Незалежний інформаційно-освітній ресурс
Сьогодні 16 грудня 2018 року
контакти
haidamaka@ukr.net
ICQ: 165311012
Внесок на розбудову
Гаманці web-money:
гривні - U120839574248 долари - Z638725061953
євро - E197392062209
Партнери сайту
Блог про митецтво, науку та подорожі
Жертводавці
лічилка
Від української мови відмовлялися, але не від українських ро
Володимир Сергійчук - "Український Крим"

Від української мови відмовлялися, але не від українських робочих рук

Однак саме за участю українців планувалося і надалі розв'язувати в першу чергу проблему освоєння зрошуваних земель Криму, що тільки й могло підносити його виробничий потенціал. Наприклад, протягом 1971 - 1975 років на півострів було переселено 19 650 родин з північних і західних областей республіки, що на дві з лишком тисячі перевищувало встановлене завдання. Крім того, 788 українських родин було переселено в господарства, що підпорядковувалися Севастополю. Разом це становило майже п'яту частину всіх переселень, що здійснювала УРСР (там само. - Спр. 850. - Арк. 153).

За цей час жоден з районів Кримської області, як і Закарпатської, Івано-Франківської, Рівненської і Чернівецької, не мав від'ємного приросту населення (там само. - Спр. 851. - Арк. 55).

На наступну п'ятирічку (1976 - 1980) до Криму планувалося переселити з інших областей України ще 8 000 родин. Уже в 1976-му туди при плані 2 000 переїхало 2 174 (там само. - Арк. 153). А тому цілком вірогідними виглядали плани природного приросту сільського населення на півострові за п'ятирічку на 47,1 тисячі осіб, що становило майже десяту частину від загальноукраїнського показника (там само. - Арк. 47 - 48). Можна порівняти, що в прилеглих Миколаївській, Херсонській і Запорізькій областях цей показник був значно меншим: відповідно 21,5, 25,8 і 23,3 (там само. - Арк. 47 - 48).

Крім того, Кримська область за тієї демографічної ситуації, що складалася в Україні, була чи не єдиною в республіці, де до 1991 року сільське населення могло збільшуватися. На цю дату його тут мало вже мешкати 437,3 тисячі (там само. - Арк. 54).

Однак уже в 1979 році кількість сільського населення Криму сягнула 723 436 осіб (Итоги Всесоюзной переписи населения 1979 года. - М., 1990. - Т. X. - С. 184). А через десять років воно збільшилося ще на 23 тисячі - перепис 1989 року зафіксував в сільській місцевості Криму 746 226 осіб. І ось тут знову проявився вже свого роду класичний феномен втрати українства. Загальновідомо, що після 1954 року в колгоспи і радгоспи Криму переселяли родини українських хліборобів, серед яких був дуже мізерний відсоток інших національностей. Проте, за даними 1989 року, знову незбагненно переважала кількість росіян у сільській місцевості - 417 619, у той час як українців лише 252 500.

Питання, що виникають у зв'язку з цим, цілком закономірні, оскільки статистика природного приросту сільського населення Криму в 1970 році, наприклад, свідчить, що він найвищий саме в тих районах півострова, де найбільший відсоток українського населення. Так, якщо середній показник по області тоді дорівнював 16,0, то в Джанкойському - 20,7, Красноперекопському - 21,7, Первомайському - 22,8, Роздольненському - 22,7 (ЦДАВОВУ: Ф. Р-582. - Оп. 11. - Спр. 1529. - Арк. 2).

Усього українців у Криму перепис 1989 року зафіксував 625 919 осіб. З них народилися на півострові 181 819 (росіян - 828 761), інші - переселенці: з Вінницької області - 33 956 (2 366), Волинської - 9 936 (948), Ворошиловградської (Луганської) - 9 580 (7 893), Дніпропетровської - 16 047 (6 271), Донецької - 16 851 (14 658), Житомирської - 24 662 (2 370), Закарпатської - 2 148 (398), Запорізької - 17 725 (10 831), Івано-Франківської - 6 930 (767), Києва - 2 585 (1 564), Київської - 16 808 (2 779), Кіровоградської - 11 534 (2 391), Львівської - 9 534 (1 985), Миколаївської - 9 338 (3 680), Одеської - 10 253 (5 976), Полтавської - 24 878 (2 551), Рівненської - 10 212 (1 039), Сумської - 30 034 (5 076), Тернопільської - 7 679 (593), Харківської - 11 724 (5 668), Херсонської - 35 552 (11 340), Хмельницької - 28 217 (1 902), Черкаської-15 526 (1 437), Чернігівської - 21 773 (1 987) і Чернівецької - 2 967 (601).

Українці переїжджали до Криму не лише з власне території УРСР. Міґраційні потоки принесли їх з різних куточків колишнього СРСР. Наприклад, з Білорусі - 1 971 (росіян - 8 901), Узбекистану - 1 590 (8 945), Казахстану - 8 426 (31 953), Грузії - 915 (6 642), Азербайджану - 460 (5 848), Литви - 855 (3 713), Молдови - 2 012 (2 745), Латвії - 364 (2 169), Киргизії - 739 (3 699), Таджикистану - 627 (3 333), Вірменії - 195 (3 172), Туркменії - 432 (2 325), Естонії - 125 (982), з-за кордону - 2 026 (4 904).

Але, природно, найбільше українців дісталося з-поза меж України до Криму з Російської Федерації - 31 299 (росіян - 603 797). Матеріали перепису засвідчують, що, як правило, основна маса переселенців до Криму прибула саме з регіонів компактного розселення українців, де вони раніше й домінували. Однак за переписом бачимо головним чином мігрантами на півострів з тих країв росіян, а українці становлять у середньому десяту частину загальної маси. Скажімо, з усіх тих, хто переїхав з Краснодарського краю, - 37 950 - українців лише 1 632. Аналіз переселення з інших країв і областей Російської Федерації, де українці були автохтонами або активно колонізовували територію, дає подібну картину: Красноярський край відповідно 13 207 і 829, Приморський -12 362 і 1 397, Хабаровський - 7 718 і 861, Амурська область - 4 765 і 420, Бєлгородська - 10 657 і 724, Брянська - 27 203 і 521, Воронезька - 25 885 і 2 205, Волгоградська - 9 708 і 571, Курська - 33 090 і 569, Омська - 8 714 і 824, Оренбурзька - 10 563 і 983, Ростовська - 18 583 і 1 213, Саратовська - 11 441 і 756...

До змісту




Донщина і далі на схід
Східна Слобожанщина
Книга про Стародубщину
Лужицькі серби
Підляський архів
Джерела
Цікава стаття

Найголовнішим містом у середній течії Бугу було Берестя. У хроніці німецького єпископа Титмара Мерзебургского (пом. в 1018 р.) згадується близько 1013 р. – на той час воно було захоплене польським князем Болеславом Хоробрим. Боротьба, що припадала на кінець Х і початок ХІ століття, за так звані червенські міста й Берестя закінчилася остаточним приєднанням цих територій Ярославом Мудрим. Установлений тоді русько-польский кордон протримався до половини XІ століття, гарантуючи інтеграцію підляшського регіону з Руссю в культурній і релігійній площині.

Дружні ресурси
Ідея та створення сайту - Haidamaka