Наявність ювелірних майстерень свідчить про високий рівень кваліфікації чернігівських ремісників, а також про багатства місцевої знаті, яка була основним замовником дорогоцінних виробів.

Про значну концентрацію матеріальних цінностей у князівському Чернігові свідчить і той факт, що в місті знайдено півтора десятки давньоруських скарбів. Частина з них зникла безслідно, але інші зберігаються в музеях Чернігова, Києва, Москви та Петербурга. До скарбів потрапляли срібний і позо-лочений посуд, коштовні прикраси, деталі одягу, ритуальні речі.

Один із скарбів включав у себе 16 чернігівських гривень - срібних злитків вагою приблизно 200 г. Гривні були основними засобами грошового обігу в Київській Русі. їх було три тини: київський, новгородський і чернігівський.

Добробут міста і стабільність його економічного розвитку значною мірою залежали від сільської округи. За чисельністю поселень околиці Чернігова були чи не найзаселенішими на Русі. Довкола міста розкинулися сотні селищ і хуторів, а також численні городища - в Шестовиці, Гущині, Ялівщині, Анисові, на Бобровиці та ін. Це забезпечувало Чернігів усім необхідним, а городища завдяки укріпленням, формували систему оборони підступів до міста.

Цікаво, що під час численних князівських міжусобиць XI – початку ХІІІ ст. Чернігів неодноразово ставав об'єктом нападів військ князів-суперників, однак жодного разу не був взятий штурмом. Оборонних укріплень міста вистачало для міжусобних війн. Однак цього було недостатньо для відсічі значно сильнішому ворогу, яким стали татари.

* * *

У жовтні 1239 р. до Чернігова підійшов хан Менгу. Татарське військо було великим і добре навченим, а головне вміло брати міста, бо мало ефективну облогову техніку, запозичену в Китаї. Чернігівці відчайдушно оборонялись. їм на допомогу прийшов Мстислав Глібович. Під містом стався "лютий бій", але князь загинув. Потім татари приступили до штурму. Сліди бою простежуються за археологічними свідченнями. Наприклад, у свинцевому даху воріт одного з князівських дворів застрягли татарські стріли. Зрештою татари захопили і спалили місто, а населення частково винищили, а частково забрали в полон. Лише тим небагатьом, які встигли покинути місто і сховатись у лісах і болотах Полісся, пощастило врятуватися.

Під час трагічних подій татарської навали прославився чернігівський князь Михайло Всеволодович. У 1230-х роках він брав активну участь у боротьбі за першість у південній Русі. Його основним суперником був Данило Галицький. Міжусобиці послаблювали руські землі, й ті стали легкою жертвою монголо-татар. Після навали Батия Михайло Всеволодович, який спочатку утік за кордон, повернувся додому на рідні попелища. Однак татари спокійно правити йому не дали. Хан вимагав, щоб усі князі їхали до нього в Орду і просили ярлик на княжіння. У 1246 р. у таку трагічну путь вирушив і Михайло. Від безвиході він був готовий визнати політичну владу татар. Однак, коли в резиденції хана його стали примушувати виконати язичницький обряд кочовиків, Михайло відмовився і відповів: "Оскільки Бог передав пас і землю пашу за гріхи паші в руки ваші, ми тобі кланяємося і честь складаємо тобі. А закону отців твоїх і твоєму богонечестивому повелінню - не кланяємося". Розлючений Батий наказав його вбити. Михайло Всеволодович став символом духовної нескореності Русі перед загарбниками.

Татарська навала стала першою і найбільшою катастрофою в історії Чернігова. Спустошене місто на кілька сотень років поринуло в морок "темних віків", про які ми майже нічого не знаємо. Водночас, джерела свідчать, що і після 1239 р. життя в Чернігові тривало, хоч і ледь жевріло. Діяв і головний храм міста - Спаський собор, який вважався однією з найбільших святинь Русі-України. Десь у 1280-х роках впливовий волинський князь Володимир Василькович подарував храму коштовно оправлене Святе Писання.

Давньоруська спадщина Чернігова назавжди позначилася на подальшій долі міста. Завдяки їй у наступні сторіччя ніхто не заперечував високого адміністративного статусу Чернігова, а численні архітектурні пам'ятки залишили нам свідчення колишньої краси й величі міста.

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Родоначальником Ходкевичів (а власне, Ходковичів, бо так писалося їхнє прізвище в XVI ст.) був боярин із Київської землі Ходко (Федір) Юрієвич. Його син Іван Ходкевич (від 1480 р. київський воє вода) отримав від великого князя литовського Казимира Ягелончика маєтність Городок разом із пущанською територію в Троцькому воєводстві. поміж річкою Супраслю та межею Більської землі. Коли, однак, у 1482 р. Київ захопили татари, Ходкевич разом зі своєю родиною потрапив у полон і був відправлений у Крим, де й помер у 1494 році. Все ж таки його дружині вдалося визволитися з неволі, разом з донькою та сином Олександром, який почав господарювати у згаданих волостях, де подбав і про збагачення духовного життя.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka