Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 25 квітня 2018 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Шляхетське землеволодіння
Іван Крип'якевич - "Богдан Хмельницький"

Шляхетське землеволодіння

Повернення втрачених маєтків на Україні добивалися насамперед власники величезних наддніпрянських латифундій, зокрема, Вишневецький, Конєцпольський, Любомирський, Збаразький, а також Микола Потоцький і Калиновський після їх звільнення з татарського полону. їхні військові загони стали основою шляхетських армій, які виступали проти «збунтованої черні». За умовами Зборівського миру Хмельницький з старшиною змушені були погодитися на те, щоб на Україні зберігалося шляхетсько-магнатське землеволодіння. Як тільки в січні 1650 р. мир був затверджений сеймом, шляхта, яка раніше втікала з України, почала повертатися до своїх маєтків. На Волинь повернулися Вишневецький, Корецький, Кисіль, на Поділля — Ланцкоронський і Калиновський; пани почали зразу розправлятися зі своїми підданими. Так, Самійло Корецький, незважаючи на амністію, оголошену королем, почав переслідувати учасників повстання — карати їх на смерть, сажати на палю 1.

Картину повернення шляхти досить повно змальовують житомирські актові книги 2. На Житомирщину повернулися такі великі пани, як Немиричі, Стрибилі, Харленські, Катерина Флоріанова-Потоцька, Вороничі, Аксаки та дрібні — Липленські, Вишопільські, Суходольські, Ометинські, Залеські, Вусиновські. Деякі пани лише присилали своїх слуг, зокрема такі, як київський каштелян у Максиміліан Бржозовський, ксьондз Єлець, засновник єзуїтської колегії у Ксаверові. Пани поверталися з своїми військовими ватагами, що складалися з різних елементів — слуг, козачків, бояр, драгунів, татарів, волохів. Ці ватаги охороняли панські сім'ї і використовувалися для приборкання селянської «сваволі». Шляхта після свого повернення намагалася відновити експлуатацію в таких самих формах, як це було до селянського повстання, неначебто на Україні не відбулося ніяких змін. Шляхетські настрої добре характеризує перший запис у Житомирській актовій книзі в грудні 1650 р., коли шляхетський суд відновив свою діяльність. Писар не скупився на гострі слова, щоб змалювати «безбожність і сваволю», з якою груб'янський хлопський народ виступив проти шляхти, руйнуючи католицькі костьоли, убиваючи панів та захоплюючи панські землі, «...майже всі волості, маєтки, добра державні і шляхетські... всі достатки і багатства панів... мечем і вогнем поруйнували і сплюндрували» 3.

До актових книг шляхта подала ряд заяв про знищення і пограбування маєтків, про різну завдану їй шкоду, втрату документів, про виступи селян, але звичайно не називаючи імен винуватців, бо їх важко було дошукатися.

Пани проявляли незвичайну заповзятливість, щоб здобути найбільше «пожитків» від селян. Пан Воронич, повернувшись до містечка Троянівки «і там мешкаючи кілька місяців, повибирав всі чинші, осип, медові дані, інші всякі провенти 4 і пожитки з цього містечка, села Рудні та інших до них приналежних». Степан Немирич у с. Русаки узяв від селян «осівки, чинші, вівсяні осипи, медові дані, данинний льон, курей, гусей, червець, гриби, яйця, каплунів, вепрів, яловиці — данину щорічну за два роки». У Ставищах слуги Олександра Замойського, приїхавши до містечка, «зараз наказали здавати їм всякі податки і робити хлопам також у полях засіяне збіжжя, ярину на двірських ланах, зжату і нежату, ячмені, вівси, проса, гречки, як озимину, так і сіно у скиртах складене,— збіжжя різне, вівси, жита, що між хлопами залишилися, також гроші на боргах, самого пшона по 17 мірок, розданих хлопам перед цією завірюхою, в коршмах напої, мірки в млині... відібрали і на свою користь повернути наказали» 5. Характерне було те, що багато панів, бажаючи якнайбільше поживитися, не дотримували своїх умов з орендаторами, не допускали їх до орендованих сіл, а самі захоплювали все, що було можна,— а покривджені безуспішно подавали свої жалоби до суду. Особливим здирством відзначилась поміщиця Катерина Аксакова, яка зуміла одержати гетьманські універсали і розіслала слуг по своїх маєтностях на Правобережжі та Лівобережжі і протягом місяця встигла зібрати чинші, десятини, оренди грошима, зерном і худобою і все те відіслала до Польщі 5.

Пани з своїми військовими загонами досить безпечно доходили на київському Поліссі до Дніпра, а на півдні під Білу Церкву. Підбадьорена першими успіхами, шляхта намагалася переходити також на Лівобережжя, але лівобережне селянство особливо гостро ставилося до панів, і для переїзду туди потрібно було мати дозвіл гетьмана. Першим дістав такий дозвіл воєвода Адам Кисіль, який відігравав роль посередника між польським урядом та Запорізьким військом; але він мусив визнати, що послані ним слуги почували себе там «гістьми, не господарями», та що він не дістав ні гроша із своїх маєтків 7. До Чигирина почали їздити посланці різних панів, прохаючи для себе оборонних універсалів; навіть найлютіші вороги Запорізького війська, Вишневецький, Конєцпольський, Потоцький, були змушені скоритися і вести переговори з гетьманом про повернення їм давніх земель 8. Хмельницький рішуче відмовився пускати на Україну магнатів, він погоджувався тільки на те, щоб приїздили дрібніші пани або панські урядники, і то походженням українці, в супроводі невеликої кількості осіб 9. Селянство вороже ставилося до панів, що поверталися до своїх садиб, відмовлялося виконувати повинності, гостро реагувало на всякі спроби відновити давнє «послушенство». Невдоволення мас набирало все грізніших форм, в деяких місцях були вбиті панські урядники. У серпні 1650 р. на Лівобережжі спалахнуло повстання, під час якого було знищено немало панів і панських слуг 10. Ці події посіяли паніку також серед шляхти на Правобережжі, і воєвода Кисіль, що перебував у Києві, з трудом затримував панів від загальної втечі.

Новий наступ шляхти почався після Білоцерківського миру. Хмельницький і старшина були змушені прийняти умову, що Запорізьке військо обмежиться територією лише до королівщин Київського воєводства, а Брацлавське і Чернігівське воєводства окупує польське військо: щодо шляхетських земель, то було встановлено, що вони «мають бути вільні», а люди, що не увійшли до реєстру, «повинні залишитись у звичайному підданстві в королівських замках і при роботах». Шляхта поспішала використати свою перемогу і з усією суворістю запроваджувала умови миру. За короткий час Брацлавщина та Чернігівщина були зайняті польськими збройними силами, в усіх значних містах були розташовані застави по 100—200 жовнірів і під їх захистом шляхта поверталася до своїх маєтків. Панська влада була встановлена аж по Глухів, Конотоп і Прилуки. Пани за допомогою військових загонів почали гнобити селян, вимагаючи від них усяких данин і робіт, і навіть намагалися підкорити своїй владі козаків, не дозволяючи їм відходити з майном до реєстрових полків, як це було передбачено угодою у Білій Церкві 11.

Цей гніт і знущання викликали антишляхетський рух не тільки серед селянства, але і в рядах Запорізького війська. Весною 1652 р. польське військо вирізало містечка Липове і Рябухи Прилуцького полку. Тоді хвиля селянсько-козацьких повстань піднялася на всьому Лівобережжі і перекотилася на Правобережну Україну. Самовидець оповідав про ці події: «І в том року знову по городах много панов пропало, коториє на свої маєтности понаєздили били.

бо знову оних поспольство позабивало» 12. У зв'язку з цим польське командування було змушене забрати військові застави з Лівобережжя, а тоді й польська шляхта, позбавлена захисту, почала втікати з Наддніпрянщини.

Вирішальною подією був розгром польського війська Хмельницьким під Батогом 23 травня 1652 р. Внаслідок цієї перемоги відпала потреба додержуватись умов Білоцерківського миру і територія За-порізького війська була остаточно очищена від польських військових застав. Водночас було ліквідоване і землеволодіння польських магнатів і шляхти.

Проте ліквідована була тільки польська шляхта: залишилася значна кількість української православної шляхти. Українська шляхта мала ті самі прагнення, що й польські пани, так само бажала здобути собі привілейоване землеволодіння і користуватися працею підданих, селян. Але водночас вона зазнавала утисків і переслідувань з боку польських панів і польської адміністрації та католицького духовенства, і тому частина української шляхти взяла участь у Визвольній війні. Коли ж внаслідок цієї війни польсько-шляхетські установи на Україні були ліквідовані, ця шляхта залишилася на своїй батьківщині і почала брати участь у будівництві української державності, намагаючись зайняти керівне становище у нових суспільно-політичних відносинах.

На території Запорізького війська залишилася досить велика кількість шляхти. Російський посол Кунаков 1649 р. мав відомості, що до війська Хмельницького належало 6 тис. шляхти 13. У списках 1654 р. записано 188 шляхтичів, які присягли цареві 14. З матеріалів Білоцерківського полку зберігся поіменний список шляхти; в Білій Церкві — 38 чоловік: Студенецький, Бовш, Яненко, Каменецький, два Яблонські, Копоть, 10 Мокіївських, Трущинський, два Ничагівські, два Стрихівські, Лунківський, Григорович, Яковлевич, Нагірний, Грибень, два Тишки, Кочкияда, Єремієвич, Тарасенко, Затинка, Шимонівський, Ходар, Медухівський, Занкіївський; у Насташці 10 чоловік: шість Новосельських, Занкевич, Троїцький, Сулина, Матвієвич; у Боярці — 21 чоловік: Сахетський, Луківський, Івачівський, два Жеребки, Імшеленський, Твердовський, Семенів, Толимський, Черкаський, Лупинський, Березівський, Бадівський, Зрайківський, Чмелівський, Гавратинський, Голохваст, Медведівський, Костянтинович, Царенко, Ценковський; у Кам'яному Броді — 5 чоловік: Мокіївський, Скримівський, Вачівський, Заренбахта, Щенецький; у Вишеві—6 чоловік: Ясинський, Мостецький, Бутурецький, Янушевський, Хвальницький, Матвіїв 15. Як видно із прізвищ, все це дрібна, незнатна шляхта. З інших джерел, наведених нижче, відомо, що вже на початку Визвольної війни до складу Запорізького війська ввійшла любецька шляхта, так само як і досить великі групи заможної шляхти на Чернігівщині й Стародубщині.

Козацька старшина ставилася вороже до магнатів і, навпаки, прихильно до дрібної і середньої української православної шляхти. Богдан Хмельницький у своїх промовах у Переяславі в лютому 1649 p., як уже згадувалось, погрожуючи знищенням польському панству, водночас погоджувався залишити на Україні шляхту, яка визнає новий лад: «Не залишиться мені і нога жодного князя і шляхетки тут на Україні,— а схоче який з нами хліба їсти, нехай же Війську Запорозькому буде послушний» 16.

Шляхта, яка залишилася на Україні чи з власної волі чи то залежно від обставин, намагалася показати свою лояльність до нової влади. Хмельницький в оборонних універсалах, які видавав окремим шляхтичам, підкреслював їх прихильність до Запорізького війська: «Не бачачи ні в чом Війську нашему Запорозькому противного», «видячи зичливих щире Війську Запорозькому», «поважаючи зичли-вость противко нас, а не мній услуги противко церкви божой», «коториє от початку войни щире служачи у Войску Запорожском, в кождих потребах добре ставают і за віру православную біутся» 17. Багато шляхти служило у Запорізькому війську і там добилося чину отаманів, сотників, а то й полковників. Шляхетського походження були полковники Іван Богун, Іван Бруяка, Данило Виговський, Остап Гоголь, Михайло Громика, Григорій Гуляницький, Василь Дворецький, Антін Жданович, Михайло Зеленський, Михайло Криса, Михайло Кричевський, Григорій Лесницький, Іван Миньковський, Данило та Іван Нечаї, Павло Тетеря, Павло Хмельницький, генеральний суддя Самійло Зарудний і генеральний писар Іван Виговський. Зрозуміло, що козацька старшина, значна частина якої була шляхетського роду, прихильно ставилася до шляхти і, виходячи з класових позицій, допомагала задовольнити її класові прагнення. Богдан Хмельницький видавав перші оборонні універсали українській шляхті починаючи з 1648 р. Перший відомий нам універсал торкається «шляхетного пана» Себастіана Снетинського: «Не бачачи ні в чом Війску нашему Запорозькому противного», гетьман забезпечує від військових наскоків його маєтки у Коростишеві і Городську, «або ли теж где би он перемешковал» 18. У травні 1650 р. гетьман наказав кищинецьким міщанам підкоритися пану Геляшеві Пекулицькому, «яко державцу своєму». В декреті військового суду, що стосувався того ж пана, відзначено, що «по милости божой покой стал і всяким державцем пан гетман грамоты владетельниє подавал» 19. Ці універсали відбивали щодо шляхти загальну політику, яка випливала із Зборівського миру.

Але більше універсалів за цей період не збереглося і, мабуть, їх було небагато. Воєнні події та антифеодальна боротьба селянства не давали шляхті змоги порушувати питання про повернення земель, що раніше їй належали. Це було предметом переговорів у Переяславі 1654 р., а також відбулося у Березневих статтях, що узаконювали існуючі соціально-економічні відносини на Україні, в тому числі й шляхетське землеволодіння.

У переговорах з В. Бутурліним у Переяславі старшина поставила вимогу, щоб її вільності не були порушені: «И хто был шляхтич, или казак и мещанин, и хто в каком чину наперед сево и какие маетности у себя имел, и тому б всему быть попрежнему» 20. Отже, шляхта повинна була одержати свої давні права. Про настрої та прагнення, які існували серед української шляхти під час переговорів у Переяславі, свідчить такий випадок. 12 січня 1654 р. до російського посла В. Бутурліна приходили якісь шляхтичі і домагалися, щоб «шляхта была меж казаков знатна, и судились бы по своим правом, и маетностям бы за ними быть попрежнему». Більше того, Бутурліну був переданий у писемному вигляді проект розподілу між шляхтою воєводських та інших посад. Коли ж посол заявив, що раніше гетьман цього не вимагав, шляхта почала просити, щоб про це все не говорити Хмельницькому, бо, як з'ясувалося, робилося це шляхтою «от своей мысли, а не по гетманскому приказу» 21.

Про впливовість цієї групи свідчить те, що в статтях, переданих послами Запорізького війська боярам 14 березня 1654 р., значилося: «Шляхта, коториє в Росии обретаются и веру по непорочной заповеди христове тобе великому государю нашему... учинили, чтоб при своих шляхетцких волностях перебивали, и меж себя старших на уряди судовие обирали и добра свои и волности имели, как при королех полских бивало...» Цар і бояри цю вимогу задовольнили. У тому ж дусі була складена для шляхти царська грамота, якою, між іншим, дозволялось шляхті «местностями своими владеть» 22.

Ці постанови стали юридичною основою для існування шляхетського землеволодіння на Україні. Хоч народні маси і далі ставилися до панів вороже і не визнавали їх влади, проте старшина, бачачи у шляхті свого класового союзника, захищала права шляхти і допомагала повернути їй колишні маєтки.

Богдан Хмельницький після Переяславської ради видав універсали шляхті в Насташці Білоцерківського полку, «маючи особливый респект на шляхту, обивателей настаских, здавна нам зичливих», гетьман звільняє їх від участі у війську і від військових повинностей, постоїв та попасів" 23. Як уже згадувалось, у списку приведених до присяги 1654 р. налічувалося в Насташці 10 чоловік шляхти; очевидно, дрібні землевласники. Те, що протягом 1654 р. вони одержали аж три гетьманські універсали, свідчить, з якою увагою гетьман ставився до малої шляхти.

Велику кількість універсалів для шляхти Богдан Хмельницький видав у 1656 і 1657 рр. Це був час, коли завдяки спільним виступам російських і українських військ шляхетська Польща остаточно була розгромлена й українські землі майже цілком були очищені від шляхетсько-польських застав. Це мало вплив і на ту шляхту, яка залишилася на території Запорізького війська: оскільки частина її до того часу орієнтувалася на шляхетську Польщу, то зараз ці надії оули розбиті — українська шляхта стала вже на бік Запорізького війська. Тоді й український уряд ще більше наблизився до шляхти: Богдан Хмельницький відзначив це в універсалі від 23 червня 1657 р.: «Поневаж Бог всемогущій наклонил шляхту до Війська Запорізького, ми їх ласкаве принявши, їх маетности і грунтов власних уживать, яко здавна уживали, позволилисмо» 24.

Своє ставлення до шляхетського землеволодіння гетьман яскраво проявив у забезпеченні, наданому пінській шляхті, де детельніше було означено права землевласників: «Спадковими маєтностями, що знаходяться в повіті Пінському, Мозирському і Турівському, як і де-небудь в іншому якому-небудь окрузі, дозволяємо їм користуватися з усіма доходами — однак хто виконає присягу вірності. Також ленні права, які б мали з давного надання від королів, вповні при кожному залишаються і будуть залишатися — це забезпечуємо з Військом запорізьким за нас і потомків наших. Тільки самі королівщини, староству пінському та інші нашому приходові належні, будуть забрані з їх користування. Довічні ж надання повинні служити кожному до смерті, а після смерті кожного посесора повернуться до нашої диспозиції» 25. Отже, шляхті залишено спадкові землі, ленні й довічні надання; колишніми королівщинами і землями, що перебували у тимчасовому володінні шляхти, розпоряджався гетьман. Цей розподіл земель на різні групи показує, як шляхта різними шляхами намагалася повернути собі давнє землеволодіння.

Універсали Хмельницького 1656—1657 рр. здебільшого стосувалися української шляхти Чернігівщини і Стародубщини. У березні 1656 р. «видячи прихилних і зичливих щире Войску Запорожскому всю шляхту повіту Любецького», гетьман дав оборонний універсал любецькому сотникові Саві Унучкові та Артемові Красковському, залишаючи їх «при добрах власних отчистих, яко в привилеї от королей здавна наданом мают», причому підкреслює, що вони від початку війни щиро служили в Запорізькому війську, відзначилися у боях і добре захищали православну віру 26. У червні 1656 р. Хмельницький затвердив за паном Олифіром Радченком село Постовбицю, беручи до уваги його службу у Запорізькому війську 27; тоді ж затвердив він за Юрієм Бакуринським села Велику Вісь, Осняки, Гусинку, Буянки та ін. теж за вірну службу у Запорізькому війську 28.

На початку вересня 1656 р. Хмельницький видав універсали на право володіти маєтками кільком стародубським шляхтичам: Лав-рентієві Борозні — на села Горськ, Клюси, Куршоновичі, Жолвідь, Медведове, Ярцове, Заничі, Бахаївське, Тростянське, Рощинське, Роєвське, Гарцеве, Хоромне з різними «пустошами» та будинок у Стародубі 29; Мартинові і Федорові Воронам — на села Савостяновичі, Буки, Вадковичі, Туровичі, Бурновичі і будинок у Стародубі 30; Михайлові та Іллі Рубцям — на села Курознів, Раженичі з млином, Бобки, Чорнооків, Брахлів з різними «отчинами», Полхів і Стобки 31.

У травні 1657 р., «маючи ми особливий взгляд на Павла Ярмултовского і зичливость єго в подданю нам фортеци биховской», гетьман повернув йому його с. Вербичі і шість волок та млин у с. Горбові на Чернігівщині 32. У червні 1657 р. Хмельницький затвердив Катерині Грязній села Слабин, Янівку, Лукашівку, Стефанівку, Суличівку та Пересяжню на Чернігівщині 33. Тоді ж за Лукашем Носачовичем було затверджено право на його «грунт» під Черніговом, «с которого передтим грунту конную отправовал в войску службу, а тепер в войску нашом также повинность належную отдавати маєт» 34 .

Від Хмельницького одержали універсали ще й інші шляхтичі, які залишилися на Україні, так, Станіслав Кохановський, який став чернігівським сотником, дістав право на заснування слободи в Гучині і млин на р. Білоусі 35.

На деякі маєтки шляхтичі одержали царські грамоти. Так, Остафій Виговський, батько генерального писаря, добився підтвердження на володіння своїми давніми землями, шурин Івана Виговського, Іван Боглевський — на містечко Глинськ і с. Княжа Лука, що йому здавна належали 36. Шляхтич Іван Бирюцький в 1654 р. просив царя присудити йому с. Устя Бершаді, яке належало «ляхові» Янові Свідерському, що убив його шурина 37. Надання шляхті прав на маєтки після 1654 р. характерне тим, що йшлося не тільки про землі дрібної шляхти, а й про великі володіння, в які входило по кілька сіл. Так, Ворони мали шість сіл, Грязна — шість, Рубці — сім, Бакурин — вісім, Борзна — 14. Якщо розмістити маєтки Борзни на карті, то вони протягнуться по лінії на 100 км довжиною (від Новозибкова до Мглина). Тут уже середнє землеволодіння переходило у велике, яке особливо зростало в останні роки життя Хмельницького, коли він, будучи вже хворим, не розв'язував багатьох справ, а фактичне керівництво було в руках гене-рального писаря Виговського і близької до нього старшини шляхетського походження. Ця група йшла на повне відновлення шляхетського землеволодіння. Порадником старшинської групи був один з українських магнатів Юрій Немирич, колишній власник 5 тис. дворів у Київському воєводстві. У першій половині 1657 р. він оселився в Чигирині і добивався повернення своїх втрачених маєтків і водночас вживав заходів, щоб політика козацької старшини стала сприятлива для шляхти. Група Виговського ішла тим самим шляхом і гетьманськими універсалами зміцнювала шляхетсько-панське землеволодіння.

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Петро Конашевич-Сагайдачний. Безперечно, ця непересічна історична особа заслуговує на таке вшанування, як ніхто інший з тогочасних українських діячів. Адже це він водив козаків у переможні морські походи до берегів Криму й Туреччини, це під його керівництвом Військо Запорозьке в складі польської армії мало не захопило Москву, саме його талант полководця вберіг Центральну Європу від вторгнення багатотисячної турецької армії у 1621 р., і, нарешті, його геній передбачив об'єднання козацтва і православної церкви задля майбутнього відродження української державності.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka