Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 29 березня 2024 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Українське обличчя сучасного Таганрогу.

Українське обличчя сучасного Таганрогу.

І у сучасному Таганрозі вистачає талановитих людей, які є відомими усій Росії. На жаль, українського здебільшого у них – то лише їхнє прізвище.

Нагадаю тут імена найбільш відомих нащадків українців, що народилися у Таганрозі впродовж останніх кількох століть.

20 січня 1861-го року у Таганрозі народився Олександр Вишневський (справжнє прізвище Вишневецький) – російський актор, один з творців Московського Художнього театру. Однофамільник українського гетьмана, засновника запорізького та донського козацтва, в дитинстві товаришував з Антоном Чеховим, з яким навчався в одній гімназії. Вперше на сцену вийшов у виставах Таганрізького музично-драматичного товариства. Виступав у театрах Харкова, Катеринослава, Одеси. Став першим у СРСР актором – героєм Праці (в 1933-му році). Помер 27 лютого 1943-го року.

22 листопада 1911-го року у Таганрозі народилася Надія Білоненко (в заміжжі Славинська) – радянська тенісистка, чотирьохкратна чемпіонка СРСР, заслужений майстер спорту. Закінчила Таганрізьке авіаційне училище. Двічі чемпіонка Північного Кавказу, Озівської та Чорноморської областей. На честь Надії Білоненко впродовж 80-х років минулого століття у Таганрозі відбувався Тенісний меморіал її імені.

22 жовтня 1927-го року у Таганрозі народився Ігор Бондаренко – російський письменник, учасник руху опору у Франції під час Другої Світової війни. Батько Ігоря був другим секретарем Таганрізького міськкому ВКП(б), розстріляний 1938-го року в Ростові під час сталінських репресій епохи Великого терору. У 14-літньому віці, під час війни, Ігор Бондаренко потрапив на примусову працю до Німеччини, звідки втік до Франції, де був схоплений німцями, та звільнений з концтабору радянськими військами. Після війни склав екстерном іспити за курс середньої школи у Таганрозі, та закінчив філологічний факультет Ростівського державного університету. Літературний працівник у журналі «Дін», член спілки письменників СРСР. Друкувався, між іншим, у київському видавництві «Радянський письменник». Один з засновників Спілки російських письменників 1991-го року, керівник Ростівської обласної організації цієї спілки. 1996-го року купує у Таганрозі будинок і перебирається на батьківщину з Ростова. Почесний громадянин міста Таганрога. Голова правління таганрізького Чеховського культурного фонду. Дружина Ігоря Бондаренка – Наталія Сивокінь, інженер-механік флоту.

25 вересня 1955-го року у Таганрозі народився Юрій Фесенко – російський художник напряму так званого «наївного мистецтва», автор антикомуністичного арт-проекту «Мавзолей: ритуальна модель», що викликав спалах шаленого обурення з боку сучасних російських більшовиків. Закінчив Харківський художньо-промисловий інститут. Викладав у Ростівському художньому училищі імені Грекова. Зараз живе у Москві.

7 грудня 1977-го року в Таганрозі народився Роман Білик – російський рок-музикант, засновник рок-групи «Звірі», творчий псевдонім – Рома Звір.

9 липня 1977-го року у Таганрозі народився Максим Мищенко – російський політичний діяч новітнього ґатунку. Лідер молодіжного руху «Росія молода», член партії «Єдина Росія», депутат Державної Думи Росії від Челябінської області, активний борець з «помаранчевими революціями».

Таким чином, у таганрізькому суспільстві можна побачити весь спектр сучасного російського громадського життя. Від інших регіонів Російської Федерації Таганріг відрізняється хіба що значною кількістю українських прізвищ своїх найактивніших представників. Але, як бачимо, крім власних прізвищ, нічого цих осіб з Україною більше не пов’язує.

Хотілося б тут згадати іще двох уродженців міста Таганрогу, сучасних російських акторів, які, хоч і не вважають себе українцями, але мають значну українську харизму, яка яскраво відбивається в їхній творчості.

Актор Павло Дерев’янко народився у Таганрозі 2 липня 1976-го року. За деякими відомостями дитинство провів у Києві, хоча в офіційних біографіях цей факт ніяк не відображається. Театральну кар’єру розпочинав у Таганрозі, був студентом театрального училища при Таганрізькому театрі імені Чехова. Далі навчання продовжував у Москві. В московському театрі імені Пушкіна зіграв роль Хоми Брута в спектаклі «Вій» за Миколою Гоголем. На Україні відбувалися зйомки фільму «Дев’ять життів Нестора Махна», де Павло Дерев’янко зіграв головну роль визначного українського отамана часів Епохи Визвольних Змагань. Мабуть історична близькість запорізького Гуляйполя з ростівським Таганрогом на спільній території етнічного українського Приозів’я надала молодому акторові можливість достатньо правдиво зобразити ментальність українця з південно-східного кутка Великої України. Вдалася Павлу Дерев’янкові і роль лакея-вбивці Смердякова в екранізації роману Федора Достоєвського «Брати Карамазови» 2008-го року.

На жаль, долучення через кіно та театр до української історії та культури, не надало поки що Павлу Дерев’янку можливості відчути повною мірою своє українське коріння та повернутися обличчям до землі своїх предків. Але сподіватимось, що виною тому лише відносна молодість актора, і що немалий талант, яким безперечно обдарований Павло Дерев’янко, проторує йому колись шлях до рідного народу. Пристрасті минають, і поклик батьківщини стає від часу тільки гучнішим у власній душі. Побажаємо актору успіхів на цій нелегкій путі.



Актор Павло Дерев’янко.

Характерні стереотипи росіян відносно мешканців південно-західних, колись етнічно українських, регіонів Європейської Росії, яскраво відбилися у типажах дуже популярного зараз на російському телебаченні художнього серіалу під назвою «Свати». Хоча цей російськомовний серіал створений майже виключно силами українських режисерів і сценаристів, на базі українських кінокомпаній «Студії Квартал-95», Київфільм, і телеканалу «Інтер», в російському прокаті на ці «українські нюанси» кінотвору майже не натякується, і в російського глядача створюється цілком закономірне враження, що головні герої серіалу є громадянами Росії, і походять родом з якого-небудь невеличкого села в Ростовській області або в Краснодарському краї.

Таким чином творцям цього серіалу дуже важливо було знайти таку кандидатуру на виконавця головної ролі, яка б була обізнаною з реаліями життя на Півдні Росії, місцевою ментальністю, та особливо з місцевою мовою, яка хоча і є зараз російською, але увібрала в себе характерні особливості української мови. Тут вельми не бажано було помилитися, як це трапилося наприклад при створенні російського серіалу «Моя прекрасна нянька», де виконавиця головної ролі Анастасія Заворотнюк не погано розмовляла з українським акцентом в кадрі, а от її мати по фільму, у виконанні відомої російської актриси Любові Поліщук, хоча і намагалася говорити по-українськи, але з такою жахливою російською вимовою, яка повністю руйнувала правдивість створеного нею образу.

Але з виконавцем ролі Івана Степановича Будька, творці «Сватів» чудово вгадали. Адже актор Федір Добронравов народився саме у Таганрозі (11 вересня 1961-го року), де з дитинства мав можливість напитатися справжніми соками приозівської української землі. Цього не заперечує і сам артист. Ось що він каже про свій акторський образ у фільмі: «Іван? Він різний. Він правильний і неправильний. Він іноді робить безглузді або образливі вчинки. Але він розуміє це і розкаюється. І це чудово. Ванько страждає, коли кривдить інших. Наш менталітет – грішити і каятися.Мені подобаються такі люди. У мене половина родичів у Таганрозі так живе, як Ванько. Мені і з ними добре і приємно, і з Ваньком. Хороший персонаж вийшов».

Цікаво, що роль жінки Івана Будька у фільмі виконує актриса Тетяна Кравченко, яка народилася в українському Донецьку. Таким чином у творчому ансамблі серіалу поєдналася близька стихія українського Донбасу і дінського Приозів’я, які є в культурному плані єдиним регіоном. Хоча цей фільм і створений у легкому комедійному жанрі, але мовна і ментальна близькість двох головних його героїв вельми пасує і надає правдивості цьому кінотвору.

Сам Федір Добронравов вельми пишається своєю малою батьківщиною. «У Таганріг ми приїжджаємо щороку, – каже він. – У мене там мама, друзі. І для мене Таганріг – місто спогадів». До речі, прізвище «Добронравов» відноситься до так званих «церковних прізвищ». У царській Росії подібні прізвища часто надавалися кріпацьким дітям, які змогли вступити на навчання до семінарій – церковних училищ. У кріпаків на селі прізвищ не було, і ченці, що викладали у бурсах, давали дітям красиві, «божественні» найменування, на кшталт «Добровольський», «Добролюбов», «Добронравов». Через те, що мовою викладання у семінаріях була російська, і ці прізвища робилися на російський зразок, і таким чином, цілком ймовірно, що український селянський син з Таганріжщини міг отримати прізвище «Добронравов».



Федір Добронравов.

На щастя є серед людей, які народилися у Таганрозі або провели у цьому місті своє дитинство і такі, що пов’язали своє наступне життя саме з Україною. Розповім про двох:

Ярослав Ткаченко – народився у Таганрозі 29 листопада 1968-го року. Український архітектор і художник. Закінчив Київський державний технічний університет будівництва та архітектури у 1996-му році. Оформив як художник серію книг про І. Кавалерідзе: «Іван Кавалерідзе. Грані творчості» (К., 1995); «Відновлення історії. Пам’ятник княгині Ользі в Києві» (К., 1996); «Іван Кавалерідзе. Скульптура» (К., 1997); «Поза часом і простором: Спогади про Івана Кавалерідзе» (К., 1997); «Ярослав Мудрий Івана Кавалерідзе» (К., 1998), а також видання: «Олександр Архипенко. Перші кроки» (К., 1994), «Український біографічний кінодовідник», «Новаторство Архипенка» (К, 2001), «Ренесанс вітчизняного кіно» (К., 2002), «Кіномистецтво України в біографіях» (К., 2003) тощо.

Надія Швець – українська художниця, народилася 24 червня 1959-го року у Краснодарі (Кубань, Росія), але її дитинство минуло у Таганрозі. Закінчила Таганрізьку дитячу художню школу (зараз імені Серафими Блонської) і Ростовське художнє училище імені Грекова. З 1993-го року працює в Харківському академічному театрі опери та балету. Заслужений художник України, головний художник цього театру. Надією Швець поставлено понад 90 спектаклів у різних театрах України та країнах СНД. Крім того Швець створила костюми для балету «Лускунчик» лондонської балетної трупи, а також купальні костюми збірної України з синхронного плавання. У вересні 2009-го року в харківській галереї «Маестро» відбулася виставка робіт Надії Швець, яка приурочена до її ювілею.У 2010-му році була відзначена Почесною відзнакою Харківської обласної ради «Слобожанська слава». Живе у Харкові.

Як бачимо, якоюсь мірою Таганріг залишається і дотепер містом української культури.

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Павло Тетеря був одним з авторів українсько-російських домовленостей 1654 року та Гадяцької угоди 1658 року. У першому договорі був окреслений статус гетьмана як васального володаря України, а у другому — як правителя Українського князівства у складі Речі Посполитої. Під час свого гетьманування на Правобережній Україні він ревно дотримувався одного разу даної монархові присяги й, таким чином, намагався зберегти усталену до початку Української революції геополітичну рівновагу міжнародних сил у Центрально-Східній Європі. Але з часом, вже після втечі з України, Павло Тетеря все ж таки зрозумів свою помилку в тому, що повністю довірив польському королю вирішувати долю козацької держави. За це він і поплатився не тільки державною кар'єрою, але й власним життям.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka