Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 29 березня 2024 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Уродженець Східної Слобожанщини Микола Костомаров

Уродженець Східної Слобожанщини Микола Костомаров.

Микола Костомаров народився 16 травня 1817-го року в селі Юрасівці Острогозького повіту Воронізької губернії (тепер це Вільхуватський район Воронізької області). За деякими відомостями батько його, Іван Костомаров, походив родом з тих самих козаків-переселенців, які заснували у 17-му ст. Острогозький полк, а мати, Тетяна Петрівна (Костомариха, як звав її Тарас Шевченко), була українською селянкою зі Східної Слобожанщини.

Провівши дитинство у рідному селі, освіту Микола Костомаров здобув у Харківському університеті, на історико-філологічному факультеті.

У 1846-му році, разом з Тарасом Шевченком і Пантелеймоном Кулішем був ініціатором створення української політичної організації «Кирило-Мефодіївське братство» у Києві, за що 1847-го року був ув’язнений, пробув декілька місяців під слідством у казематах Петропавлівської фортеці у Петербурзі, а потім засуджений на заслання до міста Саратова. Але й у Саратові продовжував Микола Костомаров займатися історичною працею, збираючи, між іншим, і свідоцтва з життя місцевого українства Жовтого Клину. Зі смертю імператора Миколи І та приходом до влади більш ліберального царя Олександра ІІ, Костомаров повертається з заслання до Петербургу, де 1857-го року видає ґрунтовну працю «Богдан Хмельницький», присвячену історії українського козацтва першої половини та середини 17-го століття. Завжди зацікавлений особистою роллю людини в історичних подіях, Костомаров збирається написати історію українського козацтва, виставивши головними героями своїх праць саме ватажків української громади цього періоду. В першій главі свого «Богдана Хмельницького» Костомаров, протягом більше як ста сторінок, розглядає історію українського суспільства від часів занепаду Київської Русі аж до епохи гетьмана Богдана Хмельницького. Вже у перших рядках своєї праці Костомаров наголошує на головнім кредо усіх своїх майбутніх історичних праць – український народ є найголовнішим спадкоємцем державності Київської Русі, зберігши усі демократичні традиції своєї Давньокиївської держави. Наголошує Костомаров і на принципі соборності усіх тих земель, на яких мешкає український народ. Ось як він пише про це:

«Народ, який населяє у наш час більшу частину Галичини та Буковини, Люблінську губернію Царства Польського, губернії Російської імперії: Подільську, Волинську, Київську, частину Гродненської та Мінської, Чернігівську, Полтавську, Харківську, Катеринославську, землю війська Кубанського, народ, що складає значну частину народонаселення в губерніях: Воронізькій, Курській, Херсонській, народ, що має свої поселення у губерніях: Саратовській, Астраханській, Самарській, Оренбурзькій і землі Війська Донського, народ, який називають малорусами, українцями, черкасами, хохлами, русинами та просто руським, з’являється, за відомостями наших літописців, у ІХ столітті».

Після «Богдана Хмельницького» створює Костомаров ще низку праць, події у яких відбуваються на Україні за наступників Богдана, майбутніх українських гетьманів. Це праці «Гетьманство Виговського», «Гетьманство Юрія Хмельницького», «Руїна», «Мазепа», «Мазепинці», «Павло Полуботок». В них Микола Костомаров розглядає подальшу історію української Гетьманської держави – від смерті Хмельницького аж до руйнації залишків української автономії Петром І.

До кінця своїх днів відстоював Костомаров ідею різності «двох руських народностей», як він їх називав – українців (спадкоємців демократичних традицій Київської Русі) і росіян (творців деспотичного Московського царства та Російської імперії). У творцях демократичної Новгородської республіки 12-15 ст.ст. Костомаров бачив теж народ, близький за кров’ю та духом саме українцям, а не росіянам. У праці «Північноруські народоправства у часи удільно-вічового устрою» він так про це пише:

«Русько-слов’янський народ розподіляється на дві галузі…, до першої належать білоруси та великоруси, до другої – малоросіяни або південноруси, і новгородці».

Не цурався у своїй творчості Микола Костомаров і української поезії, пишучи у молоді літа свої українські вірші, під псевдонімом Ієремія Галка. Мова цієї поезії дуже наближена до української мови Східної Слобожанщини, якою розмовляла мати видатного українського історика, друзі та знайомі його східнослобожанського дитинства. Ідею походження сучасних українців від русинів Київської Русі підхопили у своїх працях наступні покоління українських істориків – професор Київського університету Володимир Антонович та його учень, випускник того ж Київського університету Михайло Грушевський. І не даремно епіграфом до однієї з частин своєї першої ґрунтовної праці «Нарис історії Київської Землі від смерті Ярослава до кінця ХІV сторіччя», яка вийшла друком у Києві 1891-го року, поставив Михайло Грушевський рядки з поезії Миколи Костомарова – Ієремії Галки «Співець Митуса»: «Кінчились віки! зілля сухеє огонь поїдає – Хай поїдає!». Справу відтворення справжньої української історії, що не була спаплюжена імперською російською пропагандою, розпочав саме Микола Костомаров, а продовжив через одне покоління видатний історик України Михайло Грушевський. Так прислужився українському народу в його боротьбі за свободу та незалежність славний син Східної Слобожанщини Микола Костомаров. Помер він 19 квітня 1885-го року в Петербурзі.

І. Р.

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka