Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 15 липня 2018 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
Достпуная цена автомобильных видеорегистраторов на Елаб и с бесплатной доставкой.
лічилка
Українська колонізація кінця XV - початку XVII ст.
Володимир Маслійчук - "Слобідська Україна"

Українська колонізація кінця XV - початку XVII ст.

Передісторія освоєння Слобожанщини почалася за кілька століть до виникнення останньої. Частково ці землі в X-XIII століттях належали до складу Чернігово-Сіверського та Переяславського князівств. Поблизу Харкова розташоване Донецьке городище, яке пов'язують із містом Донцем, куди прибув 1187 р. славнозвісний князь Ігор, тікаючи з половецького полону. Водночас поряд існує місто Зміїв на Зміївському городищі, а останнє пов'язують із половецькою столицею Шаруканем (по-половецьки Шарука - змій). Себто віддавна територія Слобожанщини була великою контактною зоною, звідки кочове населення поволі витіснило землероба. Але ця проблематика є ширшою, бо межа осілості на території України перемістилася в XIII ст. значно на північ.

Поволі наприкінці XV ст. українське населення почало опановувати втрачені запустілі простори. Енергійні, сміливі, відчайдушні люди вирушали в степ і лісостеп на «уходи»: полювати на дикого звіра, рибалити, забирати мед у диких бджіл, грабувати татар. Саме отака «уходницька» колонізація становила особливість усього східноукраїнського життя. Місцева адміністрація Великого князівства Литовського не в змозі була керувати ні обороною прикордоння від татар, ні власне пересуванням населення по Подніпров'ю й лише укріплювала прикордонні Київ, Черкаси та Капів. Вищі інстанції ж прагнули довести належність Литві території по річку Мурафу на Поділлі, а також гирла Дніпра, верхів'я Самари й земель по Дінцеві аж по Тиху Сосну.

Однак уже в середині XV ст. переселенці стабільно почали осідати на близьких уходах й залюднили Черкащину та верхів'я Сули. Гирло Мурафи та гирло Сули становили, на думку Михайла Грушевського, «передову лінію тодішньої колонізації».

Потреба оборонятися від татар змушувала державу просуватися на південь, зміцнювати старі й споруджувати нові фортеці. Принади прикордоння з медом, рибою, м'ясом і відсутністю суворого контролю, «розкішне дозвілля» приваблювали масу переселенців на Буг, Тясмин та Ворсклу. Боротьба з татарами ставала, зікму ж за виразом Михайла Грушевського, свого роду «спортом» і «заразом певним джерелом доходу» для передової лави української колонізації. Основну роль у цьому процесі почав відігравати новий прошарок - козацтво, яке стрімко зростало й просувалося на південь, конфліктуючи з державними структурами та набираючи поволі релігійно-національних рис захисників усього українського народу.

Кінець XVI ст. вже остаточно визначив напрямки колонізації, яка поступово з півдня почала повертати на схід. Уряд Речі Посполитої знов-таки намагався якимось чином регламентувати переселенські потоки, надавши південь Чернігівського воєводства великим магнатам - князям Вишневеньким та Конецпольським. Сула, Хорол і Псел стали основними річками, понад якими виникали нові слободи та міста. Саме тут зіткнулися інтереси кількох військово-політичних структур. Це, насамперед, згадана Річ Посполита; також Московська держава, яка прагнула просуватися далі на південь; нарешті, Кримське ханство, щиро занепокоєне наступом на ті землі, на які претендувало воно. Та, зрештою, основним правцем на прикордонні, який часто сперечався або, навпаки, знаходив спільну мову з усіма чи окремими діячами державних структур, було українське козацтво. Прикордонні містечка та слободи були наповнені козацьким елементом, а в степу козак частенько міг порозумітися з татарином, об'єднуючись у загони розбійників-"харцизів".

Українська народна стихія вперто опановувала втрачені простори й здобувала нові. Основним напрямком колонізаційних потоків стало залюднення Середнього Подніпров'я. 30-ті рр. XVII ст. - час оселення Батурина, Конотопа, Ромен, Лохвиці, значного збільшення Миргорода й Полтави. Десятиліття «золотого спокою» для Речі Посполитої (1638-1647 рр.) - доба великого економічного піднесення та еміграційних потуг. Після численних прикордонних сварок лише 1647 р. було визначено чіткий кордон між Московською держаною і Річчю Посполитою, однак для переселенців та промисловців не існує кордонів.

Зараз, напевно, слід визнати найвагоміший факт. Козацька революція середини XVII ст. послугувала каталізатором, а не основною причиною колонізації Слобідської України. За будь-яких умов колонізаційний потік українців на ці терени відбувся б - хіба, може, не так масово й не з такою риторикою. Однак увесь попередній процес колонізації свідчить саме на користь такої тези.

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Розкопки вели в протилежному від ріки кінці городища мешканці літнього табору, студенти та учні з Харкова під керівництвом викладача Харківського університету професора Шрамка. Вражений масштабами мало кому відомого городища, я запитав професора, куди поділася отакенна маса людей, необхідних хоча би тільки для оборони укріпвалу. У відповідь він сказав, що помітних міґрацій з тих часів дотепер ні звідкись сюди, ні звідси кудись не було. І тому не треба далеко ходити, щоб побачити нащадків будівників та захисників валу. Для цього достатньо зайти до ближчого села. Змінювалися лише тільки назви держав, люди залишались ті самі.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka