Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 16 грудня 2018 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
Достпуная цена автомобильных видеорегистраторов на Елаб и с бесплатной доставкой.
лічилка
Українська колонізація кінця XV - початку XVII ст.
Володимир Маслійчук - "Слобідська Україна"

Українська колонізація кінця XV - початку XVII ст.

Передісторія освоєння Слобожанщини почалася за кілька століть до виникнення останньої. Частково ці землі в X-XIII століттях належали до складу Чернігово-Сіверського та Переяславського князівств. Поблизу Харкова розташоване Донецьке городище, яке пов'язують із містом Донцем, куди прибув 1187 р. славнозвісний князь Ігор, тікаючи з половецького полону. Водночас поряд існує місто Зміїв на Зміївському городищі, а останнє пов'язують із половецькою столицею Шаруканем (по-половецьки Шарука - змій). Себто віддавна територія Слобожанщини була великою контактною зоною, звідки кочове населення поволі витіснило землероба. Але ця проблематика є ширшою, бо межа осілості на території України перемістилася в XIII ст. значно на північ.

Поволі наприкінці XV ст. українське населення почало опановувати втрачені запустілі простори. Енергійні, сміливі, відчайдушні люди вирушали в степ і лісостеп на «уходи»: полювати на дикого звіра, рибалити, забирати мед у диких бджіл, грабувати татар. Саме отака «уходницька» колонізація становила особливість усього східноукраїнського життя. Місцева адміністрація Великого князівства Литовського не в змозі була керувати ні обороною прикордоння від татар, ні власне пересуванням населення по Подніпров'ю й лише укріплювала прикордонні Київ, Черкаси та Капів. Вищі інстанції ж прагнули довести належність Литві території по річку Мурафу на Поділлі, а також гирла Дніпра, верхів'я Самари й земель по Дінцеві аж по Тиху Сосну.

Однак уже в середині XV ст. переселенці стабільно почали осідати на близьких уходах й залюднили Черкащину та верхів'я Сули. Гирло Мурафи та гирло Сули становили, на думку Михайла Грушевського, «передову лінію тодішньої колонізації».

Потреба оборонятися від татар змушувала державу просуватися на південь, зміцнювати старі й споруджувати нові фортеці. Принади прикордоння з медом, рибою, м'ясом і відсутністю суворого контролю, «розкішне дозвілля» приваблювали масу переселенців на Буг, Тясмин та Ворсклу. Боротьба з татарами ставала, зікму ж за виразом Михайла Грушевського, свого роду «спортом» і «заразом певним джерелом доходу» для передової лави української колонізації. Основну роль у цьому процесі почав відігравати новий прошарок - козацтво, яке стрімко зростало й просувалося на південь, конфліктуючи з державними структурами та набираючи поволі релігійно-національних рис захисників усього українського народу.

Кінець XVI ст. вже остаточно визначив напрямки колонізації, яка поступово з півдня почала повертати на схід. Уряд Речі Посполитої знов-таки намагався якимось чином регламентувати переселенські потоки, надавши південь Чернігівського воєводства великим магнатам - князям Вишневеньким та Конецпольським. Сула, Хорол і Псел стали основними річками, понад якими виникали нові слободи та міста. Саме тут зіткнулися інтереси кількох військово-політичних структур. Це, насамперед, згадана Річ Посполита; також Московська держава, яка прагнула просуватися далі на південь; нарешті, Кримське ханство, щиро занепокоєне наступом на ті землі, на які претендувало воно. Та, зрештою, основним правцем на прикордонні, який часто сперечався або, навпаки, знаходив спільну мову з усіма чи окремими діячами державних структур, було українське козацтво. Прикордонні містечка та слободи були наповнені козацьким елементом, а в степу козак частенько міг порозумітися з татарином, об'єднуючись у загони розбійників-"харцизів".

Українська народна стихія вперто опановувала втрачені простори й здобувала нові. Основним напрямком колонізаційних потоків стало залюднення Середнього Подніпров'я. 30-ті рр. XVII ст. - час оселення Батурина, Конотопа, Ромен, Лохвиці, значного збільшення Миргорода й Полтави. Десятиліття «золотого спокою» для Речі Посполитої (1638-1647 рр.) - доба великого економічного піднесення та еміграційних потуг. Після численних прикордонних сварок лише 1647 р. було визначено чіткий кордон між Московською держаною і Річчю Посполитою, однак для переселенців та промисловців не існує кордонів.

Зараз, напевно, слід визнати найвагоміший факт. Козацька революція середини XVII ст. послугувала каталізатором, а не основною причиною колонізації Слобідської України. За будь-яких умов колонізаційний потік українців на ці терени відбувся б - хіба, може, не так масово й не з такою риторикою. Однак увесь попередній процес колонізації свідчить саме на користь такої тези.

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Досліджувана родина Голубів та її землеволодіння на Житомирщині – вперше стало окремою темою дослідження. Дана родина не рідко ставала прикладом у дослідженнях про “збирання земель” українською шляхтою, як в працях сучасних українських так і польських дослідників. Періодизація накопичення земельного фонду родини у статті узята з урахуванням таких особливостей: перше відоме нам землеволодіння Голубів на Житомирщині (Київське воєводство) і втрата маєтків (“Голубщини”) з остаточним розривом Гетьмана Зиновія Хмельницького з Речпосполитою.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka