Залюднений Слобожанщини справді було яскравим спалахом енергії українського народу. Проте водночас виходить, що найкращі представники цього народу не наводили лад, не шукали порозуміння, а вирушали якнайдалі від заворушень та веремій до «спокійних» земель Слобожанщини. Разом із заселенням сходу України спостерігаємо значне спустошення козацького Правобережжя, особливо в 70-ті рр. XVII ст.

Та вже на початку 80-х рр. Правобережна Україна знову почала інтенсивно залюднюватися. 1680-1681 рр., під час спорудження Ізюмської лінії, багато слобожан, не витримуючи навантажень, поверталися на правий бік Дніпра. Зокрема, це 1681 р. зробили мешканці Вільшани. Царський уряд (Намагався переймати таких утікачів і стримувати зворотне переселення. Далі колонізаційний потік поволі повертав на південь Правобережжя, до сучасної Кіровоградщини.

Ще одна деталь: український колонізаційний потік не прямував винятково в напрямку Слобожанщини. Інтенсивно заселялося загалом слабко залюднене до середини XVII ст. Лівобережжя, особливо Полтавщина. Виникали нові села й міста. Приорільські, близькі до Запорожжя слободи Полтавського полку (Нехвороща, Маячка. Царичанка, Келеберда), почали осіло освоюватися лише в 70-х рр. XVII ст. Часи гетьманів Івана Самойловича та Івана Мазепи - доба економічного розвитку та стабілізації в лівобережній Гетьманщині («класична епоха» в її історії), і саме в цей час виникла велика кількість населених пунктів, особливо осаджених новими поміщиками, козацькими старшинами сіл та слобід.

На самій Слобожанщині колонізаційний процес змінював свої ритми, але не припинявся. Навіть у 60-х роках XVIII ст. на сході Слобідської України, в Острогозькій провінції, натрапляємо на частих переселенців - родини із західніших частин Слобожанщини (з-під Сум, Охтирки, Харкова) які вирушали на нові землі, на освоєння західних берегів Дону. Мрії про землю, вільний режим вабили українців іще тривалі століття.