Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 16 грудня 2018 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
http://avto-maximum.com.ua/stekla/tonirovanie-avtomobilya/ Тонирование автомобилей.
лічилка
«Третій зайвий» у трикутнику взаємодій.
Володимир Маслійчук - "Слобідська Україна"

«Третій зайвий» у трикутнику взаємодій.

Охтирка, Балаклія, Ізюм, Харків, Берека, Чугуїв – ті назви, без яких не уявити Слобожанщину, - мають в основі тюркські слова. У висвітленні колонізаційного процесу не слід нехтувати ще одним його суб'єктом - Кримським ханством. За невизначеності державних кордонів на степові простори й, власне, на всю Слобідську Україну претендувала Кримська держава. Це були привабливі місця для випасання табунів. Навіть у середині XVII ст. татарські кочовища розташовувалися поблизу Валок. У верхів'ях Самари й Орелі були постійні оселі татар, а на південь і схід від гирла Осколу починалася питомо татарська кочовицька земля. Місцевість на півдні Слобожанщини - Тор (теж тюркська назва) - була місцем тривалих взаємодій із кочовим світом і великого промислу - видобування солі. Звідти в українській ономастиці походить, наприклад, прізвище Торяник.

Та передусім слід наголосити на існуванні шляхів і стежок, якими татарські здобичники рухались у напрямку Москви. Ідеться не зовсім про дороги як такі, а радше про напрямок руху височинами та про залежність від переправ. Основ них таких шляхів через майбутню Слобожанщину було три - Кальміуський, Ізюмський і найважливіший Муравський. Останній значною частиною пролягав вододілом Дніпра і Дону, визначивши й поділ Слобідської України на західну (вододіл Дніпра, Сумський та Охтирський полки) і східну (вододіл Дону, Харківський, Ізюмський, Острогозький) частини.

Слобідська Україна постала на оцих татарських шляхах і сакмах, заступивши татарським силам шлях на Москву. Саме за цю службу слобідські козаки були жалувані великими пільгами. А зі спорудженням Української лінії на півдні Слобожанщини в 1731-1733 рр. й оселенням там російських однодворців слобідський автономний козацький устрій був приречений на ліквідацію. Нова лінія стала виконувати основну оборонну функцію, а водночас - роль чергового плацдарму для наступу в бік Чорного моря. Реформи 30-х рр. XVIII ст. завдали рішучого удару по слобідському козацтву. Уся друга половина XVII ст. виглядає суворою боротьбою українських слобідських козаків із татарами. Розглядаючи долі слобідських переселенців, ми знайдемо чимало відомостей чи то про загибель від татар, чи то про татарську неволю. Наприкінці XVII ст. балаклійський протоієрей писав про тутешні умови життя: «На тій Україні жити не можна, прогодуватись нічим, бо через приходи татар орати не можна».

Для освоювання земель колонізатор брав із собою зброю й не розлучався з нею, навіть орючи землю чи ситячи мед; він будував укріплення під час жнив і загалом жив із відчуттям постійної небезпеки. Але, разом із тим татарські великі напади почалися лише з 1658 р.; часто татари виконували союзницькі зобов'язання перед українськими гетьманами, які прагнули незалежності від Москви. Урешті слід визнати, що кочовиків поволі витискували з життєво необхідного їм простору, який вони протягом століть вважали «своїм». Без оцих «ворогів» не було б основного рушія для існування автономії Слобідських полків.

Найголовніше ж, що самі контакти слобожан із татарами були часто позбавлені отого негативного забарвлення, яке принесла в історичну свідомість романтична література. Слобідські козаки незрідка знаходили з татарами спільну мову. Окремі місцеві мешканці охоче займалися грабунками разом із кочовиками. Чимало слобожан їздило на торг у кримські міста та Казикармен. Турецькі й татарські бранці були також частиною трибу життя слобідських заможних осіб.

Та чи не найкраще про багатовимірність стосунків слобожан з кочовиками висловилися козаки зі Змієва. 1657 р. вони почали прохати царський уряд, щоб той дозволив їм грабувати татарські поселення по Орелі, бо татари грабували хутори й пасіки козаків. Російські чиновники відповіли суворою забороною. Це здивувало козаків, які відписали урядовцям, що грабувати татар - річ звичайна для прикордонного життя: «Часом нас татари беруть, і ми про те не тужимо, часом татар, і вони про те не тужать. А на тому Україна й почалася».

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Бл.990/1010 р. Мстислав отримав Тмутараканське князівство. Йому вдалося підпорядкувати приазовських хазарів. У 1022 р. він виступив проти алан. Це відбулося в розпал війни Візантії з Грузією. Алани були союзниками Грузії, отже можна допускати, що Мстислав був союзником Візантії. Касоги були прикордонним аланським племенем, яке займало територію в районі Маничського шляху. Коли обидва війська зустрілись, касогський князь Редедя викликав Мстислава на поєдинок. Цей поєдинок оспівали скальди князя Мстислава і літописець Никон записав його деталі в далекій Тамані. Він проходив за спецефічними правилами даного регіону, можливо це був різновид національної аланської боротьби. Суперники боролись без зброї і лише поверженного суперника дозволялось добити, як це і зробив Мстислав. На честь цієї перемоги і на честь Богородиці, яку князь молив про допомогу перед битвою, Мстислав заклав кам'яний храм у своїй столиці, сліди якого виявлені при розкопках.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka